Читати книгу - "Відірвана від коренів"

Дівчини не стало. І йому було навіть десь трохи шкода, в його звичній різкій манері.

Я посиділа біля Венси, яка оніміла від холоду і тепер зігрівалася, тримаючи її жорсткі червоні мозолясті руки у себе на колінах. Наступав вечір. Якщо Кася була ще жива, вона була в лісі, спостерігаючи, як заходить сонце, і як світло вмирає за деревами. Скільки Вудові потрібно часу, щоб видовбати у когось середину? Я уявила Касю в лещатах ходунів, довгі пальці стискали їй руки і ноги, і вона весь час знала, що відбувається, і що з нею може статися.

Я залишила Венсу спати і пішла вниз по сходах в бібліотеку. Дракон був там, відкривши одну з величезних бухгалтерських книг, у яких він робив записи. Я зупинилася в дверях, дивлячись на його спину.

— Я знаю, що ви хочете поїхати, — сказав він через плече. — Але немає доброти в наданні неправдивої надії.

Я промовчала. Книга заклинань Яги лежала відкрита на моєму столі, маленька і зношена. Я вивчила з неї кілька заклинань землі на цьому тижні: fulmkea, fulmedesh, fulmishta, вони були тверді і нерухомі, далекі від творення іллюзій у повітрі і розпалювання вогню, які могла творити магія. Я взяла книгу і поклала її в кишеню за спиною Дракона, а потім повернулася і мовчки пішла вниз по сходах.

Борис ще був на подвір'ї, чекаючи, його лице було довгим і похмурим: він відірвався від своїх коней, накритих покривалом, коли я вийшла з вежі.

— Можеш відвезти мене до того місця? — запитала я його.

Він кивнув, і я сіла в сани і огорнула ковдру навколо ніг, поки він готував коней для їзди. Він сів на сидіння, гукнув на коней, ляснувши віжками, і сани вискочили на засніжену дорогу.

Місяць стояв високо, повний і красивий, і його синє світло падало на блискучий сніг навколо. Я відкрила книгу Яги, коли ми помчали, і знайшла заклинання для прискорення бігу. Я тихо заспівала до коней, їх вуха повернулися, щоб послухати мене, і вітер навколо нас зашумів приглушено і товсто, натиснувши важко на мої щоки і розмиваючи зір. Замерзла Шилка, як і блідо-срібна дорога, полетіли назад, і на сході попереду швидко росла тінь, вона росла, росла і зрештою досягла коней, які сповільнилися, а потім зупинилися без будь-якого слова або будь-якого руху віжок. Світ припинив рухатися. Ми зупинилися біля невеликого нерівного скупчення сосен. Вуд стояв перед нами через відкриту ділянку суцільного снігу.

Раз на рік, коли земля відтавала, Дракон брав усіх неодружених чоловіків, більше п'ятнадцяти років, до межі з Вудом. Він випалював смугу землі вздовж краю, роблячи її голою і чорною, а чоловіки йшли за ним, посипаючи землю сіллю, щоби на ній нічого не росло і не вкорінювалося. Поблизу усіх наших сіл ми час від часу бачили султани диму, які піднімалися догори. Ми бачили їх і на іншій стороні лісу, далеко в Росі, і знали, що вони роблять те ж саме. Але пожежі завжди гинули, коли досягали тіні під темними деревами.

Я злізла з саней. Борис подивився на мене зверху вниз, його обличчя було напруженим і жорстким. Але він сказав,

— Я почекаю, — хоча я знала, що йому було страшно: Чекати, як довго? Для чого? Чекати тут, в тіні Вуду?

Я подумала про свого батька, який чекав би на Марту, якби ми з нею помінялися місцями. І похитала головою. Якщо я зможу винести Касю, подумала я, то також зможу перенести її у вежу. Я сподівалася, що заклинання Дракона допоможе мені.

— Їдьте додому, — сказала я, і тоді запитала, раптово бажаючи знати, — у Марти все добре?

Він злегка кивнув.

— Вона вже заміжня, — сказав він, а потім поколивався і додав: — Чекає дитину.

Я пригадала її на обранні, п'ять місяців тому: її червону сукню і чудові чорні коси, її вузьке бліде налякане обличчя. Здавалося неможливим, що ми тоді стояли поруч. Потрібно було зітхнути, болісно і важко, щоб уявити, як вона сидить біля каміна, чекаючи пологів.

— Я рада за неї, — сказала я, з зусиллям, відмовляючись перейнятися ревнощами. Не те, щоб я не хотіла чоловіка і дитини; Я відклала, або вірніше хотіла їх так, ніби збиралася жити до ста років: коли-небудь, згодом, і не думала про когось конкретно. Але малося на увазі життя: вона жила і мала сім'ю, і я ні. Навіть якщо я повернуся з Вуду живою, я не стану серед людей своєю, такою, як була вона. І Кася. Але Кася вже може бути мертва.

Я не хотіла заходити в ліс з такими думками. Я зробила глибокий вдих і жорстко змусила себе сказати,

— Бажаю їй легких пологів і здорову дитину. — Мені навіть вдалося посміхнутися: народження дитини досить лякаючий факт, навіть якщо все уже більш-менш знайоме. — І дякую, — додала я, і відвернулася, щоб перетнути безплідну смугу землі перед стіною великих темних стовбурів. Я почула дзвін упряжі позаду мене, Борис повернув коней і риссю помчав геть, але звук був ніби приглушеним, і незабаром зник. Я не озиралася, і робила крок за кроком, поки не зупинилася під першими гілками дерев.

Падав невеличкий сніг, м'який і спокійний. Медальйон Венси холодив мою руку, коли я відкрила його. У Яги було з півдюжини різних заклинань пошуку, маленьких і простих, здавалося, що вона мала звичку забувати, де поклала речі. — Loytalal, — тихо сказала я до маленького пасма волосся Касі: воно добре діяло для знаходження