Читати книгу - "БотакЄ"

Раптом один опришок підійшов до їхнього столу і сказав, що купить мачете. Не купиш, сказав Франц. То заберу. Не забереш. Чому? Бо мені воно потрібне. А як не буде потрібне? То прийдеш сюди. Я вже тут, - сказав опришок, - і хочу взяти. Якщо зможеш потримати; і подивився не на румунову руку, а на очі. Опришок забрав очі, простяг руку, вернув очі, забрав руку. Можу відрубати твою голову - заговорив по-українськи. Як зможеш, відру… Так закінчилася балачка, бо опришок ухопив мачете і без замаху, самим лише тягарем сікача стяв Францискові голову. Себастян почув, як заскрипіли роздерті сухожилля. Тіло Франца сиділо. Голова впала на підлогу і не покотилася. Як череп’яна файка з рота. Хотілося швиденько покласти її на місце і почути -…бай. Другий опришок поставив перед Себастяном бомбу, і обоє - уже з мачете - вийшли з бару. Себастян не знав, за що хапатися перше - за бомбу чи голову. Взяв таки ґранату і кинув у відкриту піч. Хоч вибух пішов у комин - аж посеред білого дня залітали лилики, тіло впало на підлогу, відкотивши голову під стіл.

23. Наступного дня кур’єр приніс дівчинку - немовлятко від Анни. Себастян зрозумів, чому загинув Франц, - він вважав, що є несказанно сильнішим, бо не залишилося жодної жінки у світі, яку міг би любити. Не підозрюючи, що має внучку. Аннина дочка перебувала на той час на відстані одноденного переходу від Ялівця.

Війни уяви - коротко

1. Чому завжди війна? Так питала маленька Анна, дочка Себастяна, коли почала розуміти складніші історії. І Себастян вжахнувся - він дійсно розказував малій лише про війну, все про війну, хоч був уже 1921 рік; він дійсно вже два роки навчав її лиш того, що могло на війні придатися, і виховував як солдата.

Чому завжди є війна. Вона повернула до нього голову і встигла вимовити запитання під час польоту коня через кущ шипшини. Кінь ставить передні ноги на землю. Себастян сильно відхиляється назад, щоб із розмаху не вдарити дитину підборіддям у лице. Анна повертає голову і знову дивиться вперед. Вони мчать горбами. Не чекає відповіді надто швидко - стає подібною на Анну, свою маму.

Дорогою Анна має запам’ятовувати все, що бачила. Потім якнайточніше переповісти. А додатково - назвати позиції, які вибере для стріляння, і пункти, в яких може бути схованка ворога. Така дитяча гра, така початкова школа.

2. Увечері втомлений Себастян узяв папір і сів при свічці, щоб підрахувати матеріальні сліди війни (так Себастян ілюстрував Анні різні повчальні розповіді - у вигляді геометричних задач і теорем).

Війна забрала: Франциска, мачете, Анну.

Війна дала: химерні обліпихові ліси навколо Ялівця, Анну, кілька російських патронів, похоронну знимку Франциска й один рисунок Перфецького.

Що він робив такого, що можливо робити лише на війні: раз ходив на стежу, один день копав шанці, раз підривав міст.

Зовсім небагато слідів. Війна, властиво, пройшла мимо. То чому завжди війна?

3. Ще восени 1914 року ялівцівці вирішили, що ця війна не для них. Вони - Центральна Європа і не можуть мати ще більших інтересів. Але коли воює Південь з Північчю, а Схід із Заходом, то роблять це переважно у Центральній Європі, де Карпати і їх ріки. І найгірше, що може бути в такі часи, - виконувати роль мирного населення Карпат або стратегічно важливого пункту на півкілометровій топографічній мапі.

Тож Лукач постановив - Ялівець має зникнути. І обсадив його кущами обліпихи, які за кілька тижнів виросли так (для цього довелося всім копати справжню систему оборони з кількома рядами різних шанців і переходів між ними, ціле місто неначе гралося у стару бойківську дитячу забаву в кротів, але тільки так - запевнив Лукач - обліпиха виросте швидко, високо і густо, зімкнувшись голками на таємних стежках), що міста не було видно з жодної гори. Стирчав тільки віадук, на якому мешкали колись Непрості. Позносили всі наріжні порохівниці, де які були. Поскладали на мості. Повідкривали вікна у всіх будинках, і Себастян вистрілив у порох запальною кулею.

Міст підскочив, підлетів, брили перемішалися в повітрі і покришилися, на місто впав лише пісок - весь одночасно.

(Кілька російських патронів - гострі кулі, на гільзі кирилична літера - Себастянові залишили лемки-дезертири, вимінявши на них трохи етеру).

4. Все у світі пов’язане через не більше, ніж чотири ходи. Так казав Франциск.

Усі у світі знаються через не більше, ніж чотирьох людей. Себастян знав Анну, Себастян знав Лоці. Лоці знав Анну, Лоці знав Себастяна. Лоці знав Перфецького. Художник Леонід Перфецький знав Анну. Перфецький рисував Анну в леґіоні УСС. Лоці зустрічався з Перфецьким у січні 1919-го в тимчасовій столиці ЗУНР Станиславові. Перфецький показував рисунки - Лоці впізнав Анну. Він розказував Перфецькому про ту, що була на малюнку, а Перфецький - як колись у фільмах Франциска - що було перед малюнком.

5. Анна була вродженою звідункою. Вміла всюди пройти, все побачити, все запам’ятати і, що найрідкісніше, докладно описати. Часто переодягалася в різні строї і переходила лінію фронту. Так було і під Болеховом. Одного разу вона пішла за фронт, коли почався російський протинаступ. Австрійські відділи відступили, відкриваючи наших стрільців. На нас пішли три фінляндські полки з трьох боків. Почався бій на багнети і приклади. Багато наших згинуло, у полон взяли сотника Букшованого, хорунжу Степанівну, хорунжого Свідерського, четаря Кравса, десятника Фрея. Решту трималися і відбили москалів. І раптом з того боку показалася у лісі Анна. Була перебрана на старого мужчину, обдерта, підпиралася довгим патиком. Йшла просто попри них. То не була необачність. Щось вело її таке, про що ніхто не довідався. За нею побігли троє. Анна взяла костур в обидві руки. Він був затесаний і гострий, як багнет. І станула проти трьох. Орудувала, як справжнім карабіном без набоїв - ніби багнетом і прикладом. Одному проколола горло, другому розбила голову над вухом, від третього дістала штиком у груди. Солдат ніяк не міг витягнути штика з поміж ребер, і Анна наче помагала йому, обхопивши пальцями лезо. Москаль настрашився, випустив карабін, він звісився і вперся прикладом просто в землю, Анна почала валитися вперед, але її підпирав карабін. Штик уже цілий вийшов ззаду. В одній руці Анна ще