Читати книгу - "Беззаперечна правда"

Наступні два бої я провів також в Олбані, який став практично моїм рідним містом. За місяць після Мерседеса я бився зі Трентом Сінглтоном. Я вийшов на ринг і вклонився на всі чотири кути арени, а потім підняв руки до натовпу, як гладіатор. Мені не знадобилося багато часу, щоб тричі збити його з ніг. Рефері зупинив поєдинок. Потім я неквапливо підійшов до його кутка, поцілував його і погладив по голові.

За місяць на мене чекав новий бій, тож усе, чим я тоді займався, були біг, тренування та бокс. Це все, чого від мене хотів Кас. Бокс, бокс і ще раз бокс, а потім спаринг, спаринг і ще раз спаринг.

Двадцять третього травня я бився з Доном Хелпіном, і той був набагато досвідченішим противником. Його вистачило на три раунди: під час нашого поєдинку я переключався зі звичайної стійки на стійку лівші й назад, експериментуючи та працюючи над новим досвідом на рингу. У четвертому раунді я відвісив йому удар лівою, а потім правою, і коли він уже валився додолу, я наздогнав його правим хуком. Він досить довго лежав на підлозі, перш ніж його нарешті підняли. Кас, звичайно ж, вважав, що я недостатньо близько атакував і мало рухався в латеральному напрямку. Проте Джейкобс і Кейтон були в захваті від того, як я виглядав.

Я почав запрошувати на ці бої власну команду підтримки. Вони приходили з невеликими плакатами, як це буває на бейсбольних матчах. На одному з них було написано ТАЙСОН – МІСТЕР НОКАУТ. Також я став притягувати до себе фанаток, але я не користувався їхньою нав’язливою прихильністю. Я був надто закоханий у себе, щоб думати про когось іншого. Загалом-то Кас думав, що я трохи переборщив. Він уважав, що мені слід частіше виходити на вулицю. Тож я ходив до Олбані та проводив там час зі своїми друзями.

На тих ранніх боях я майже нічого не заробляв. Мій перший бій приніс промоутеру лише витрати, але Джиммі дав мені 500 доларів. Потім він взяв із них 50, щоб віддати їх Кевіну, а 350 доларів поклав на моє ім’я в банк, тож на руки я отримав 100 доларів. На цих перших боях вони більше переймалися тим, щоб моє ім’я почули, ніж про те, щоб заробити на мені грошей. Джиммі та Кейтон були першими боксерськими менеджерами, які записали на плівку найцікавіші моменти з моїми нокдаунами й розіслали касети з відео всім, хто писав про бокс у країні. Вони були дуже винахідливі стосовно цього.

Мої виступи ставали сенсаціями, але Кас, схоже, ставав усе більше і більше дратівливим. Іноді мені здавалося, що Кас має мене за дядька Тома. Я намагався бути ввічливим із людьми, яких зустрічав, і говорив їм «так, мем» і «ні, сер», а Кас дратувався на мене за це.

«Чому ти так з ними розмовляєш? Ти думаєш, вони краще за тебе? Усі ці люди – фальшивки», – говорив він. А потім, коли я поводився як Бог, як він мене називав, він дивився на мене з огидою. «Тобі подобається, коли люди дивляться на тебе знизу вгору, так? Такі хлопці, як Кейтон й інші, постійно говорять тобі, який ти класний».

Мені здається, йому просто було потрібно до когось доскіпатися. Мій день залежав від того, з якої ноги сьогодні встав Кас. Тоді я вже отримав права і возив його на різні зустрічі та конференції.

Двадцятого червня, незадовго до мого дев’ятнадцятиріччя, я бився з Рікі Спейном в Атлантик-Сіті. Це був мій перший професійний бій за межами Олбані, але до того Кас відправляв мене дивитися великі бої в містах по всій країні, щоб я призвичаївся до різних арен.

«Навчись почувати себе тут як вдома, знай це місце із заплющеними очима, – казав він мені. – Тобі тут доведеться проводити чимало часу, тож навчися почуватися тут комфортно». Він також брав мене з собою, коли зависав із великими бійцями. Він садовив мене поруч із ними за обіднім столом і знайомив нас, щоб я ніколи не лякався когось із боксерів.

Я був дуже схвильований тим, що буду битися в Атлантік-Сіті і що наш бій буде транслюватися на ESPN. Мій суперник був також непереможним, за ним мав рахунок 7:0 із п’ятьма нокаутами. Вони представили мене Малим Забіякою, і не знаю, що там щодо Малого, але я двічі збив Спейна з ніг у першому ж раунді, і рефері зупинив бій.

Джиммі й Кейтон намагалися вибити мені постійне місце на ESPN, але Боб Арум, який рекламував бої, сказав їм, що його колеги не надто вже цінують мій талант. Це дуже розлютило Каса. Кас ненавидів сватів Арума, і після мого наступного бою вони перестали працювали з Арумом.

Проте всі ці політичні штучки мене не цікавили. Я не міг дочекатися свого наступного бою. Він мав відбутися одинадцятого липня знову в Атлантік-Сіті. Я бився з Джоном Олдерсоном, великим сільським хлопцем із Західної Вірджинії, який також мав рахунок 4:0. Цей бій транслювався на ESPN, у другому раунді я кілька разів відправив його на землю, і доктор зупинив бій, коли мій противник повернувся назад у свій куток.

Я довів свій рахунок до 6:0 у наступному бою проти Ларрі Сімса, але я розлютив Каса, зробивши це. Сімс був дуже слизьким і незграбним – один із тих милих бійців. Тож у третьому раунді я переключився на лівшу і нокаутував його сильним дзвінким ударом. Пізніше в роздягальні Кас накинувся на мене.

– Хто навчив тебе цьому бісовому переключенню на лівшу? Тепер, напевно, буде важко знайти для тебе бій, – сказав він. – Люди не хочуть битися з лівшами. Ти зруйнуєш усе, що я зробив.

Кас ненавидів лівшів.

– Мені дуже шкода, Касе.

Ну хіба не наволоч? Я мав вибачатися за ефектний нокаут.

За місяць я знову вийшов на ринг і переміг за один раунд Лоренцо Кенеді, а за три тижні я зустрівся з Майком Джонсоном в Атлантик-Сіті. Коли ми вишикувалися за інструкціями, Джонсон виглядав таким зарозумілим, немов ненавидів мене до кінчиків волосся. Усього за кілька секунд він упав після мого лівого хука в нирки, а коли він піднявся, я відвісив йому ефектний удар правою, який збив його так сильно, що два його передніх зуба застрягли в його капі. Я знав, що він не скоро прийде до тями. Кевін вискочив на ринг, ми реготали і