read-books.club » Сучасна проза » Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2"

238
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2" автора Харукі Муракамі. Жанр книги: Сучасна проза / Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 68
Перейти на сторінку:
дзвоніть. Я не варта того, щоб витрачати гроші на міжміські телефонні розмови.

— Але ж ти любиш свою роботу в готелі?

— Так, люблю. Сама робота мене не обтяжує. Однак іноді здається, що готель проковтне мене всю… Іноді. І тоді я запитую себе: що зі мною? Все одно, що мене нема. Готель є, а мене нема. Не видно мене. Загубилася…

— А чи не занадто серйозно ти переймаєшся готелем? — сказав я. — Готель — це готель, а ти — це ти. Я часто думаю про тебе, іноді — про готель. Але ніколи не думаю про вас як про щось ціле. Ти — це ти, готель — це готель.

— Та я це знаю… Але іноді все переплутується. Зникає межа між нами. І саме моє існування — почуття, особисте життя, — розчинившись, зникає в космосі на ім’я «готель».

— А втім, так буває з усіма. Всі десь у чомусь розчиняються — так, що й межі не видно. Так не лише з тобою відбувається. І я такий, — сказав я.

— Та ні, ви зовсім не такий! — заперечила вона.

— Нехай буде по-твоєму. Зовсім не такий, — погодився я. — Та добре розумію, як ти почуваєшся. Ти мені подобаєшся. Щось у тобі мене приваблює.

Юмійосі надовго замовкла. Занурилася в тишу телефонної трубки.

— А знаєте, я дуже боюся тієї темряви, — сказала вона. — Здається, ніби от-от це знову повториться…

Я почув, як Юмійосі розплакалася. Спочатку я навіть не зрозумів, що це таке. Та, як не крути, це були схлипування.

— Слухай, Юмійосі, — проказав я. — Що сталося? З тобою все гаразд?

— Та, мабуть… Просто плачу. Хіба не можна?

— Та ні, чому не можна… Просто я переживаю за тебе.

— Слухайте, помовчіть трохи, добре?

Я слухняно замовк. Поки я мовчав, Юмійосі ще трохи поплакала, а потім поклала трубку.

Сьомого травня зателефонувала Юкі.

— Я повернулася! — повідомила вона. — Може, зараз кудись з’їздимо?

Я сів у «Мазераті» і поїхав по Юкі на Акасаку. Побачивши таку автомашину, вона насупилася.

— Звідки у вас ця автомашина?

— Тільки не подумай, що я її вкрав. Якось їду я, їду — і раптом потрапляю в озеро. Я рятуюся, автомашина тоне. Виходить із води Фея Озера — викапана Ізабелль Аджані — й питає: «Що ти оце в озеро спустив? Золоту „Мазераті“ чи срібну „БМВ“?» А я відповідаю: «Та ні, жодну з них, а мідну стару „Субару“». І тоді…

— Та припиніть ваші дурні жарти! — суворо обірвала мене Юкі. — Я вас серйозно питаю. Все-таки звідки ви її взяли?

— Із другом тимчасово обмінялися, — сказав я. — Закортіло йому на «Субару» поїздити. От і дав. Навіщо — це вже йому судити.

— Із другом?

— Ага. Ти, може, й не віриш, але й у мене є один друг.

Юкі вмостилася на передньому сидінні, обвела навколо очима. І знову нахмурилася.

— Дивна автомашина, — сказала вона, наче випльовуючи слова. — Якась дурість!

— До речі, її господар подібним чином про неї висловився, — сказав я. — Тільки трохи іншими словами.

Вона мовчала.

Я сів за кермо й погнав автомобіль до узбережжя Сьонан. Дорогою Юкі не проронила жодного слова. Я ввімкнув на тихо касету гурту «Steely Dan» і зосередився на їзді. Погода видалася славна. На мені була барвиста гавайська сорочка і темні окуляри. На Юкі — легкі бавовняні штани й рожева теніска, яка надзвичайно добре гармоніювала з її засмаглою шкірою. Було враження, ніби ми знову на Гаваях. Якийсь час дорогу нам заступала вантажівка зі свиньми. Крізь щілини в дерев’яній клітці їхні червоні очі впивалися в нашу «Мазераті». «Напевне, свині не помічають різниці між „Мазераті“ та „Субару“», — подумав я. Вони не знають, що таке дискримінація. Так само не знають жирафи. І морські вугри.

— Ну, то як тобі Гаваї? — спитав я.

Вона здвигнула плечима.

— З мамою помирилася?

Вона знову здвигнула плечима.

— Освоїлася із серфінгом?

Вона ще раз здвигнула плечима.

— А ти маєш надзвичайно гарний вигляд. Засмага надає тобі небаченої привабливості. Ти — як Фея «Café au lait»[54]. Тобі дуже личили б крильця на спині та ложечка на плечі. Якби ти стала на бік «Café au lait», то з вами не могли б зрівнятися «мокко», бразильська, колумбійська, «Кіліманджаро» — усі разом. Усі люди на світі пили б тільки «Café au lait». Фея «Café au lait» зачарувала б увесь світ. От наскільки чарівна твоя засмага!

Я вважав, що з усіх сил розсипаюсь у щирих похвалах, та дарма — Юкі тільки здвигувала плечима. А може, я домігся чогось зовсім протилежного? Невже моя щирість викривлена і спотворена?

— У тебе місячне чи що?

Юкі здвигнула плечима.

Я зробив те саме.

— Хочу додому, — сказала вона. — Розвертайтеся, їдьмо назад.

— Ми ж на швидкісному шосе. Навіть Нікі Лауда[55] не зумів би тут розвернутися.

— Тоді де-небудь звертайте вбік.

Я глянув на Юкі. Насправді вона мала вимучений вигляд. Безживні очі, застиглий погляд. Її обличчя, якби не засмага, напевне, зблідло б.

— Може, краще нам десь зупинитися, щоб ти перепочила? — спитав я.

— Та ні, не треба мені ніякого перепочинку. Я хочу якнайшвидше повернутися до Токіо, — відповіла Юкі.

На в’їзді до Йокогами я з’їхав з автостради і повернув назад до Токіо. Юкі захотіла побути надворі, а тому я залишив «Мазераті» на автостоянці недалеко від її дому й ми посідали на лавочку біля храму Ноґі.

— Вибачте, — на диво щиро сказала Юкі. — Але мені стало дуже погано. Настільки, що я не могла витримати. Та говорити про це не хотіла, а тому терпіла до останку.

— Та не варто було терпіти. І не треба цим перейматися. Таке з дівчатами часто буває. Я до цього звик.

— Я не про це! — обурилася вона. — Справа зовсім в іншому! Мені стало погано через цю автомашину. Через те, що я в ній їхала.

— А власне, що тобі не до вподоби в «Мазераті»? — запитав я. — Не така вже вона й погана. Прекрасні технічні характеристики, зручний салон. Звісно, я сам не зміг би її купити — не витримала б кишеня.

— «Мазераті»… — сказала Юкі сама до себе. — Справа не в тому, яка марка. Марка тут зовсім ні до чого. Справа саме в цій автомашині. В ній якась неприємна атмосфера. Як би це сказати… Вона мене пригнічує. Так, що настрій псується. Здається, наче щось груди стискає, а живіт чимось дивним, ніби ватою, напханий. Ви ніколи чогось такого в ній не відчували?

— Та начебто ні, — відповів я. — Я з нею ще не освоївся, це правда.

1 ... 36 37 38 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2"