Читати книгу - "За браком доказів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Він сам опинився у важкій ситуації і через непорозуміння зробив неправильний вибір. На противагу тобі, я дуже добре розумію, як легко таке може трапитися.
Карла різко загальмувала посеред кімнати.
— На противагу мені? Що це означає?
Я зітхнув.
— Лише те, що я відчуваю певну симпатію до Ґюннара Маркюссена. Робота — усе його життя. Він не має дружини, ані дітей, лише управу поліції та колег. Мені його шкода, не маю бажання бачити його професійну загибель. Я не такий категоричний і нещадний, як ти, Карло.
— Та при чім тут, до біса, я, Мікаелю! Відколи це почало йтися про мене?
Я бачив, як глибоко її образив.
— Забудь! Ляпнув не подумавши. Я хотів лише сказати, що мені щиро жаль Маркюссена.
— І тому дозволяєш поліції вислизнути з цієї… брехні?
— Ні! Не тому! Хоча мушу визнати, що перенесення слухання може зіграти на користь справі. Ти ж зрозумій, я не обіцяв дотримуватися таємниці вічно. Тієї миті, коли я вважатиму, що це зіграє в інтересах мого клієнта, я піду до преси, але тим часом сидітиму з усіма картами в рукаві. Доки історія не стала публічною, я маю козирі.
Карла задумалася, а тоді похитала головою.
— Звучить чудово, але, гадаю, ти дуриш сам себе, Мікаелю. Ми знаємо, що Еріка Гансен була на місці злочину й мала зброю. Ми знаємо, що поліція замовчала правду і намагалася обвести всіх, включно з судом, довкола пальця. Якщо цього мало, щоб посіяти сумнів, то вже навіть не знаю… Як на мене, ми вже майже маємо перемогу, подану на срібному тарелі, а ти, замість додати газу, відступаєш.
— В іншій ситуації я визнав би за тобою рацію, однак істина в тому, що у випадку з Маґнусом Саннторвом поріг вимог значно вищий, ніж зазвичай.
— Тобто? Зворотний тягар доказів для людей з психічними захворюваннями? Маґнус Саннторв сам повинен довести свою невинуватість, а не прокуратура має доводити його вину?
— Ні, Карло, — заперечив я. — Поглянь на речі реалістично. Маґнус важко хворий, а з його історією… ти й сама розумієш ситуацію. Хай там як, я думаю, що відкладений на кілька тижнів розгляд справи, нам не нашкодить.
Карла дивилася на мене ледь не з глибокою печаллю, як мати на сина, який невимовно її розчарував.
— Один раз вони тебе вже обманули, Мікаелю! Що змушує тебе вірити, що не обмануть знову? Який скандал може вибухнути, коли виявиться, що вбивця — поліцейський поліції Берґена? Як далеко вони готові зайти, приховуючи правду?
— Вони ніколи на таке не підуть!
— О, невже? Чому б це? Бо такі чесні й розумні? Чи може, чинять так з турботою про Маґнуса Саннторва? Гадаєш, коли його засудять за вбивства, це позбавить їх сну? Він божевільний, і, повір мені, ніхто не перейматиметься долею божевільного!
Я дивився на Карлу, як вона стояла посеред кімнати, широко розставивши ноги, зі стиснутими кулаками, наче боксер на рингу.
— Ти параноїк, — промовив я.
— А ти — у ліпшому випадку — наївний, та я скоріш сказала б — боягуз! Ти стаєш на бік поліції, віриш, що вони дотримуватимуться букви закону, хоча вже й продемонстрували тобі протилежне. Ти й далі вважаєш Маґнуса вбивцею, навіть тоді, коли в цій історії з’явилася людина, яка зчинила того вечора стрілянину. Що з тобою, Мікаелю? Невже також настільки затуманений упередженнями, що не бачиш реальності, чи просто не можеш визнати за собою помилки?
Вона так лютувала, аж трусилася. Але в мене настав пересит від її нотацій.
— Досить, Карло! Для себе я вже все вирішив, і, правильне це рішення чи ні, тобі доведеться з ним миритися. Ти мовчатимеш! Ніякого витоку інформації у пресі, ніяких пліток з друзями за кухлем пива! Поки що ти ніде не згадуватимеш імені Еріки Гансен! Зрозуміло?
Карла пропалювала мене поглядом, якусь мить здавалося, що вона не має наміру здавати позиції, але потім неохоче таки кивнула.
Під кінець робочого дня до мене в кабінет зайшла Сюнне. Таке траплялося дедалі рідше. Ми поступово почали відвикати забігати одне до одного на коротку балачку чи поважно обговорювати свої судові справи. Раніше, коли у конторі ми працювали лише вдвох, це було звичною практикою. Мені бракувало тієї буденної близькості. Мені бракувало її. Хоч Сюнне більше й словом не згадувала про своє бажання піти з контори, я не забув. Можливо, вона свідомо намагалася дистанціюватися, щоб полегшити собі відхід. Не знаю… Я щосили вдавав, ніби все тече своїм звичним руслом, однак невідомість тривожила.
— Як справи? — запитала вона.
— Не найгірше. Купа роботи, але з відкладенням судових слухань у далгаймській справі, у мене з’явилося трохи часу для інших клієнтів. Давно час…
— Гм, — хмикнула Сюнне. — Я бачила, як Карла, червона, мов буряк, вилетіла з твого кабінету. Знову посварилися?
— Ти ж її знаєш! Вона не завжди погоджується з тим, як я веду справи.
— І все?
Я не зрозумів, що Сюнне мала на увазі.
— А що ж іще?
— Останнім часом ви дуже багато часу проводите разом… а я добре знаю тебе, Мікаелю!
Нарешті до мене дійшло, що вона мала на думці, і я розсміявся.
— Чи ти здуріла? Карла зовсім не мій тип… І, якщо вже на те пішло, не думаю, що її цікавлять такі, як я.
Ледь помітна рожевість поповзла вгору шиєю Сюнне.
— А в тебе є свій тип жінок? Це щось нове для мене!
— Хочеш сказати, що я не надто
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За браком доказів», після закриття браузера.