Читати книгу - "Граф Дракула"

не знаю звідки і вимагав від мене сама не знаю чого — все це тепер припинилося. Тепер я аніскільки не боюся засинати. Я навіть не прагну не спати. Тепер я стала любити часник, і мені надсилають щодня з Гаарлема цілі кошики його. Сьогодні лікар Ван Хелзінк виїжджає, оскільки йому потрібно на декілька днів до Амстердама. Але ж за мною не треба наглядати; я досить добре почуваюся, щоб залишитися на самоті. Дякую Господу за мою матір, за дорогого Артура і за всіх наших друзів, які такі добрі. Я навіть не відчую зміни, оскільки вчора вночі лікар Ван Хелзінк довгий час спав у своєму кріслі. Я двічі заставала його сплячим, коли прокидалася; але я не боялася заснути знову, незважаючи на те, що сухі гілки чи кажани досить сильно билися об віконну раму.

ВОВК-УТІКАЧ

«Раll Mall Gazette» від 18 вересня

Небезпечна пригода нашого інтерв'юера. Інтерв'ю із сторожем Зоологічного саду.

Після довгих розпитувань і постійного згадування як пароля «Pall Mall Gazette» мені, нарешті, вдалося знайти наглядача того відділення Зоологічного саду, де утримуються вовки. Томас Білдер живе в одному з будиночків, що знаходяться в огорожі за житлом слонів, і саме сідав пити чай, коли я до нього постукав. Томас і його дружина дуже гостинні літні люди, і якщо та гостинність, з якою вони мене прийняли — звичне для них явище, то життя їхнє, мабуть, досить комфортно влаштоване. Сторож відмовився займатися будь-якими справами, доки не повечеряє, проти чого я не протестував. Потім, коли стіл було прибрано і він закурив свою люльку, він сказав:

— Тепер, сер, ви можете питати мене про що завгодно. Ви мені пробачте, що я відмовився розмовляти з вами про справи перед їжею. Я даю вовкам, шакалам і гієнам чай раніше, ніж починаю ставити їм запитання.

— Що ви хочете цим сказати — «ставити їм запитання»? — перепитав я, бажаючи втягнути його в розмову.

— Ударяючи їх палицею по голові — це один спосіб; чухаючи у них за вухами — це інший. Мені взагалі-то подобається перший — бити палицею по голові, доки не роздам їм обід, я вважаю за краще чекати, доки вони вип'ють свій херес і каву, так би мовити, щоб почухати у них за вухами. Ви не помітили, — додав він, філософствуючи, — що в кожному з нас багато що є від тієї ж самої натури, що і в них — у цих звірах. Ось ви прийшли сюди і пропонуєте мені запитання щодо моїх обов'язків, а я, старий буркотун, бажав би за ваші паршиві півфунта бачити вас вигнаним звідси раніше, ніж ви встигнете почати свою розмову зі мною. Навіть після того, як ви іронічно запитали мене, чи не хочу я, щоб ви спитали у наглядача дозволу ставити мені запитання. Не ображайтесь — чи говорив я вам, щоб ви забиралися до біса?

— Так, говорили.

— А коли ви відповіли мені, що притягнете мене до відповідальності за лихослів'я, то як обухом ударили мене по голові; але півфунта все владнали. Я не збирався битися, я просто чекав на вечерю і своїм бурчанням висловлював те саме, що вовки, леви й тигри передають.

Ну а зараз, хай береже Бог вашу душу, після того як стара баба втиснула в мене шматок свого кексу і прополоскала мене зі свого старого чайника, а я запалив свою люльку, ви можете почухати у мене за вухами, оскільки ви більшого не варті і не вичавите з мене жодного звуку. Забирайтеся геть із вашими запитаннями! Я знаю, навіщо ви прийшли — через вовка, що втік?

— Цілком правильно! Я хочу знати вашу думку. Скажіть тільки, як це сталося; а коли я знатиму факти, то вже примушу вас висловитися, чому це відбулося і чим, на вашу думку, це скінчиться.

— Добре, наставнику! Ось майже вся історія. Вовк цей, якого звуть Берсикр, один із трьох сірих вовків, привезених з Норвегії, якого ми купили років чотири тому. Це був добрий, слухняний вовк, який не завдавав нікому прикрощів. Я дуже дивуюся, що втекти надумалося саме йому, а не іншим звірам. І ось тепер виявляється, що вовкам можна вірити ще менше, ніж жінкам.

Це було вчора, сер; учора, приблизно години за дві після годування я почув якийсь шум. Я мостив підстилку в будиночку мавп для молодої хворої пуми. Але як тільки я почув гавкіт і завивання, я зараз же вибіг і побачив Берсикра, що скажено кидався на грати, неначе рвався на волю. Цього дня в саду було небагато народу, і біля клітки стояв тільки один пан, високий на зріст, з гачкуватим носом і гострою трохи сивою борідкою. Погляд його красивих очей був суворий і холодний; він мені якось не сподобався, бо мені здалося, що це він дратує звірів. Руки його були обтягнуті білими лайковими рукавичками; показуючи на звірів, він сказав: «Стороже, ці вовки, здається, чимось схвильовані».

— Можливо, що так, — відповів я неохоче, оскільки мені не сподобався тон, яким він зі мною говорив. Він не розсердився, хоча я на це розраховував, а посміхнувся доброю, запопадливою посмішкою, відкривши при цьому рота з білими гострими зубами.

— О, ні, мене ж вони люблять, — сказав він.

— О, так, люблять, — заперечив я, передражнюючи його. — Вони завжди люблять під час чаювання точити свої зуби об кісточки, яких у вас цілий ящик.

І дивно було те, що як тільки звірі помітили, що ми розмовляємо, то прилягли, і коли я підійшов до Берсикра, то він дозволив мені, як завжди, погладити себе по голові. Цей пан теж підійшов до нього і, уявіть собі, просунув руку крізь грати і погладив його по вухах.

— Стережіться, — сказав я йому, — Берсикр спритний хлопець!

— Нічого, — відповів він, — я до них звик.

— Ви теж займаєтеся цим? — запитав я, знімаючи капелюха перед людиною, яка має справу з вовками; адже приборкувач завжди приємний сторожеві.

— Ні, — сказав він, — не зовсім так, як ви думаєте, але я бавився з ними.

При цьому він зняв капелюха так ввічливо, як лорд, і пішов. Старий Берсикр дивився йому вслід, доки той не зник, потім пішов, умостився в кутку і не хотів виходити цілий вечір. А вночі, як тільки зайшов місяць, раптом завили всі вовки. Здавалося б, вити їм було ні з чого. Поблизу не було нікого, окрім якогось суб'єкта, який гукав якогось собаку, що забіг, мабуть, далеко в парк. Я кілька разів виходив подивитися, чи все