Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"

Хлопець, допомігши дівчатам розстелити простирадло, побіг до моря.

— Гей, принцеси, — гукав звідти, — чого розляглися? Ідіть краще скупайтеся. Вода — супер.

Але дівчат, ігноруючи його заклики, вляглися на простирадлі і, підставивши ладні задки вечірньому сонцю, тихо про щось теревенили.

Відстань між Аркадієм і ними була метрів з п'ятнадцять. І коли «кобилка», поправляючи простирадло встала рачки, то Аркадій, що допіру лежав на боку, мусив перевернутися на живіт, зануривши свій враз набубнявілий тюльпан у теплий пісок пляжу.

Тим часом їхній кавалер, нашвидкуруч пірнувши у море, вискочив з нього, зачерпнув повну жменю води і плеснув дівчатам на спини.

— Придурок! — сіпнулися ті й почали жбурляти у нього піском.

Трохи вгомонившись, «придурок» приліг коло них на простирадлі і за декілька хвилин вже відверто зажимався із «кобилкою».

— Все ясно, — подумав Аркадій, — «кобилка» — то його чувіха, а «каре», певне, її подруга.

Його припущення підтвердилися, коли всі троє пішли купатися, і хлопець із «кобилкою» зажималися вже на мілині, а «каре», широко змахуючи руками, попливла далеко у море майже класичним кролем.

Коли ж вона вибралася на берег і довго розтиралася махровим рушником, Аркадій увесь зійшов нанівець, бо від усіх її граціозних рухів нахилянь-перехилянь йому зробилося так нестерпно млосно, що вій замотавшись у рушник, побіг на дачу і на деякий час зачинився у туалеті. Вийшов звідти більш-менш заспокоєний, але усю ніч думки про ту дівчину не давали йому спокою.

Зранку він прокинувся годині о шостій. Сонце, що постало прямісінько з моря, вже зазирало до кімнати, і декілька його променів золотими дукачами лягли на старі жовтуваті шпалери, вкриті вицвілими блакитними незабудками.

Перше, що побачив Аркадій, розплющивши повіки, був намальований на шпалерах чорним фломастером кострубатий і корявий космічний корабель на ім'я «Мир», біля якого стояли два не менш кострубатих чоловічки «Сєня» та «Жорік». Жорік (він же ж Георгій Голдін), старший син хазяїв дачі, позаторік загинув у Афганістані. Йому було двадцять. Сєня (він же ж Семен Голдін), його молодший брат, одноліток Аркадія, цього року вступив до московської «Бауманки» на мехмат, і мав за тиждень разом зі своїми батьками приїхати на дачу.

Деякий час Аркадій лежав і дивився на цей малюнок, згадуючи Георгія, якого він знав ще малим хлопцем. Саме той вчив його гратися у індіанців, будувати на пляжі халабуди і ловити на лимані бичка. Було якось «дивно», коли не сказати «незбагненно» розуміти, що він вже ніколи не побачить Жору живим. «Коли я бачив його в останній раз, то йому було, як і мені зараз сімнадцять років», — подумалося Аркадію, але він, не довівши цю думку до кінця, рвучко піднявся з ліжка і, ухопивши рушника, побіг на море.

Накупавшись вдосталь, Аркадій сів на березі обличчям до сонця і заходився відшукувати у піску пласкі камінці, з яких можна було б пустити водою «жабки». Раптом, відчувши якийсь рух у себе за спиною, він озирнувся і побачив, як на порожній о цій порі пляж із вже знайомим зеленим простирадлом і білим рушником, перевішеними через плече, виходила з-за дюн дівчина. То була вчорашня «каре», тільки сьогодні у блакитному купальнику «бікіні».

Кинувши речі посеред пляжу, вона підійшла до самого краю води і пальчиками ноги граціозно провела по її поверхні. Потім зайшла у воду по коліна. Постояла деякий час, раз у раз нахиляючись і плескаючи водою собі на стегна і живіт. А потім, впевнено розсікаючи дзеркально-тиху поверхню колінами, рушила вперед і пірнула в безкрає і блискуче Чорне море.

Як і вчора попливла далеко, широко змахуючи руками. Метрів за сто від берега перевернулася на спину і так пролежала деякий час. Потім повільно «брасом» за всіма правилами, видихаючи у воду, повернулася назад. Вийшла, накинула на плечі рушник, підібрала з піску простирадло і рушила у дюни.

Аркадій, вдаючи, що вкрай зайнятий пусканням «жабок», краєм ока пильно спостерігав за нею. Вони перетнулися поглядами лише раз, коли дівчина виходила з води. Його наче обпекло. Юнак злякався і сором'язливо відвів очі, тоді як вона (так йому здалося) роздивлялася його більш пильно.

Ще деякий час Аркадій жбурляв камінці, перш ніж спромігся віднайти в собі сили озирнутися. Якщо б вона пішла додому, то постать її виднілася поміж дюн. Але постаті не було.

Звівшись на ноги, не побачив і так.

— Піду снідати, — мотивував він себе до подальших дій і рушив додому.

Діставшись перших дюн, він побачив її. Скинувши купальник, лежала на зеленому простирадлі, розставивши ноги і приймаючи сонце, як чоловіка. Була абсолютно ГОЛА. Пружні овальні груди розляглися на два боки, як тугі диньки, а між ніг чорнів отой клятий трикутничок, через який Аркадій втратив спокій і рівновагу на увесь подальший день і усю ніч.

При погляді на той трикутничок малому зробилося зле. Серце підскочило в грудях до самого горла і застрягло десь у гортані. Руки і ноги затремтіли, а дихання зробилося частим-частим.

Упродовж дня він декілька разів зачинявся у туалеті й щось там із собою робив, щоби скинути напругу, яка раз у раз виникала при спогаді про трикутничок і груди-диньки. До другої ночі читав Джека Лондона, а потім, вже вимкнувши світло, ще довго крутився у