read-books.club » Фентезі » Крізь час. Темна Вежа II 📚 - Українською

Читати книгу - "Крізь час. Темна Вежа II"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Крізь час. Темна Вежа II" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 119
Перейти на сторінку:
би стати Вежею тільки в тому разі, якби так було завгодно Господові чи сліпим силам, що керували всесвітом від Його імені) розлетиться.

Карти трохи затремтіли. Якщо хоч одна з них упаде, то вона неминуче потягне за собою інші.

Але цього не сталося.

Балазар підвів очі і всміхнувся до Чимі.

— Piasan, — сказав він. — Il Dio est bono; il Dio est malo; temps est poco-poco; tu est une grande peeparollo.[11]

Чимі всміхнувся.

— Si, senor, — відповів він. — Io grande peeparollo; Io va fanculo por tu.[12]

— None va fanculo, catzarro, — відповів йому Балазар. — Eddie Dean va fanculo.[13]

Він лагідно посміхнувся і почав зводити другий рівень своєї карткової вежі.

11

Коли фургон припаркувався біля Балазарового бару, Кол Вінсент саме дивився на Едді. І побачив шось неймовірне. Він спробував заговорити і зрозумів, що не може. Язик прилип до піднебіння, і Кол зміг видушити з себе тільки притлумлене бурмотіння.

Він побачив, що колір очей Едді змінився з карого на блакитний.

12

Цього разу рішення Роланда виступити на передній план було підсвідомим: він інстинктивно плигнув, ні про що не думаючи, рухаючись так само спонтанно, як і тоді, коли зіскакував зі стільця й тягнувся по револьвери, коли хтось вдирався до кімнати.

«Вежа! — ошелешено подумав він. — Це ж Вежа, Господи, Вежа в небі, Вежа! Я бачу в небі Вежу, накреслену вогненними червоними лініями! Катберте! Алане! Десмонде! Вежа! В…»

Але цього разу він відчув, що Едді бореться — не з ним, а намагаючись поговорити, відчайдушно прагнучи щось йому пояснити.

Стрілець відійшов назад і почав слухати — слухати без надії. А десь над узбережжям, на невідомій відстані в часі й просторі, його непритомне тіло здригалося в конвульсіях і тремтіло, як тіло людини, що бачить солодкий до нестями чи неймовірно кошмарний сон.

13

«Вивіска! — кричав Едді у своїй власній голові… й голові того, іншого. — Це просто неонова вивіска, не знаю, про яку вежу ти думаєш, але це просто бар, він належить Балазарові, «Похила вежа», так він його назвав на честь тієї, що стоїть у Пізі! Це просто вивіска, що буцімто зображає Пізанську вежу, яка падає, хай їй хрін! Припини! Заспокойся! Чи ти хочеш, щоб нас замочили ще до того, як у нас з'явиться шанс показати їм, де раки зимують?»

«Пітза?» — із сумнівом перепитав стрілець і знову подивився на вивіску.

Вивіска. Так, тепер він і сам бачив: то була не Вежа, а Стовп-вказівник. Він похилився на один бік, на ньому було багато зубчатих вигинів, і виглядав він дивовижно — але й по всьому. Зараз Роланд бачив, що вивіска була зроблена з трубок, трубок, у якийсь спосіб наповнених червоним болотяним вогнем, що палахкотів усередині. У деяких місцях його було менше, ніж у інших — у цих місцях вогненні лінії пульсували і дзижчали.

Тепер він роздивився, що під вежею були літери, зроблені з вигнутих трубок. У більшості це були Великі Літери. ВЕЖА — прочитав він, так, ПОХИЛА. ПОХИЛА ВЕЖА. Перше слово складалося з трьох літер: перша була Б, другої букви він не знав, а третя Р.

«Бер?» — спитав він у Едді.

«БАР. Це не важливо. Тепер розумієш, що це просто вивіска, знак? Ось що має значення!»

