Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

Спалахнула блискавка, і відразу пролунав свисток мадам Гуч. Гаррі побачив крізь дощ контури Вудової постаті, що жестами веліла йому летіти до землі. Уся команда приземлилася в калюжу.

- Я взяв тайм-аут! - крикнув їм Вуд. - Усі сюди!

Вони збилися докупи на краю поля під великою парасолею. Гаррі зняв окуляри і поспіхом почав їх витирати своєю мантією.

- Який рахунок?

- Ми виграємо п'ятдесят очок, - відповів Вуд, - Швидше лови снича, бо доведеться грати до ночі.

- Я нічого в них не бачу, - Гаррі у відчаї помахав окулярами.

Тієї миті біля нього виринула Герміона. Вона накрила голову плащем і невідомо чого посміхалася.

- Я щось придумала! Давай окуляри, швиденько!

На очах у гравців Герміона ударила по окулярах чарівною паличкою, вигукнула: «Імпервіус!» і віддала їх Гаррі.

- Тепер вода їм не зашкодить! - усміхнулася вона!

Вуд ледь не кинувся її цілувати.

- Чудово! - хрипко вигукнув він, коли Герміона побігла на трибуни. - О'кей, друзі, пішли!

Герміонине закляття відразу подіяло. Гаррі, задубілий з холоду і мокрий як хлющ, тепер, принаймні, бачив. Він рішуче злетів у розбурхане небо, шукаючи очима снич. Старався уникати бладжерів і Діґорі, коли той мчав назустріч...

Знову чворохнув грім і спалахнула блискавка. Грати ставало дедалі небезпечніше, треба якнайшвидше зловити снича...

Він розвернувся, щоб знову помчати на середину поля. Ще одна блискавка осяяла трибуни, і в порожньому найвищому ряду Гаррі побачив щось таке, що примусило його забути про все. На тлі неба чітко вимальовувався силует величезного кошлатого пса.

Заціпенілі пальці Гаррі мало не випустили держак мітли, і його «Німбус» провалився на півметра вниз. Відгорнувши з очей мокре волосся, Гаррі придивився до трибун. Пес зник.

- Гаррі! - заволав у відчаї Вуд від ґрифіндорських воріт. - Гаррі! За тобою!

Гаррі роззирнувся. Седрік Діґорі мчав догори: між ними мерехтіла крихітна золота цяточка... Гаррі панічно притиснувся до мітли і гайнув на снич.

- Давай! - хрипів він до свого «Німбуса», а дощ періщив йому в обличчя. - Швидше!!!

Але раптом сталося щось незбагненне. На стадіоні запала моторошна тиша. Вітер і далі не вщухав, але перестав завивати, мовби хтось вимкнув звук. Чи, може, Гаррі зненацька оглух?

І тоді холодна хвиля жаху знову накрила й пронизала його наскрізь: внизу на полі щось рухалося...

Гаррі мимохіть відірвав погляд від снича і глянув униз. Близько сотні дементорів звели до нього свої невидимі обличчя. Його легені мовби налилися крижаною водою. І тут він знову почув, як хтось кричить... кричить просто у нього в голові... якась жінка...

«Не Гаррі, не Гаррі, тільки не Гаррі!..»

«Відійди, дурне дівчисько... Відійди негайно...»

«Не Гаррі, прошу, тільки не Гаррі... убий замість нього мене...»

Вихор білої мряки заповнював його заціпенілий мозок ... Що він тут робить? Куди летить? Їй треба допомогти... її ж зараз уб'ють...

Він падав і падав у крижаному тумані.

«Не Гаррі! Прошу... помилуй його... помилуй...»

Зареготав чийсь пронизливий голос, закричала жінка, і Гаррі зомлів...

- Яке щастя, що земля виявилася такою м'якою.

- Я вже була переконана, що він загинув.

- Але він навіть не розбив окулярів.

Гаррі чув чиїсь голоси, але не міг збагнути сенсу слів. Він не мав уявлення, де він, як тут опинився і що робив перед цим. Відчував тільки біль, ніби його добряче відлупцювали.

- Я ще ніколи не бачив такого жахіття.

Жахіття... такого жахіття... чорні постаті в каптурах... холод... крик...

Гаррі розплющив очі. Він лежав у шкільній лікарні. Довкола його ліжка зібралася вся команда, усі з голови до ніг у грязюці. Серед них Рон і Герміона, мокрі, мовби щойно вилізли з басейну.

- Гаррі! - вигукнув Фред, чиє обличчя під грязюкою було біле, як сметана. - Як ти почуваєшся?

Здавалося, ніби хтось пришвидшено перемотував йому пам'ять: блискавка... Грим... снич... дементори...

- Що сталося? - Гаррі так рвучке підвівся, що всі аж охнули.

- Ти впав, - пояснив Фред. - Там було десь... може... із п'ятнадцять метрів...

- Ми думали, що ти загинув, - Алісію й досі трусило.

Герміона тихенько вискнула. Її очі були червоні.

- А як же гра? - запитав Гаррі. - Що сталося? Чи буде перегравання?

Усі мовчали. На Гаррі накочувалася жахлива правда.

- Ми ж... не програли?..

- Діґорі зловив снича, - сказав Джордж. - Після того, як ти впав. Він навіть не знав, що сталося. Коли ж побачив тебе на землі, просив не зараховувати їм перемогу. Хотів переграти матч. Але ж вони виграли чесно... це визнав навіть Вуд.

- А де Вуд? - Гаррі щойно помітив, що його нема.

- Він і досі в душовій, - сказав Фред. - Мабуть, хоче там утопитися.

Гаррі уткнувся чолом у коліна і обхопив руками голову. Фред узяв його за плече і потрусив.

- Нічого, Гаррі, ти ж ніколи ще не пропускав снича.

- Треба ж колись і не впіймати, - додав Джордж.

- Це ще не кінець, - сказав Фред. - Ну, програли ми сто очок, так? Але якщо Гафелпаф продує Рейвенклову, а ми поб'ємо Рейвенклов і Слизерин...

- Гафелпафу треба програти з різницею у двісті очок, - уточнив Джордж.

- Але якщо вони поб'ють Рейвенклов...

- Та ні! Рейвенклов не на їхні зуби. А ось якщо Слизерин програє Гафелпафу..

- Все залежатиме від очок - так чи інакше усе вирішить якась сотня...

Гаррі лежав і не озивався. Вони програли... Уперше в житті він програв у квідич.

Хвилин за десять прийшла мадам Помфрі і звеліла всім залишити його у спокої.

- Ми ще прийдемо, - пообіцяв йому Фред. - Не гризися, Гаррі, ти й далі найкращий наш ловець.

Гравці вийшли, залишаючи за собою брудні сліди. Мадам Помфрі незадоволено зачинила за ними двері. Рон з Герміоною підсунулися ближче до ліжка.

- Дамблдор був страшенно розлючений, - сказала тремтячим голосом Герміона. - Я ще ніколи його таким не бачила. Коли ти почав падати, він вибіг на поле, махнув своєю паличкою, і падіння заповільнилось. Потім він націлив паличку на дементорів, вистрілив на них якимось сріблом, і вони відразу змилися... він аж кипів, що вони туди приперлися...

- Він поклав тебе на чарівні ноші, - додав Рон. - І пішов до школи, а ноші з тобою пливли слідом за ним. Усі думали, що ти вже...

Рон замовк. А Гаррі думав