Читати книгу - "Навіщо Україні НАТО"

Просування НАТО на Схід прискорить реалізацію двох можливих сценаріїв розвитку Росії. З одного боку, наслідком розширення НАТО може стати прискорення перетворення Росії на державу, інтегровану в міжнародну систему безпеки. У разі реалізації іншого сценарію приєднання країн Східної Європи до НАТО дасть можливість Європі виступати у відносинах з Росією як більш сильна одиниця.

Заяви щодо необхідності дотримання демократичних норм регулярно лунали з боку інституцій НАТО, особливо до зміни Президента в Україні в результаті президентських виборів 2004 р., які НАТО розцінив як крок до демократизації. На самміті НАТО в Стамбулі в червні 2004 р. глави держав та урядів країн НАТО зробили наголос на тому, що «українське керівництво має забезпечити зміцнення демократії, верховенства права та свободи слова і ЗМІ».

Президент Парламентської Асамблеї НАТО Даг Беройтер заявив, що «жодне питання не матиме більшої важливості для майбутніх відносин (України) із Заходом, аніж зміцнення демократії». Керівництво провідних країн НАТО систематично наголошує на необхідності дотримання демократії, принципів ринкової економіки та свободи людини. Колишній посол США в Україні Карлос Паскуаль заявив: «якщо поглянути на історію розширення НАТО, політичні питання виявлялися найбільш фундаментальним фактором для визначення, чи певна країна здатна здобути членство. Так було з Іспанією — це залежало від здатності Іспанії подолати спадщину фашизму. Так було з Грецією і Туреччиною й важливістю досягнення ними політичного порозуміння. Так було з Польщею, особливо в сенсі зайняття нею безкомпромісної позиції проти антисемітизму. Так є і тепер з країнами, запрошеними в Празі — вони постали перед нелегкими питаннями, а саме: як вони обходяться з правами меншин, як дають раду корупції, чи дотримуються режиму нерозповсюдження. Так буде і з Україною... Членство в НАТО означає, що кожен член організації бере відповідальність за дотримання норм демократії. Це включає свободу слова, верховенство права, насправді вільний і прозорий виборчий процес, дотримання міжнародних стандартів режиму нерозповсюдження».

Крім загальних документів на підтримку демократичного політичного режиму, які стосуються всіх діючих чи майбутніх членів Альянсу (як от Вашингтонський договір, План отримання членства), діє низка документів у цій сфері між Україною і НАТО. Згідно з Планом дій Україна-НАТО, Україна у сфері політики і безпеки для наближення до стандартів НАТО зобов'язалася досягти цілей: «зміцнення демократичних і виборчих інституцій; зміцнення повноважень та незалежності судової влади; сприяння постійному розвитку і зміцненню громадянського суспільства, верховенству права, захисту основних прав людини і громадянських свобод; забезпечення свободи віросповідання».

НАТО є насамперед воєнним союзом та організацією колективної безпеки. Однак, Організація Північноатлантичного договору заснована не лише на спільних інтересах країн євроатлантичного простору, але й на спільних цінностях та здобутках цивілізації, зокрема у сфері внутрішньої політики. Проблеми демократії в країнах-членах розглядаються в НАТО, по-перше, з точки зору необхідності забезпечення надійності союзника; по-друге, з позиції дотримання необхідного рівня солідарності, який легше досягається між країнами зі схожими політичними режимами.

Цей принцип повною мірою застосовується НАТО та його членами у справах з Україною.

Парадокс: НАТО стимулює розвиток демократії в Україні, однак за умов демократичного суспільного вибору щодо приєднання до Альянсу рішення українського суспільства може виявитися не на користь інтеграції.

Результатом політики ліквідації української ідентичності, яка тривала понад 300 років, для частини населення України виявилося занадто складно і незвично розглядати Україну як унікальну і самодостатню країну. В Україні існує чисельний прошарок людей, які не мають вираженої української національної ідентичності і керуються у своєму ставленні до НАТО насамперед звичкою, культурною чи мовною дистанцією, бажанням досягти певного рівня добробуту або ситуативним впливом — «як карта ляже», а не українськими національними інтересами.

Між тим об'єднання Європи, з одного боку, та, з іншого боку, спроби утримання впливу Росії на території низки пострадянських країн, поставило питання геополітичного вибору країни і суспільства між двома альтернативами.

З початку 1990-х років у громадській думці України стала досить популярною ідея інтеграції України з Європою. Як відзначають соціологи, це зумовлено насамперед привабливою якістю життя в країнах Європи. Переоцінювати цей вибір не варто. Своїм масовим «європейським вибором» українське суспільство усього лише демонструє симпатію до європейського способу і рівня життя, європейської культури та до окремих європейських країн. Водночас така палітра малозначущих для населення мотивацій не може створити стійку проєвропейську більшість в Україні. Така більшість може бути сформована лише в разі усвідомлення населенням суті реалізації «європейського вибору» України і українських інтересів у цьому процесі.

У сприйнятті НАТО важливу роль відіграють російські засоби масової інформації, вплив яких на українське суспільство зберігся й після здобуття Україною незалежності. Крім того, в Україні існують скоординовані дії політиків, спрямовані проти НАТО, продиктовані конкретними економічними зв'язками з російським капіталом.

За даними опитування, проведеного фондом «Демократичні ініціативи», найбільше підтримує вступ до НАТО молодь віком до 30 років, найбільше противників вступу до НАТО серед людей віком понад 55 років. У майбутньому така структура уподобань може зумовити зміну геополітичних