Читати книгу - "Еринії"

я назвав чоловіка в котелку, анітрохи не злякався мого пістолета. Навпаки! Він мене провокував. Свідомо розпалював у мені оскаженіння, докладно описуючи, яких страждань завдав дитині. Його перебиті ніжки називав «жердинами». При цьому постійно звертав мою увагу на кирку як знаряддя злочину. Ба більше, він підсовував мені цю кирку, мало не під носа, неначе хотів, щоб я використав її проти нього. І тоді йому вдалося мене спровокувати. Я наказав виродкові покласти ноги на бочку… Щоб їх переламати…

― Ну, ну, ну! ― відреагував Зубик. ― Ви ж не дали себе спровокувати! Заради Бога, вам відомо, що цим учинком ви викреслили б себе з наших рядів. Звичайно, ви хотіли сказати «Коли я вдавав, що мене спровоковано»… Запишіть так, пане Жехалко! Окрім того…

― Ні, ― перебив шефа Попельський. ― Я справді ладен був переламати йому ноги… Щоб він не втік.

― Викресліть це із протоколу, ― Зубик знову звернувся до Жехалка. ― І прошу вас більше не записувати відповідей такого штибу!

― Він кинув мені кирку й слухняно поклав ноги на бочку, щоб я поламав їх, розумієте, панове? ― Попельський не звернув ані найменшої уваги на протокольні маневри Зубика. ― Говорив до мене: «Убий мене, мужній шерифе!». Він хотів загинути або прагнув, щоб його, принаймні, покалічили! Моїми руками! З якоїсь причини це мав зробити саме я!

― Це типові аутодеструктивні прагнення, ― доктор Підгірний дав психологічне визначення поведінки Ірода. ― Про це свідчить його зізнання в убивстві Геня Питки й коментар… Як він це сказав, пане комісаре? Ви мені вже казали перед нарадою… Боюся переплутати…

― Приблизно це було таке… ― Попельський на хвилину замислився. ― «Я замордував Геня Питку намарне. Ніхто мене тоді не вбив, тож ти вбий мене зараз». Із цих слів випливає те, про що я вже сказав. Він хотів учинити самогубство. Моїми руками.

― Хотів, щоб його вбили після того, як він замордував Геня Питку… ― Підгірний пожвавлювався чимраз більше. ― Але це не вдалося… Тому він знову спробував. Звідкілясь знав, що в комісара Попельського різка вдача і його можна спровокувати. Йому не вдалося загинути за першим разом, тому…

― Годі, докторе. ― Зубик підвищив голос і злегка вдарив кулаком по столу. ― Справу про вбивство Геня Питки завершено, а вбивця Анатоль Малецький учинив самогубство! Вам відомо, скільки божевільних дзвонили до нас і зізнавалися в убивстві Геня?!

― Пане начальнику! ― Підгірний але підстрибнув. ― Два тижні тому у Львові знайшли труп замордованої дитини, яку катували, а вчора знайдено іншу дитину, якій також завдано тортур! Ви мені вибачте, але як судовий лікар і психолог, можу сказати лише одне: існує висока ймовірність, що той, хто скоїв те вбивство й цей звірячий злочин ― одна й та сама особа! А Малецький учинив самогубство, будучи невинним! Я переконаний у цьому! І на жаль, час повернутися до справи Геня Питки, час відновити слідство!

― Не вам мені наказувати, що треба робити! ― Роз’юшений, як бик на кориді, Зубик пахкав димом крізь ніздрі. ― У вас право голосу, яке я можу взяти до уваги або ні! Окрім того, ― він раптово заспокоївся й примирливо додав: «Ви ж не будете заперечувати, що Геня Питку було замордовано, а Казя Марковського лише покалічили. Це може свідчити, що в злочинця залишилися приховані рештки людяності, чого не скажеш про вбивцю Геня. Учинок чоловіка в котелку огидний, але ж він не вбивав! А вбивця Геня Питки ― це неймовірна тварюка! Одна потвора вбивала, інша ― ламала дитині коліна. Це два різні типи. У першого немає людських рис, але в другого вони залишилися, чи не так, пане комісаре?».

― Можливо, залишилися по відношенню до дорослих. ― Попельський струсив попіл до великої попільнички зі щипчиками для сигар. ― Перед нападом епілепсії, він роздягнув мене, щоб я не забруднився, а між щелепи запхнув мені мого власного гаманця, аби я не прикусив собі язика. Він знає, як поводитися з епілептиками… Може, він сам хворий?

― А як він узагалі виглядає, пане комісаре? ― озвався вдруге Жехалко.

― У нього широке, я б сказав, типово слов’янське обличчя, ― повільно говорив Попельський. ― Вік ― близько п’ятдесяти років. Жодних особливих прикмет, окрім тоненьких вусиків. Одягнений немодно й недбало. Чорний, поношений плащ, брудні викривлені черевики, пальці замащені чорнилом. Із цим усім контрастує новенький котелок. Висновок: скромний чиновник, який не має коштів на добрий одяг, але дуже дбайливо ставиться до головних уборів. Це поляк або українець. У нього немає ніяких жидівських ознак ані в зовнішності, ані у вимові. Жодних львівських діалектизмів я теж не чув. З іншого боку, він не надто стежить за мовою… Отже ― якийсь чиновник після кількох років гімназії… Semidoctus…[34] Я б так сказав.

― Чекайте, чекайте. ― Зубик, чия освіта через погані успіхи в класичних мовах завершилася на шостому класі гімназії, схопився за голову. ― Бо ми зараз усі заплутаємося… Пане Жехалко, підсумовуйте помаленьку, а ми попросимо пана комісара розповісти про допит п’яного сторожа.

― Валентин Козик, сорок вісім років, судячи з фізіономії ― хронічний алкоголік. ― Попельський гортав свої нотатки. ― Він трохи протверезився, як його облили холодною водою у відділку, але його доведеться ще раз допитувати. Ось, що вдалося від нього дізнатися. Декілька днів тому, Козик не пригадує, коли саме, Ірод прийшов до нього на фабрику й пообіцяв три чвертки горілки за умови, що він вип’є їх відразу, уранці на роботі, і заплющить очі на все,