read-books.club » Дитячі книги » Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт 📚 - Українською

Читати книгу - "Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт"

226
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Альфонс Цiттербаке" автора Герхард Хольц-Баумерт. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 49
Перейти на сторінку:
пригадав, що космонавти йдуть тiльки вперед, i кинувся через рiв у кущi -- треба негайно перемогти страховисько! Може, то лев утiк iз цирку. А воно все ревло в самiсiнькiй гущавинi. Якщо це лев, то вiн з'їсть мене i оком не моргне. Тодi подорожi на Мiсяць кiнець. I тут я побачив на шосе двох дiвчаток, якi, нiчого не пiдозрюючи, котили велосипед. Певно, вони не знали про небезпеку.

"Альфонсе, -- сказав я собi, -- ти й так незабаром станеш героєм, а тепер трапилася нагода стати героєм одразу". Я теж заревiв i кинувся туди, звiдки долинав той рев. Але перечепився через корч i впав. I в цю мить чудовисько стало надi мною. Воно ревнуло i почало товкти мене в спину. Я закричав, трохи обернувся i схопив його за рiг. "Однорiг, -- подумав я, -- однорiг iз казки! Тепер менi кiнець!"

I я закричав так голосно, як тiльки мiг. Але хоч i перелякався, та рога не вiдпустив. Коли накричався, то помiтив, що той рiг не такий уже й великий та гострий. До того ж вiн уже не ворушився. Тодi я обернувся зовсiм i побачив, що то був коров'ячий рiг, маленький коров'ячий рiг. Вiн належав рябому телятi в чорних i бiлих плямах. Теля стояло поруч i здивовано дивилося на мене.

-- Гей, тут хтось є? -- почувся дiвчачий голос.

-- Так, тут Цiттербаке! -- вiдгукнувся я. -- Пiдiйдiть сюди!

Дiвчатка зайшли в чагарник. Побачили, що я сиджу на землi i тримаюся за рiг рукою, а мокра теляча морда схилилась до мого обличчя, i зареготали.

-- Лiзо! -- озвалася одна з них. -- Лiзо, ми тебе шукаємо, а ти забiгла аж сюди!

Я зрозумiв, що це теля втекло, i виходить, я його впiймав. -- Ось воно. Це я так, ненароком, ради вас упiймав його, -- повагом сказав я.

Дiвчатка були менi дуже вдячнi. Вони залигали теля, i ми разом рушили до сусiднього села.

Бригадир iз ферми подякував менi i потис руку, та так, що я зойкнув, але тихенько, щоб не почули дiвчатка.

-- Не варто дякувати, -- була моя вiдповiдь. -- Готуюсь до бiльшого.

Пiсля цього я знову рушив у дорогу. Йшов десь до другої години. Далi йти не змiг. Довелося роззувати черевики, бо на лiвiй нозi я натер великого пухиря. Подивився в атлас нi, далеко не зайшов. Мабуть, воно й краще. В Москву можна б надiслати телеграму, щоб вийшли мене зустрiчати. Може, в наступному селi я домовлюся з телеграфiсткою. Отак роздумуючи, пошкутильгав я далi i доїв рештки своїх харчiв. Через годину, ледве переставляючи ноги, я входив у наступне село. Треба було зайти в аптеку i на пошту. Але я не дiйшов нi до аптеки, нi до пошти. Десь поблизу почувся дитячий гамiр. Голоси видалися менi дуже знайомими. Раптом хтось крикнув:

-- Усi сюди! Цiттербаке прибув!

I ту ж мить iз будинку пiд вивiскою "Молодiжна база "Ганно Гюнтер" назустрiч менi ринувся мiй загiн.

-- Ура вiрному Цiттербаке! -- галасував Бруно. -- Вiн усе-таки прийшов!

Я намагався не шкутильгати i мiркував, як бути. Кинутися назад я не мав нi сил, нi часу. Всi радо потискували менi руки.

-- Нiчого дякувати. Кожен робить те, нащо здатний. Ви що, здивованi? А я впiймав дорогою бика -- небезпечна тварюка! Ох i дав же вiн менi по нозi! -- показав я на свого великого пухиря.

Нiхто не заперечував. Лише Гаррi засумнiвався:

-- Мабуть, сильний удар -- його мiг завдати й бик. Але менi здається, це звичайнiсiнький пухир.

I вони гуртом повели мене на базу та все приказували:

-- Чудово, що ти прийшов, Цiттербаке!

Незабаром прибула вантажна машина Народної Армiї i вiдвезла нас на аеродром. Ми зустрiлися з вiйськовими льотчиками. Нам дозволили навiть залiзти в лiтак. Офiцер розповiв, що для того, щоб стати льотчиком, треба дуже багато знати й тренуватися.

Ой-ой-ой! Для цього потрiбно в тисячу разiв бiльше, нiж оте моє мовчання, харчування з тюбикiв та катання на каруселi. Менi сподобалося на аеродромi. Я вирiшив не йти в Москву, а поки що нишком тренуватися далi.

Увечерi я розповiв про все Гаррi, нашому пiонервожатому. Згадав i про записку батькам. Вiн негайно подзвонив додому i все пояснив мамi. Мама сприйняла записку за один iз моїх жартiв i зрадiла, що я з усiма.

Гаррi -- хороший хлопець. Вiн пообiцяв тримати в таємницi те, що я йому розповiв. Вiн, мовляв, нiкому не скаже, що я випадково потрапив на молодiжну базу, а насправдi прямував на Москву.

-- Але покарати тебе треба, -- пiдморгнув вiн менi.

А наступного ранку Гаррi оголосив:

-- Сьогоднi ввечерi Альфонс Цiттербаке розповiсть про полiт у космос. У нього є досвiд!

Увечерi, коли всi зiбрались, я розповiв про свої пригоди. Не забув i про зустрiч у лiсi з биком. Я признався, що то, власне, був не великий бик, а теля, але все-таки бичок, не теличка. Було дуже весело. Бруно навiть забрав назад свiй допис.

Пiсля всiх цих пригод я замислився: а чи не краще спочатку стати льотчиком на реактивному винищувачi? Вiд льотчика на винищувачi до космонавта вже недалеко. Тепер менi хоча б автограф одержати вiд когось iз радянських космонавтiв.

А катання на каруселi? Наступнi три роки про нього не може бути й мови. Вiд самої згадки про нього менi стає погано. А того анчоусу нiколи в життi навiть у рот не вiзьму.

Як я помилково порубав етажерку

Я люблю читати книги. Дуже подобається менi книжка "Тимур i його команда". Ми теж працюємо так, як тимурiвцi з книжки. Петер, наш голова ради загону, якось запитав нас:

-- Чи не створити нам тимурiвську команду? Що скажете, хлопцi?

Всi захопилися. Всi, крiм Бруно.

-- Якщо тимурiвцям треба так багато працювати... -- почав вiн.

-- То й що ж, як працювати? -- перепинив його я. -- Ми допомагатимемо, а це ж так важливо!

Всi пiдтримали мене. I Гаррi, наш пiонервожатий. Вiн сказав:

-- Альфонс має рацiю. Допомагати -- це дуже важливо. На радi загону ми склали довгий список. Записали, де живуть старi й хворi, де малi дiти лишаються самi вдома,

1 ... 36 37 38 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт"