read-books.club » Сучасна проза » Піти й не повернутися 📚 - Українською

Читати книгу - "Піти й не повернутися"

156
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Піти й не повернутися" автора Василь Биков. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 195
Перейти на сторінку:
було йти далі і потрібно мати замикаючого. Старшим у групі за званням після командира був сержант Лукашов, і лейтенант сказав:

— Лукашов, підеш замикаючим. І щоб ніяких відставань. Утямив?

— Утямив, — твердо відповів сержант і зійшов з лижні, щоб пропустити інших наперед.

— Тоді марш! Ще зо два ривки — і синиця в шапці.

Тоді так само синиця ледве не опинилася в шапці.


...

Ще не стемніло, як на вологу землю почав падати мокрий сніжок. Було тихо. Спочатку він ішов ріденький, пушистий — гарні сніжинки легко кружляли в повітрі, осідаючи плавно на землю. Потім снігопад погустішав, а як смеркло, повалив такий густий, що за п'ять кроків нічого не було видно. Розвідники терпляче сиділи в чагарнику й чекали. За кілька годин усі дуже померзли. Пораненого Фіха накрили мокрою палаткою, і він тихо стогнав під нею. Коли трохи стемніло, Волох і сержант Балаєнко відправилися постежити за складом: із чагарника вже погано було видно.

За якихось чверть години схвильований Балаєнко повернувся і передав наказ капітана: Фіха з Рукавициним залишити на місці, а всім іншим бігти на узлісок. Вони підхопилися і швидко прибігли до командира. До складу звідси було рукою подати, але снігопад і вечірні сутінки заважали: нічого не можна було розгледіти. Пожвавлений капітан рішуче оголосив, що діяти почнуть зараз же, не чекаючі ночі, бо пильність німецьких вартових ослаблена розвантажувальною метушнею, що й досі триває. Ніхто не заперечив капітанові, розвідники завжди виконували його накази ретельно і мовчки. Івановському ж у цій диверсії було все нове й незвичайне, в усьому він покладався на Волоха і теж прагнув якомога пунктуальніше виконувати всі його накази.

— Якраз доречний сніжок, — сказав лейтенант, опускаючись біля командира. Той обернув незадоволене, заклопотане обличчя.

— Не дуже доречний. Нас не видно, але й ми ні біса не бачимо. А база велика.

Важко вгадати, як ліпше, однак сніг не переставав, і капітан вирішив починати. Чотирьох із трофейним МГ під командою Івановського він лишив на узліссі, щоб прикрили на випадок відходу, а сам з двома розвідниками, забравши всі гранати, попрямував до бази. Не було ніякого прощання, просто Івановський провів їх довгим поглядом, зачекавши, поки один за одним усі троє не зникли в густих білих од снігу сутінках. Тихенько зарядивши кулемет, лейтенант став очікувати на узліссі.

Якийсь час попереду було темно і тихо, марудно минали хвилини самотнього, напруженого чекання. В думках Івановський ішов за капітаном, уявляючи собі, як той, подолавши відкриту ділянку поля, наближався до узліску. Потім він повинен, мабуть, зупинитися, щоб розглядітися. Але що це?..

Із вітряної снігової пітьми раптом долинув якийсь дивний переляканий крик, потім ще, і перш ніж Івановський устиг трохи розміркувати, бабахнув недалекий гвинтівочний постріл. Зразу ж над верхівками сосен пурхнула ракета, яка не багато освітила на білому, затканому сніговицею просторі, та Івановський зрозумів: намір капітана зірвався.

Напевно, треба було прикривати відхід, може, перехопити огонь на себе, але він не знав, де капітан і чому той жодним пострілом не відповів на вогонь вартових. Проте, коли від дороги вздовж узліску сіконули трасуючі кулеметні черги, він не стримався і вдарив із МГ назустріч, — навмання у те місце в темряві, де вони виникли. Івановський з нетерпінням чекав, коли з'явиться Волох, і випустив лише одну чергу по німецьких кулеметниках. Навряд чи його черга досягла мети, але в них малувато було патронів, одна всього стрічка, треба було економити. Весь час лейтенанту здавалося, що ось-ось три знайомі постаті вискочать із темряви, і тоді всі вони кинуться геть од цієї проклятої бази. Та минав час, а з темряви ніхто не вискакував, і лейтенант змушений був чекати. Обіч у снігу лежав його боєць Толкачов. Озвавшись до нього, Івановський махнув у напрямку бази, і той підхопився й слухняно побіг у поле.

Ракети над сосняком горіли безперестанку, флангові траси мчали кудись в одне певне місце — мабуть, німецький кулеметник знав, куди цілився. Івановський з коліна випустив другу чергу навмання, і тоді весь цей недалекий узлісок сосняка загуркотів пострілами — певне, охорона зайняла оборону і всерйоз відбивала напад. У такій ситуації слід було якомога скоріше відходити. Але капітана все ще не було, і недобре передчуття стиснуло Івановському горло.

Він не зразу помітив, як хтось з'явився у полі, в миготливому світлі ракет крізь завію попереду мигнула хистка тінь. У той час, коли друга тінь упала, ця умить виросла до гігантських, на все поле, розмірів; оминаючи її, з двох боків на узлісок летіли кулеметні траси. За кілька стрибків тінь досягла їхнього узліску, і крізь шум стрілянини Івановський почув:

— Капітана вбили!

— Стій! — крикнув лейтенант і підхопився. — Стій!

Це був Фартучний, загалом непоганий розвідник, його найбільше любив капітан Волох, але зараз, охоплений незрозумілим переляком, він шалено тікав з-під вогню. Принесена бійцем страшна звістка, однак, не дуже вразила лейтенанта, той уже відчував: сталося щось погане. Але що загинув сам капітан Волох, цього він не міг собі уявити.

— Стій! Назад!

Він підхопив кулемет із важкою стрічкою, що звисала до самого снігу, й кинувся в поле. Спотикаючись на присипаній снігом ріллі, хвилину біг у тому напрямку, звідки появився Фартучний. Не озирався, однак знав, що Фартучний вернеться і побіжить за ним, — інакше не могло бути. Ракети світили невпинно. Івановський уже не ховався від їхнього світла і з ходу випустив чергу по сосняку, щоб примусити німців

1 ... 36 37 38 ... 195
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піти й не повернутися», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Піти й не повернутися"