Читати книгу - "Виховання без травмування, або Навіщо дітям дорослі?"

Якщо Еріксон вважав, що довіра до світу є особливо важливою в перший рік життя і формується в основному через вчасне реагування на дитячі потреби, то інші дослідники, зокрема Джон Боулбі, доводять, що сприятливим для дитячого розвитку є так звана безпечна прив’язаність, яка має підтримуватися протягом усього дитинства. Ідеться про те, що в житті дитини має бути дорослий, який не лише піклується про неї, а є водночас і джерелом радості, і гарантом безпеки. Дорослий, з яким дитина має особливий зв’язок, з яким вона на одній хвилі, який розуміє її без слів, швидко реагує на всі, передусім емоційні потреби. Жаліє, якщо сумно, втішає, якщо важко, заспокоює, якщо боляче, розділяє радість, стимулює цікавість, захоп­люється досягненнями, а також показує межі дозволеного. Про складне мистецтво встановлювати межі, не підрізаючи крил, та власне про задоволення потреби в реалістичних межах я напишу пізніше.

Отже, якщо малюк має безпечну прив’язаність з близьким дорослим, то з часом вона розповсюджується на інших людей, а дитина виростає в привітного дорослого, впевненого у власних силах, легкого на підйом, готового без засторог приймати нове, змінювати своє життя, подорожувати, переїжджати з місця на місце, досліджувати світ.

Сучасні нейрофізіологічні дослідження свідчать про те, що діти, чиї мами перебували в тривалій депресії, а також діти, які не мали достатнього піклування та емоційного контакту з дорослими, мають гірше розвинену орбітофронтальну кору, ту ділянку головного мозку, яка, зокрема, відповідає за контроль емоцій та соціально прийнятну поведінку. Цікаво, що певні елементи довіри до світу, а точніше, відчуття його безпеки, закладаються ще в пренатальному періоді, до моменту народження дитини. Зв’язаний з мамою в єдине ціле малюк не може не відчувати гормональних викидів її тіла, її нервових реакцій, а отже, він є і свідком, і учасником усіх материнських емоційних станів, як позитивних, так і стресових. Так, наприклад, з огляду на кількість адреналіну, який потрапляє в організм ще не народженого малюка у випадках, коли мама злякана, схвильована або переживає тривогу, можна говорити, що він має подібні відчуття. Ультразвукові дослідження вагітних у ситуаціях, коли ті переживають стрес, показують, що діти демонструють усі фізіологічні та поведінкові ознаки тривоги, зокрема посилене серцебиття та надмірну рухливість.

Дитяча довіра до світу народжується з чутливості дорослих. Тож намагаємося бути уважними до своїх малюків, відгукуватися на їхні потреби й творити довіру всіма можливими засобами. М’яке світло в дитячій, легка музика, спокійний тон розмов і лагідних примовлянь, колискові і багато-­багато тілесного контакту — усе це впевнює малюків у безпеці, розслаблює їх та дозволяє відкриватися світу і всотувати нове та цікаве без жодних застережень. Дослі­дження свідчать, що діти, які росли в умовах психологічної безпеки, мають швидші темпи розвитку, краще вирішують конфліктні ситуації та є соціально компетентнішими за своїх ровесників, які, наприклад, росли в сиротинцях або мали емоційно відсторонених чи занадто директивних батьків.

Так, вражаючою є серія експериментів під назвою «кам’яне обличчя», проведених Едвардом Троніком. Дослідник просив батьків спочатку бавитися зі своїми малюками як звичайно, а потім перестати реагувати на них і зробити беземоційне, кам’яне обличчя. За лічені секунди щасливі, цікаві до всього навкруги та усміхнені малюки перетворювались на збентежених, стривожених, напружених і зрештою агресивних. Звісно, у цьому експерименті батьки швидко відновлювали емоційний контакт і діти через певний час заспокою­вались. Однак лише уявіть ситуацію, у якій дитина повсякчас стикається з відстороненістю та байдужістю дорослих…

Маємо пам’ятати, що емоційний контакт та безпечна прив’язаність — це потреба, яка не зникає з віком. На жаль, я часто спостерігаю за тим, як батьківська ніжність стоншується, стає дозованою та все менше і менше перепадає дітям, коли ті стають старшими. Навіть моя свекруха якось зітхнула про те, що от, мовляв, поки онук маленький — любимо та бавимо, а як підросте — треба буде ставитись як до чоловіка, відмовлятися від ніжностей і поцілунків. Неправда! Ще жодній дитині, у жодному віці та жодної статі не за­шкодили теплі батьківські почуття. Ніхто й ніщо не забороняє нам давати дитині з віком більше відповідальності або розширювати коло обов’язків. Самостійна підготовка до шкільних занять, відвідування гуртків, допомога по господарству, піклування про молодших братиків чи сестричок — усе це жодним чином не виключає батьківської ніжності та піклування, а, навпаки, посилює потребу в них.

Моя близька подруга — мама двох чудових дітлахів з різницею в одинадцять років. Меншому зараз чотири, і він якраз освоює садок, старша має відсвяткувати п’ятнадцять. Вони живуть у величезному будинку кількома поколіннями разом з батьківською сім’єю та сім’єю сестри. На старшу дочку, крім доволі щільного шкільного навчання, припадає купа обов’язків, зокрема і догляд за братом і трохи старшою кузиною. З одного боку, було б варто пожаліти дівчину, але з іншого — немає жодних підстав для жалощів чи нарікань на її важку долю. Дівчинка має чудові стосунки з усією родиною, її емоційний зв’язок з мамою та тіткою — це теплі обійми, дівчачі секрети, справи та клопоти; з бабусями — виважена щирість та цілковита довіра; з дідусем — суцільна ніжність; з татом і дядьком — справжня дружба. При цьому малюкам вона дає стільки уваги, піклування і водночас обережного контролю, що є для них безсумнівним джерелом безпечної прив’язаності. Настя вміє будувати безпечні стосунки, тому що сама виросла в них. А ще вона є абсолютно відкритою до світу і страшенно любить пригоди. Коли я пишу ці рядки, вона якраз другий день як перебуває в таборі для підлітків при Києво-Могилянці, її враження від абсолютно нового міста і місця — «надзвичайно цікаво» і «купа друзів».

Щодо Олеся, то за півроку нашого спілкування його голос трохи набрав сили. І я, і няня стали першими, кому він уголос довірив свої думки та бажання. Запитаєте, як батьки? Мама щовечора розповідає Олесеві казки про маленького хлопчика, якого дуже люблять і ніколи, нізащо, ні на кого не проміняють, а тато час від часу везе всю родину за місто, у поле, до річки чи в ліс, де вони бавляться, катуляються, сміються і кричать так, щоб почути луну. І думаю, уже невдовзі син вільно говоритиме і з батьками, і з усіма.

Звісно, непросто бути чуйним до дитячих потреб, адже дуже часто це означає поступитися власними. Одна моя клієнтка якось розплакалась зі словами: «Чому я маю стільки всього робити, бути і уважною, і чутливою, і обережною? Чому немає нікого, хто б робив це для мене?» Втомлені та виснажені дорослі не кращі гаранти безпечного світу. Дратівливість, імпульсивність, сльозливість, а подекуди й нервові зриви втомлених мам — часті супутники раннього дитинства.

Не згадуватиму прописних істин про турботу про себе, час на сон і на активний відпочинок та спорт, бо розумію, що життя вносить свої корективи. Спробую лише нагадати кілька речей, необхідних для того, аби батьківство було безпечним для психічного здоров’я самих батьків. Пам’ятайте, що батьки, які не піклуються про свої