«Розумію, — відповів стрілець. А сам подумав: «Невже в'язень справді вірить у те, що сказав? Чи він тільки намагається, аби все не пішло шкереберть (як і вежа, зображена вогненними лініями, бо, схоже, ще трохи, і вона впаде)? І здивувався, як це Едді може вважати будь-який знак звичайною річчю.

Тоді розслабся! Чуєш мене? Розслабся!

«Бути крутим?» — спитав Роланд, і обидва відчули, що він ледь-ледь посміхнувся в свідомості Едді.

Так, будь крутим. Дозволь, я сам все владнаю.

Так. Добре. Він дозволятиме Едді самому все владнати.

Принаймні деякий час.

14

Кол Вінсент нарешті спромігся відліпити язика від піднебіння.

— Джеку. — Його голос був таким же рипучим, як грубе килимове покриття.

Андоліні заглушив двигун і роздратовано глянув на нього.

— Його очі.

— Що там з його очима?

— А що з моїми очима? — спитав Едді.

Кол глянув на нього.

Сонце вже сіло. В повітрі не залишилося нічого, крім денної порохняви, але світла було достатньо, аби Кол побачив, що очі Едді знову карі.

Якщо вони взагалі змінювали колір.

«Ти ж це бачив». — наполягала якась частина його свідомості. Але чи було це насправді? Колові було двадцять чотири роки, і за останні двадцять один рік жодна людина в світі не вважала його вартим довіри. Часом він бував корисний. Майже завжди був слухняний… якщо його тримали на короткому повідку. Та чи надійний? Ні. І з часом Кол перестав довіряти сам собі.

— Нічого, — пробурмотів він.

— Тоді ходімо, — сказав Андоліні.

Вони вийшли з фургона. Оточені вартовими — Андоліні ліворуч, Вінсент праворуч, — Едді зі стрільцем переступили поріг Похилої вежі.

Розділ 5

Розбірки й стрілянина

1

У своєму блюзі двадцятих років Біллі Голідей співала (й одного дня пісенне пророцтво справдилося щодо неї самої): «Лікар сказав: зроби свій вибір, дочко, і не вживай цих штук/Ще пару раз ширнешся — і все, тобі каюк». Каюк Генрі Діну настав за п'ять хвилин до того, як фургон пригальмував перед «Похилою вежею» і його брата повели всередину.

Запитання Генрі ставив Джордж Бйонді (друзі називали його «Великим Джорджем», а вороги — «Великим шнобелем»), бо сидів праворуч від нього. Зараз, коли Генрі сидів, куняючи й по-совиному кліпаючи очима, Фігляр Постіно вклав фішку в руку, що вже набула того відтінку пилюки, який свідчить про тривалу залежність від героїну, сірого відтінку — передвісника гангрени.

— Твоя черга, Генрі, — сказав Фіґляр, і Генрі безвільно випустив фішку з руки.

Й оскільки він і далі сидів, утупившись у якусь точку в просторі та не виказуючи жодного наміру посувати фішку, Джиммі Гаспіо зробив це за нього.

— Глянь-но, Генрі, — сказав він. — У тебе є шанс урвати шматок пирога.

— Пирога-шмирога, — сонно сказав Генрі, а потім несподівано роззирнувся навкруги, неначе пробуджуючись. — А де Едді?

— Невдовзі буде тут, — заспокоїв його Фігляр. — Ти грай давай.

— А дозу дасте?

— Грай, Генрі.

— Добре, добре, тільки не нависай наді мною.

— Не нависай над ним, — наказав Джиммі Кевін Блейк.

— О'кей, не буду, — погодився Джиммі.

— Готовий? — спитав Джордж Бйонді й значуще підморгнув іншим, коли підборіддя Генрі опустилося на груди, а потім знову повільно піднялося — видовище нагадувало

1 ... 36 37 38 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крізь час. Темна Вежа II», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крізь час. Темна Вежа II"