Читати книгу - "Бомбардир"

– Із Сергієм?

– Не пам’ятаю… Здається. Хоча ні. Точно ні. Стас мені миттєво сподобався…– Її коротке волосся кольору вівсяної соломи, помітно темніше біля коренів, падало на обличчя, ховаючи розсип ластовиння й гострі кути вилиць, і Олеся раз у раз роздратовано відкидала його назад.– Він попрохав у мене номер телефону, а коли я повернулася в гуртожиток, надіслав есемеску… Ми листувалися кілька годин поспіль… Дівчата вже спали. Через кілька днів він покликав мене на побачення. Не в кіно або до ресторану – а по-справжньому. Ми гуляли Ботанічним садом і говорили про все на світі… Він був… не такий, як інші.– Вона раптом глянула на мене з викликом: – Запитаєте – яким? Чуйний, ніжний, ані краплі вульгарності або самозамилування… Сильний. Ніколи не говорив натяками, ні до чого не силував. З ним було легко, йому хотілося вірити… Ми почали зустрічатися. І майже відразу він винайняв маленьку квартирку на Борщагівці, запропонував мені оселитися разом… Ми збиралися одружитись, але вирішили трохи почекати, поки він почне більше заробляти. Станіслав мріяв улаштувати грандіозне свято, скликати купу народу… Потім ми винайняли оцю квартиру – та була занадто тісна й незручна…

Жінка замовкла. Я її не квапив, не ставив питань. Не той характер – розповість тільки те, що вважає за потрібне.

– А через півроку в Києві з’явився Сергій Гайдук. Станіслав радів як дитина – у Києві йому бракувало друзів… Часу в обох було мало – вічні тренування, збори, переїзди. Я до цього вже й звикла, але з появою Сергія Стас почав від мене віддалятись, і я сказала йому про це. Він виправдовувався: Сергій потребує допомоги, у нього зараз складний період, він розійшовся з коханою дівчиною, нова команда… Чи ревнувала я? Так, дуже! І не вірила цим відмовкам. Гайдук зовсім не здавався самотнім і нещасним. У нього була майже нова машина, він винаймав пристойну однокімнатну квартиру, і я здогадувалася, що вечорами обидва пропадають зовсім не на тренувальній базі. Довелося навчитися тримати себе в руках, мовчати й терпляче чекати… Дійшло до того, що я стала почуватися зайвою, якоюсь непотрібною перешкодою…

Вона різко підвелася з місця, відшукала в одній з кухонних шаф непочату пачку цигарок, запалила й знову присіла до столу.

Я вже давно почувався не у своїй тарілці. Будинок цей наскрізь пройнятий бідою й негараздами. Що нового може розповісти оця нервова, глибоко нещасна жінка про мого «клієнта»? Він їй не подобався, факт, бо самим своїм існуванням утрутився в її стосунки зі Стасом Бондарем. І її обвинувачення на адресу Сергія в той страшний вечір були всього лише відлунням глибокої ворожості. Я точно знав, що на роль «злого генія» Сергій не підходив – не той тип особистості. Я вже досить розумів його замкнений і твердий характер. Знав і про те, як живуть, будують кар’єри, працюють і розважаються футболісти, які піднялися вище за середній рівень. До того ж, Олеся ідеалізувала свого Стаса – насправді м’якого, поступливого, піддатливого до чужих впливів і всіляких спокус. Він був непоганий спортсмен, але не більше. І якби все йшло своєю дорогою, вона, більш сильна й цілеспрямована, рано чи пізно виграла б битву за нього. Стас був би їй вірним чоловіком, вона народила б йому дітей, а він пішов би з футболу – назавжди.

– Правда, потім почався більш стабільний період…– Голос Олесі зазвучав рівніше.– Усе більш-менш налагодилося. Ми дедалі частіше проводили вечори втрьох. Іноді тут, у цьому домі, іноді в ресторані або клубі… Але й тоді я знала – це поступка, їм усе одно краще вдвох, без мене. Я сердилася, плакала ночами, але намагалася триматись. Я кохала Стаса. До того ж, у мене були ще навчання, дім, їжа…

Вона знову потяглася по цигарку. Я не квапив, знаючи, що вона однаково рано чи пізно дійде до головного, до того, що цікавило мене найбільше: що ж сталося того вечора?

– Сергій уже добре заробляв, міг дозволити собі багато, але особливих запитів у нього не було. Щось надсилав батькам, іноді давав гроші Стасові. Коли ми разом десь бували, завжди розплачувався сам, не дозволяв нам витратити ані копійки… Стас потай сподівався, що з допомогою Сергія та його агента йому вдасться пробитися в «Динамо», хоча б у дубль, але чомусь не виходило, не знаю причини… І ще – Сергій завжди був сам-один, щось у нього не ладналося з жінками. Одного разу я спробувала познайомити його зі своєю подругою, але він миттю все зрозумів. Не зносив, коли його жаліють, страшенно заводився. Настрій у нього підіймався тільки після вдалого матчу. Вони зі Стасом могли потім годинами обговорювати подробиці… Стас захоплювався ним, намагався наслідувати в усьому… Заздрив: ось, мовляв, який у Сергія феноменальний організм – здатний легко впоратися навіть із найбільш несамовитими навантаженнями, швидко відновлюється, серйозні травми обминають його… А в Стаса саме пішла чорна смуга – травма за травмою, не одне, так інше… Особисте життя? Від нього залишилося зовсім трохи. Про весілля він уже й не заговорював…

Очі Олесі підозріло заблищали. Вона відвернулася до вікна й утупилась у холодну темряву. Потім знову глянула на мене.

– За цей час я непогано вивчила Гайдука. Він уникав Стаса, коли той через травми впадав у депресії. Сергій надовго зникав, проводив дозвілля з хлопцями зі своєї команди. Тоді він уже був популярний, про нього писали в газетах, просили автографи… І поки Стас тягався по медичних кабінетах і процедурах – розважався. У нього навіть завівся персональний водій – таксист на ім’я Макс. Відвозив його, куди треба, і за першим дзвінком приїздив, щоб забрати, незалежно від стану. Спиртне, дурман, якісь прихильниці… Коли Стасові траплялося брати в цьому участь, він повертався під ранок ледь живий. Я в усьому винуватила Сергія, уже не могла стримати себе, скандалила. Ми сварилися, мирилися… Ні, поганий був час, але я б і його повернула, аби тільки Стас був живий…

Вона знову замовкла. Стало так тихо, що було чути, як у ванній звідкись крапає вода. Пауза була настільки гнітючою, що я запитав перше, що спало на думку:

– Ви сказали, що Гайдук винаймав житло… Ви бували там, Олесю?

– Ні, мене туди не кликали. Жодного разу.

Вона нетерпляче глянула на мене.