Читати книгу - "Навіщо Україні НАТО"

• відносини Росії з НАТО, оформлені Основоположним Актом Росія-НАТО та завдяки механізмові Ради Росія-НАТО, забезпечує Росії право голосу, але не вето, у справах консультації по ключових проблемах безпеки, які не стосуються території відповідальності Альянсу. Розширення НАТО забезпечить для Альянсу значну присутність у стратегічно важливому регіоні, обмежуючи зону монопольного впливу Росії;

• розширення НАТО запобігатиме «ренаціоналізації» оборони в Центральній Європі. Кожен новий член НАТО матиме можливість розвивати тільки ту частину своїх збройних сил, яка слугуватиме цілям усього Альянсу, і отримуватиме переваги від військової інфраструктури НАТО, що зв'язує країни зі спільною обороною.

• витрати на розширення НАТО будуть незначними, зокрема через низький рівень загроз. Однак нездатність розширити НАТО залишить країни Східної Європи сконцентрованими на проблемах із сусідами у питаннях кордонів, етнічних меншин, і підтримає їхні високі оборонні витрати та потреби у багатофункціональних збройних силах, здатних протистояти різним супротивникам з різних напрямів їхніх кордонів.

Прихильники розширення Альянсу виявилися більш наближеними до істини, аніж супротивники. Перспектива розширення НАТО запобігла кільком досить небезпечним рецидивам протистояння у Європі. Так, під час операції НАТО в Косові Румунія і Болгарія відмовили вимозі Росії надати повітряний коридор для транспортування її військових підрозділів до Косова. У результаті Росія змушена була перекинути свій обмежений контингент із Боснії на аеродром столиці Косова Приштини. Ця дія, через обмеженість російських військових ресурсів у регіоні та неможливість їх зміцнення без згоди країн-претендентів на вступ до НАТО — Румунії і Болгарії — стала лише політичною демонстрацією і вже не мала тих руйнівних наслідків, які могли б виникнути в результаті конфлікту між Росією і НАТО в разі перекидання до Косова більшого російського контингенту.

Крім того, перспектива залучення до конфлікту НАТО запобігла небезпечній ескалації конфліктних ситуацій між країнами Балтії і Росією, а також між Росією і Польщею, коли в 2001 р. Росія погрожувала розмістити ядерну зброю в Калінінградській області.

Не виправдалися прогнози щодо того, що Росія нібито зможе застосувати якісь серйозні санкції проти нових членів НАТО. Пік тиску на деякі країни-кандидати на членство припав на весну 1998 р. Цей тиск стосувався насамперед найбільш вразливої з цих країн — Латвії, яка має численну російську меншину та залежить від російських транспортних потоків. Однак, після ухвалення рішення про розширення НАТО тиск на держави Балтії та інші країни, що оголосили про намір вступити до НАТО, суттєво зменшився.

Так, під час візиту до Болгарії в березні 2003 р. російський президент В. Путін заявляв, що його країна розраховує, що при вступі Болгарії до НАТО і ЄС «будуть враховані і відповідні процеси входження Росії до європейських міжнародних справ, в тому числі якісні зміни відносин Росії з Північноатлантичним Альянсом».

Про економічний тиск з боку Росії на країни-претенденти на членство в НАТО, крім Латвії і Естонії, а останнім часом і України, мова не йшла. Росія сама занадто зацікавлена в торговельних відносинах із Європою, щоб створювати у цій сфері штучні перешкоди.

Так само не виправдалися й прогнози про військовий тиск на нових членів чи на НАТО в цілому, зокрема прогнози про те, що Росія зможе розташувати ядерну зброю в Калінінградській області або на території своїх союзників, зокрема в Білорусі. Цей крок не відбувся через недоцільність для Росії ескалації з огляду на серйозні ядерні можливості НАТО.

У результаті вступу до НАТО сусідів Росії має місце ідеологічний вплив на саму Росію, яка втратила можливість повернення контролю над цим регіоном. Геополітична «однорідність», створена НАТО на західних кордонах Росії, рано чи пізно може зумовити демократизацію самої Росії. Розширення НАТО на Схід може ініціювати процес раціонального самообмеження Росією своїх геополітичних інтересів, оскільки конфлікт із НАТО був би згубним для Росії, а тиск на Росію з боку Китаю та ісламського світу може в майбутньому змусити її шукати союзників на Заході. Водночас Росія цілком може обрати для себе союз із Китаєм та спільно протистояти США і Європі. Однак, такий розвиток подій у віддаленій історичній перспективі може загрожувати проблемами з втратою значних російських територій у Сибіру й на Далекому Сході.

Поширення НАТО на країни Східної Європи робить для Росії значно менш продуктивною ідею протистояння із Заходом. У Росії менше шансів бути успішною у тривалому протистоянні із Заходом, аніж їх свого часу було в СРСР.

Отож, реакція Росії на включення до НАТО країн ЦСЄ могла лишатися небезпечно гострою лише обмежений час, як це й мало місце в реальності.

Водночас розширення НАТО вже послабило можливості геополітичного тиску з боку Росії на країни колишнього СРСР. Розширення НАТО на Схід викликало тенденцію до падіння впливу Росії на всьому просторі СНД, що позначилося в проголошенні курсу на європейську інтеграцію послідовно в Україні, Грузії, Молдові та Азербайджані. Перед розширенням НАТО в Україні звучала думка, що Росія спробує отримати компенсацію за розширення НАТО в посиленні свого геополітичного впливу на окремі держави СНД. Однак, на практиці поширення НАТО, навпаки, зміцнило незалежність країн СНД.

Приєднання країн Центральної і Східної Європи до євроатлантичних структур затвердило ідею, згідно з якою ці країни мають право самостійно обирати пріоритети своєї політики у галузі безпеки. Цим була підтверджена суверенність цих держав. У 1996—1997 рр. у Росії виникла концепція, згідно з якою в Європі існує так звана «червона лінія», за котру НАТО не повинен розширюватися і яка має відокремлювати територію виключного геополітичного впливу Росії. Ця «червона лінія» була окреслена по периметру кордонів колишнього СРСР, включно із зовнішніми кордонами колишніх Прибалтійських республік СРСР. Однак розширення НАТО на країни Балтії, а також зміцнення присутності США в Грузії і Центральній Азії зруйнувало цю політичну конструкцію. Таким чином, було суттєво зменшено конфліктний потенціал регіону, що міг бути реалізований у разі, якби НАТО визнав особливі права