Читати книгу - "Успішні виступи на TED"

Хоч який шлях виступу ви обрали, для поліпшення промови знадобиться один елементарний і очевидний інструмент, який більшість спікерів нерідко ігнорують: постійне повторення.

Музиканти репетирують перед концертом. Актори — перед виставою. Під час публічних виступів ставка так само висока, як і під час вистав чи концертів, — а то й навіть вища. Більшість спікерів чомусь вважає, що зможе вийти на сцену і тріумфально виступити з першого разу. Тож сотні людей в залі знову і знову мусять потерпати лише тому, що хтось ретельно не підготувався. Страшенна ганьба.

Стів Джобс став одним із найвидатніших ораторів нашого часу не лише завдяки таланту. Кожній презентації Apple передували нескінченні години виснажливих репетицій. Важила кожна деталь.

Більшість знаменитих виступів TED здобули славу завдяки тривалим репетиціям. Джил Болті Тейлор, чия популярна промова була присвячена інсульту, який вона пережила, пізніше згадувала:

«Я в буквальному сенсі тренувалася сотні годин. Знову і знову, навіть уві сні: я прокидалася, повторюючи текст промови. Вона викликає в моїй душі сильні емоції — я переживаю ранок інсульту під час кожної розповіді. І саме через ці щирі емоції глядачі повірили у щирість промови, і ми разом відправилися у подорож».

Дослідник стовбурових клітин Сьюзан Соломон так само високо оцінює репетиції:

«Перед публічним виступом ви маєте повторити промову стільки разів, щоб могли відтворити її навіть серед ночі і перед будь-якою аудиторією. Повторюйте перед друзями. Повторюйте наодинці. Повторюйте із заплющеними очима. Повторюйте в парку. Повторюйте за робочим столом без підказок. І не забувайте про візуальні матеріали: використовуйте їх під час репетицій, щоб правильно розрахувати час».

Рейчел Ботсман радить звертати увагу на тих, для кого виступаєте на репетиції:

«Тренуйтеся перед кимось, хто не знає нічого з вашої теми. Одного разу я помилилася і провела репетицію перед колегами. Найкращі поради йдуть від тих, хто може вказати на прогалини чи надто детальні пояснення простих понять».

Сьюзан Кейн, авторка популярних книжок про феномен інтроверсії, дякує на репетиціях слухачам за суттєві поліпшення виступу:

«Я прийняла близько до серця пораду TED: якщо хочете справді запам’ятати промову, вивчіть її так, щоб слова здавалися щирими. Тут недостатньо тренувань перед дзеркалом чи під час прогулянки з собакою. Знайдіть справжню сцену і хоча б одного глядача. У п’ятницю ввечері, якраз перед моїм виступом, професор Вортонської школи бізнесу Адам Грант зібрав у залі тридцять своїх найкращих студентів і випускників, щоб я виступила перед ними. Їхні поради виявилися такими слушними, що вночі я очей не зімкнула і переписала третину промови. Половину вихідних я знову вчила текст. Ніколи не тягніть до останньої хвилини, як я! Але рекомендую знайти справжніх глядачів і такого мудрого друга, як Адам».

Дивно, але навіть ті спікери, що не вірять у силу дослівно вивченої промови, все ж приділяють значну увагу репетиціям. Ось слова реформатора освіти Салмана Хана:

«Повторюйте промову перед сном щонайменше п’ять разів, перефразовуючи головні ідеї. Навіть якщо ви щось переплутаєте чи забудете, щоразу змушуйте себе закінчити виступ (і завжди вчасно). Мені здається, цінність репетицій не так у запам’ятовуванні, як у звиканні до сцени і зменшенні стресу. Якщо ви впевнені й розслаблені, краще буде не лише вам, а й глядачам».

Авторка науково-популярних творів Мері Роч погоджується із цим:

«Я нічого не писала і нічого не вчила напам’ять. Але я тренувалася разів двадцять п’ять — у руках десять карток із записами і таймер. Завдяки репетиціям ви зазвичай несвідомо запам’ятовуєте, про що говорите. Це і є мета тренування. Зубріння набагато безпечніше, але іноді трохи ризику не завадить. Страх — це корисна енергія, що розтікається по ваших жилах і додає жвавості».

Фраза «несвідоме запам’ятовування» вкрай важлива. Якщо постійно повторювати промову, то врешті-решт вона дуже детально відкладеться в голові. Коли Клей Ширкі завітав до офісу TED з промовою про дедалі запекліші дискусії щодо авторського права, мене вразив його талант зв’язно розповідати про складні речі без тексту і навіть без нотаток. Я поцікавився, як йому це вдалося. Відповідь: постійні репетиції. Але репетиції, які, по суті, і створили промову. Він сказав:

«Одного разу Рон Вотер, мій улюблений і найкращий актор, розповів про свої репетиції. Він сказав: “Я просто повторюю слова стільки разів, поки вони не звучатимуть, як мої власні думки”. Отак і я: готую промову, промовляючи. Я визначаю головну ідею, виділяю одне чи два вступних речення і просто уявляю, що пояснюю тему небайдужим людям.

На першому етапі промовляння вголос допомагає виявити, які слова до ладу, а які ні — більш схоже на редагування, ніж на репетицію. У тій промові TED я збирався сказати, що серед ЗМІ розвивається лише телебачення, але цей фрагмент здався трохи недоречним, тому я його викинув. Через деякий час промовляння допомагає встановити правильний темп і часові межі. І вже наприкінці я загалом треную переходи між частинами промови. Звісно, слайди допомагають, але тренувати переходи вкрай потрібно. Глядачі мають відчувати різницю між розвитком однієї ідеї та переходом до іншої.

Записи я роблю завжди, але ніколи не розписую саму промову — вона не повинна виглядати як читання вголос. Замість цього я складаю короткий перелік різних тем: ось думка про авторські права, ще одна про піратство в інтернеті, далі ще одна про доменні імена тощо. Востаннє я редагую цей список просто перед виходом на сцену — щоб усе пригадати».

Якщо об’єднати всі поради Кейн, Хана, Роч і Ширкі, ви зрозумієте, чому різниця між завченою та імпровізованою промовою не така вже й велика. Якщо добре вивчити написану промову, то спікер зможе передати почуття. Якщо повторити імпровізовану промову достатньо разів, то спікер буде точно знати схему виступу, а найбільш влучні фрази самі спадатимуть на думку.

Ці підходи — не два різних способи виступити з промовою, а два різних способи створити промову. Хтось починає