Читати книгу - "Сурма лебедя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Луї затужить у неволі — й помре, — відказав Сем. — Він не може без диких місцин — без озерець, боліт, осоки, рогози, косиків-червонокрильців навесні, жаб’ячих концертів, пугукання сича вночі… Луї іде за своєю мрією. Ми всі повинні йти за своєю мрією. Будьте ласкаві, сер! Відпустіть Серену! Будьте ласкаві: не обтинайте їй крила!
Пташиний Бос опустив погляд. Задумався він про маленькі озерця в диких пущах, про барви комишів-очеретів, про чудні звуки ночі та жаб’ячі концерти. Задумався і про лебедині гнізда, й про яйця та висиджування їх, і про маленьких лебедят, що, вишикувавшись вервечкою, ступають слідом за своїм татом. Згадалися йому й ті мрії, що мріялися йому замолоду.
— Гаразд! — раптово мовив він. — Серена може летіти собі. Ми не обтинатимемо їй кінчика крила. Але як я можу бути певним, що Луї віддасть мені своє юне лебеденя-сурмаченя, коли воно буде мені потрібне? Звідки мені знати, чи він чесна особистість?
— Він — птах честі! — запевнив Начальника Сем. — Коли б він не був чесний та вірний своєму слову, він би не став завдавати собі клопоту тим, щоб шукати заробітки й зрештою таки заробити купу грошей, аби відшкодувати крамареві за сурму, яку його батько-лебідь, заради свого німого сина, був поцупив із музичної крамниці!
— І скільки ж, до речі, надбав Луї тих грошей? — поцікавився Пташиний Бос.
— А надбав він чотири тисячі шістсот дев’яносто один долар і шістдесят п’ять центів, — повідомив Сем. — Саме стільки ми з ним нарахували кілька хвилин тому. Перші сто доларів він заробив у таборі «Кукускус» за те, що програвав по три сигнали на день для хлопців, і з них він потратив шістдесят центів на поштові марки. Тож у Бостон він прибув із дев’яносто дев’ятьма доларами й сорока центами. Потім Човняр заплатив йому за тиждень праці сто доларів, але три долари він витратив на чайові у готелі, де перебув одну ніч. Тож коли він прибув до Філадельфії, в його калитці налічувалося сто дев’яносто шість доларів і сорок центів. Нічний клуб платив йому по п’ятсот доларів за тиждень протягом десяти тижнів роботи, що дало суму в п'ять тисяч доларів, однак він мусив виплатити своєму агентові десять відсотків із тих п’яти тисяч, а ще він витратив сімдесят п’ять центів на кілька нових крейдяних олівців і чотири долари на телеграму, яку надіслав мені. Отож загальна сума того, що в нього лишилося, становить чотири тисячі шістсот дев’яносто один долар і шістдесят п’ять центів. Таки чимала сума, як для птаха!
— А чимала, — погодився Пташиний Бос. — Що чимала, то чимала.
— А ще ж він хоче оплатити й мій авіапереліт від Монтани до Філадельфії плюс мій зворотний шлях. Тож загальна сума зменшиться до чотирьох тисяч чотирьохсот двадцяти доларів і сімдесяти восьми центів.
Пташиний Начальник був приголомшений цими цифрами.
— І це все одно величезна сума як для птаха, — мовив він. — Що ж він збирається з усім цим зробити?
— Віддасть усе своєму батькові, старому лебедю.
— Ну, а той що робитиме з цим багатством?
— Той полетить назад до музичної крамниці, що в Біллінґсі, й віддасть гроші крамареві — як компенсацію за вкрадений інструмент.
— Усі ті гроші?
— Так.
— Але ж сурма коштує аж ніяк не чотири тисячі чотириста двадцять доларів і сімдесят вісім центів.
— Та я знаю, — сказав Сем. — Але старий лебідь під час свого нальоту завдав ще деякої шкоди й самій крамниці. Шугнув мов Люцифер з небес і геть розтрощив вітрину. Він там добряче наколобродив.
— Ну, нехай, — розвивав думку Пташиний Бос. — Але й на ремонт піде куди менше грошей за ту суму.
— Та й я так думаю, — погодився Сем. — Але після виплати боргу гроші взагалі стануть зайвиною для Луї, і тому він хоче все-все віддати потерпілому власникові крамниці.
Грошова тема начебто неабияк зацікавила Пташиного Начальника. І він подумав, як приємно було б узагалі відмовитися від грошей — вилучити б їх з ужитку! Він відкинувся на спинку крісла. Йому ніяк не вірилося, що один з його лебедів спромігся накопичити понад чотири тисячі доларів і що всі ті гроші — он там, теліпаються в калитці у нього на шиї!
— Що таке гроші? — сказав він. — Птахам куди легше обійтися без них, ніж людям. Якщо котрийсь птах і заробить яку копійчину, то майже весь той його заробіток буде чистим прибутком. Птахові не треба йти до супермаркету, аби купити десяток яєць і фунт масла, а ще два рулони паперових серветок, бляшанку томатного соку, та півтора фунта добрячого стейку, та бляшанку консервованих персиків, та дві кварти знежиреного молока, та ще пляшечку фаршированих оливок. Птахові не треба сплачувати щомісячні відсотки за куплений на виплат будинок чи іпотечний кредит. Птах не страхує свого життя у страховій компанії, аби потім виплачувати лажі за полісом. Птах не має автівки, а отже не купує гасу й мастила, не платить за ремонт машини, не веде її до мийки й не платить за її миття. Птахи та й взагалі тварини — щасливчики. Вони не мусять постійно придбавати собі всякі речі, як це роблять люди. Можна навчити мавпу їздити на мотоциклі, але я не чув про таке, щоб мавпа пішла та й купила собі мотоцикл.
— Так то воно так, — відгукнувся Сем. — Але ж декотрі тварини таки люблять придбавати речі, дарма що нічого за них не платять.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сурма лебедя», після закриття браузера.