Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

долівку, другий, не розгинаючи спини, визбирує недоїдки, що ними смітять довкола себе сп'янілі гості, третій вправним рухом руки ділить на кусні рідкісну птицю: ніж так і витанцювує - від грудинки й до куприка. Нещасний, хто живе лиш задля того, аби майстерно розчленовувати відгодовану птицю, але той, хто вчить того ремесла заради своєї приємності, нещасніший від того, хто з примусу тим ремеслом оволодіває. А виночерпій? Одягнений по-жіночому, він усе воює із своїм віком: ніяк не може вихопитись із хлоп'ячості - силою його туди втискують. Глянеш - уже й воякою бути міг би, та ба!.. Безволосий і гладкий (постирано, повисмикувано весь заріст), не спить він цілими ночами - ділить їх між пияцтвом та хітливістю свого господаря: у спальні - чоловік, за обідом - хлопчина. А ще одному - теж не позаздриш! - довірено нагляд за гостями. От він і стовбичить, і приглядається, хто з-між гостей чи то лестощами, чи запопадливістю до їжі або до балаканини заслуговує на завтрашнє запрошення. Додай ще тих, хто дбає про їство й питво, хто тонко розуміється на смаках господаря: знає, яка страва заохотить його своїм запахом, яка - самим виглядом, яка новизною може звільнити його від нудоти, на що дивитися не може, переситившись, а до чого, навпаки, тягне його в той чи інший день. Так от із ними, кажу, він нізащо б не погодився обідати, вважав би приниженням своєї гідності приступити з рабом до спільного столу. Але - дяка богам! - скількох із тих же рабів він сам має тепер за господарів! Я бачив, як перед порогом Калліста(2) переминався з ноги на ногу його колишній господар; інші входили, а він, хто виставив колись оголошення на продаж Калліста, хто зараховував його майже до непотребу, так і гибів перед порогом - його не пустили досередини. Гарно віддячив той раб, що раніше був кинутий у перший десяток(3), на якому окличник лиш випробовує свій голос, гарно віддячив своєму господарю: сам у свою чергу відкинув його, не визнав гідним увійти в дім! Господар продав Калліста, але як багато продав господареві Калліст!

А ще ось над чим подумай: хіба той раб, якого називаєш своїм, не зроджений від того ж насіння, не втішається тим же небом, не дихає тим же повітрям, що й ти, чи, врешті, не живе і не вмирає так, як ти? У такій же мірі ти міг би побачити його вільнонародженим, як він тебе - рабом. Скільки-то гордих ясністю свого роду римлян, що сподівалися через військову службу сягнути сенаторського стану, попало в неласку фортуни після того, як зазнав поразки Вар(4)! Одних вона зробила пастухами, інших - сторожами хатин. От і зневажай людину, що опинилась у тому становищі, в якому, поки зневажатимеш її, можеш сам опинитися! Не хочу вдаватися в обговорення того неосяжного питання - про наше поводження з рабами, до яких ми такі вже зарозумілі, такі жорстокі, такі напасливі. Щоб бути стислим, скажу: поводься з нижчим від тебе так, як хотів би ти, щоб поводився з тобою вищий від тебе. Кожен раз, як лиш подумаєш, яка в тебе влада над твоїм рабом, подумай і про те, яка влада у твого господаря над тобою.- «Але ж наді мною немає господаря!» - Бо ти ще молодий. Далі, можливо, матимеш. Хіба не знаєш, у якому віці потрапила в неволю Гекуба(5), в якому - Крез чи мати Дарія, чи Платон, чи Діоген? Тож поводься із своїм рабом лагідно, навіть по-товариському. Не відмовляйся повести з ним бесіду, вислухати його пораду, сісти з ним до обіду. Ось тут і зніме галас цілий загін розбещених вередунів: чи може, мовляв, бути щось принизливіше, щось ганебніше? Але я їх застукаю на гарячому - як цілуватимуть руку чужим рабам. Чи не бачите, врешті, як наші предки намагались оберегти господарів од ненависті, рабів - од приниження? Господаря називали «батьком сімейства», а рабів, що й досі збереглось у мімах,- челяддю. Власне вони визначили святковий день, і визначили його не з тим, щоб господарі обідали з рабами лише в той єдиний день, а щоб таки неодмінно обідали саме в той день. Окрім того, виявляли рабам різні почесті, дозволяли їм висловлюватися щодо тієї чи іншої справи, вважали свій дім невеличкою республікою.- «Виходить, усіх рабів маю допустити до свого столу?» - Ні, як і не всіх вільних людей. Ти помиляєшся, якщо вважаєш, що я прожену деяких лишень через їхні брудні заняття: того, скажімо, як погонича мулів, іншого - як волопаса. Ні, я оцінюватиму не заняття, а звичаї. Адже звичаї кожен сам собі визначає, заняття - накидає випадок. Дехто хай обідає з тобою, бо гідний того, дехто - аби був гідний. Що в кому є від спілкування з рабами, те згладиться від спілкування з почесними людьми. Не шукай, мій Луцілію, друзів лише на форумі та в курії(6); приглянешся - то й під своєю крівлею їх найдеш. Часто гарний камінь марнується, бо не потрапляє на око різьбяра. Візьми сам його до рук, випробуй його в роботі. Нерозумний, хто, купуючи коня, оглядає не його самого, а попону чи гнуздечку. Але стократ нерозумніший, хто оцінює людину або з її одягу, або - що теж прикриває нас, мов одяг,- з її положення.- «Він раб!» - Але, можливо, вільний духом.- «Він раб!» -- Але чим йому це шкодить? Покажи мені, до речі, хто не раб, не слуга. Один слугує хіті, другий - жадобі, третій - марнославству, а вже всі - надії, всі - страхові. Назву консуляра(7), що служить підтоптаній жіночці, багача,- що стелеться перед служницею; вкажу найзнатнішого роду юнаків, що під п'ятою у пантомімів. Нема ганебнішого рабства, ніж рабство добровільне. Тож хай тебе не залякують оті гидливі чепуруни. Чому б тобі не всміхатися до своїх рабів, чому б не розпоряджатися ними без пихи? Хай радше тебе шанують, ніж бояться. Тут можуть мені закинути, що я спонукаю рабів надіти шапку - знак вільності, а господарів позбавляю їхньої гідності, коли вважаю за краще, щоб раби шанували їх, ніж боялися. «Отак і каже: хай раби шанують нас, мовби вони були клієнтами або вітальниками?» - Хто так дорікне мені, той, видно, забуває, що господарям не може бути замало того, що достатньо богам,- шани й любові. А от любов і страх - речі несумісні. Тож я певен, що ти чиниш якнайрозумніше, коли не хочеш, щоб раби