Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
З іншого боку коси розлягався Дністровський лиман. Мілкий та широкий, він так нагрівався спекотними днями, що вода в ньому сягала тридцятиградусної температури. А ще на лимані, коли починав дути північний вітер, непогано ловився бичок.
Підібравшись до дачі з боку моря, хлопець перекинув через невисокий, дерев'яний паркан рюкзак, а потім заходився відкривати замок, який трохи заіржавів.
Перше, що вражало на підступах до будинку — це кількість стиглих томатів на городі і різнобарв'я троянд біля паркану. Пензлюючи вузенькою стежкою, він не втримався і забрався на грядки. Обережно ступаючи між кущами солодкого перцю та укропу, юнак дістався місця, де з-під жирних зелених листів визирали тугі пухирі помідорів сорту «Мікадо», або, як кажуть в Одесі, «Бичаче серце». Вибравши найбільший і найстигліший, він здер його з гілки, витер густо-малиновий бочок об темно-синю майку «Главспортпром» і надкусив. «М-м-м-м», — замугикав від задоволення, коли гарячий солодко-кислуватий сік бризнув у рота і потік підборіддям. Дохрумавши томат майже до кінця, жбурнув рештки за сусідський паркан і, так само обережно лавіруючи між кущами, знову вибрався на стежку.
Тисячі дрібних мушок, що вилися під куполом виноградної альтанки, кинулися навсібіч, коли хлопець зайшов у внутрішній дворик і, поклавши рюкзак на кришку колодязя, заходився відкривати двері дому. За мить мушки зібралися трохи осторонь, із зацікавленістю спостерігаючи за його діями.
Відімкнувши двері, малий на деякий час зник усередині, аж поки не з'явився на невеликому балкончику-терасі з протилежного боку будинку, що виходив на море. Обпершись руками об шерехаті, вичовгані вітрами та сонцем бильця, він набрав повні груди гарячого, повного золотої спеки повітря і затамував подих.
Далеко в морі плив пароплав. Десь збоку два рази поспіль зойкнула електричка. Три чайки пролетіли високо в небі. Якісь люди йшли поміж дюн. Саме море, тихе і спокійне, бриніло сонячним сяйвом і переливалося, скільки вистачало очей.
Того полудня, стоячи на балкончику двоповерхової халупи, хлопець відчув себе абсолютно щасливим. Причому таким глибоким і щирим було те розуміння повноти буття, що запам'яталося довіку. Немов божественним омофором, накрила його тоді золота серпнева спека, і він якийсь час стояв приголомшений цим відчуттям безмежності долі, яка вистеляла перед ним усі свої шляхи. Йди, куди хочеш! Мрій, про що хочеш! Роби, що хочеш... Адже тобі тільки сімнадцять, і увесь світ для тебе!
— Купатися! Купатися! — нарешті видохнув з себе гаряче повітря хлопець і знову зник у будинку.
Лежачи на мілині й підставивши обличчя сонцю, Аркадій і зараз бачив вдалині той самий балкончик, на якому дванадцять років тому відчув цю хвилину абсолютного щастя. Єдиною прикрістю моменту було усвідомлення того, що цей балкончик разом із будинком та садом-городом вже не належав родичам його батьків, які наприкінці вісімдесятих емігрували до Америки, продавши ділянку незнайомим людям. Хоча, чого незнайомим? Нинішню хазяйку цього будиночка він впізнав одразу. Без сумніву, це була вона! Саме та дівчина, з якою доля звела його дванадцять років тому. Проте, по порядку...
Глава друга«Ї-бака»
Вони з'явилися надвечір, коли малий Аркадій лежав на пляжі й читав книжку Джека Лондона «Біле ікло». Він читав її уже вдесяте, вдвадцяте, бо дуже любив цього автора.
Народу у той надвечірній час на пляжі було досить багато. З навколишніх будинків повисипали дачники — цілі родини з бабусями, дітьми та їхніми батьками, повилазили курортники, що знімали у дачників кімнати, були тут і дикі туристи, чиї намети ховалися проміж дюн, були, навіть, шофери-далекобійники, що з Молдавії доправляли персики на північ України і завжди робили на Кароліно-Бугаз коротку зупинку, щоб покупатися у морі.
Вони з'явилися з-за дюн, голосно сміючись. Хлопець та дві дівчини.
Усі троє були набагато старші за хлопця (принаймні так йому здалося). Їм було років по двадцять. Дівчата — у модних на той час вузьких, однотонних купальниках, а хлопець у довгих строкатих трусах а-ля вовк з мультфільму «Ну, постривай», над якими дівчата голосно глузували.
Це була «просунута» одеська молодь середини 1980-х. Про їхнє міське походження свідчили речі, які вони із собою принесли. По-перше, велика червоно-біла сонцезахистна парасоля. Одразу ж на оглядини всього пляжу її було встромлено у пісок і розкрито. «Ах! Мальборо!» — пронісся узбережжям тихий захват. По-друге, пляжна сумка з принтом Майкла Джексона (разючий на той час факт!!!) З сумки стирчали ручки двох ракеток для гри у бадмінтон. З цієї сумки впродовж подальшої хвилини було видобуто зелене простирадло, білий махровий рушник, колоду карт, і... йой, що остаточно вразило усіх пляжників — пластикову пляшку з-під кока-коли. Звісна річ, що замість кока-коли у пляшку було налито якесь інше пійло, на кшталт квасу чи компоту. Але сам факт наявності у тої трійці предмету, який у ті часи можна було побачити хіба що в кіно, викликав у пляжників заздрість і пошану. Ні, то однозначно були діти тих, хто мав доступ до закордонних поїздок.
Дівчата були майже однакового зросту. Тільки одна, худіша, мала довге волосся, забране у пучок на потилиці, і ходила якось смішно, мов кобилка, викидаючи ногу вперед, а інша, з великими цицьками, мала зачіску каре. Аркадій їх про себе так і назвав: «кобилка» та «каре». Він уважно спостерігав за усією трійцею зі свого місця, хоча удавав,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Після злучення тварина сумна», після закриття браузера.