Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга третя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Може, у ньому водиться риба? — висловив свої сподівання Мумі-троль.
— Дуже ймовірно, — підхопив Тато. — А якщо водиться, то колосальних розмірів. Уявіть собі велетенську щуку, яка живе там уже сотню літ і з кожним роком стає дедалі товстішою і лютішою…
— От тобі й маєш! — скрикнула Маленька Мю, аж не тямлячись від захоплення. — Може, я закину вудочку і спробую її упіймати?
— Це не дитяча справа! — заперечив Мумі-тато. — Ні, «чорні ока» — лише для татів! Не підходьте надто близько до краю! Бачите, яке це нечувано небезпечне місце! Я проведу надзвичайно скрупульозні дослідження, але не зараз. На черзі побудова причалу і коптильні для вугрів та щук вагою понад сім кілограмів. Треба розставити кілки для неводів та змайструвати вершу, доки не пішов дощ…
— І якусь ринву під дахом, щоб дощівка стікала, — докинула Мумі-мама. — Питна вода скінчиться за кілька днів.
— Ти тільки не хвилюйся! — покровительським тоном мовив Тато. — Усе владнається. Я про все подбаю, лиш зачекайте трішки.
Родина вирушила назад, до маяка, а Татові рот не замикався, він без упину торочив про велетенську щуку. Вітер лагідно гладив верес, призахідне сонце тепло золотило увесь острів. Позад них, у глибокому затінку, серед скель виблискувало Чорне Око.
Мумі-мама поприбирала за Маленькою Мю, зачинила ляду на горище. Щойно увійшовши до кімнати, Мумі-тато зразу помітив настінного календаря.
— Це саме те, що мені потрібно, — зрадів він. — Де ви його знайшли? Щоб привести до ладу цей острів, мені треба знати лік дням. Сьогодні вівторок, це я знаю…
Тато взяв олівця і намалював велике коло у верхньому кутку календаря, що означало Прибуття. Потім двома маленькими хрестиками відзначив понеділок та вівторок.
— Ви коли-небудь бачили морських коней? — запитав Мумі-троль. — Вони такі гарні, як на малюнку?
— Можливо, — відповіла Мама. — Я не знаю… Кажуть, що художники часто перебільшують…
Мумі-троль замислено кивнув головою. Шкода, що на малюнку не було видно, має морська конячка срібні підківки, чи ні.
Усю кімнату заповнювало золотисте сонячне сяєво, яке невдовзі розіллється багрянцем. Тато стояв посеред кімнати, збираючись з думками. Настав час запалювати маяк, доки ще не стемніло. Та якщо він підніметься східцями нагору, всі, звичайно, знатимуть, чого він туди поліз. А коли зійде униз, здогадаються, що йому знову не пощастило засвітити маяк. Чом би їм не погуляти десь надворі до сутінків, щоб він міг у тиші і спокої зробити нову спробу. Інколи не все в родинному житті подобається Татові. Родина не завжди тямить, що й до чого. До того ж, вони усі так довго уже разом…
Тато повівся так, як зазвичай поводяться у хвилини поганого настрою: став біля вікна, обернувшись спиною до решти. На підвіконні лежав невід. Звичайно! Він цілком забув розставити неводи! А це важливо, дуже важливо! Тато враз відчув неймовірне полегшення.
— Увечері розставимо неводи! — сповістив він, повернувшись від вікна. — Неводи мають бути у морі до заходу сонця. Власне кажучи, відколи ми оселилися на острові, неводи слід розставляти щовечора.
Мумі-троль разом із Татом виплили в море.
— Ми натягнемо їх півколом від східного мису, — запропонував Мумі-тато. — Західний мис належить рибакові. Не будемо ж рибалити перед самим його носом, так не годиться. Тепер веслуй повільніше, доки я пильнуватиму дно.
У цьому місці дно дуже плавно спускалося углиб вигнутими піщаними терасами, схожими на величні широкі сходи. Мумі-троль веслував до мису понад дедалі темнішими хащами водоростей.
— Стій! — скомандував Мумі-тато. — Відпливи трохи назад. Ось тут гарне дно. Ми розтягнемо неводи навскоси до отих острівців. Повільніше…
Він закинув буйок з білим вимпелом і опустив невода у море. Невід рівно й неквапно висотувався з-під лап, у кожному вічку поблискували краплини води, коркові поплавки, схожі на разок перлів, завмирали на якусь мить на поверхні води, а потім поринали за човном углиб. То була спокійна робота для справжніх чоловіків, яка приносила задоволення, бо ж виконували її для блага усієї родини.
Коли вони розпустили усі три неводи, Мумі-тато тричі поплював на якірець і скинув його в море. Той майнув у повітрі хвостиком і зник під водою, швидко опускаючись на дно.
Тато вмостився на кормі. Був тихий, спокійний вечір, денні барви, поступово бліднучи, згасали у присмерку, лише над самим ялинником небо все ще вигравало червінню. Тато з сином мовчки витягли човна на берег і побрели островом додому. Коли вони вже дійшли до осикового гаю, з моря до них долинув приглушений жалібний звук. Мумі-троль спинився.
— Таке я чув учора, — озвався Мумі-тато. — Мабуть, якась птаха.
Мумі-троль подивився на море.
— Там хтось сидить на острівці, — сказав він.
— То навігаційний знак, — заперечив Тато і рушив далі.
«Уранці жодного навігаційного знаку там не було, — подумав Мумі-троль. — Там зовсім нічого не було…»
Він завмер, придивляючись. Ось тінь заворушилася, дуже-дуже повільно переповзла через скелю і зникла з очей. На рибака ніяк не подібно, той маленький і худий. Це було щось зовсім інше.
Мумі-троль струсив із себе заціпеніння і поспішив услід за Татом. Він нікому нічого про це не казатиме, доки сам не впевниться. Зрештою, Мумі-троль глибоко в душі сподівався, що він ніколи не дізнається, хто ж то сидить вечорами на острові й виє.
Прокинувшись посеред ночі, Мумі-троль довго лежав без руху, прислухаючись. Хтось його кликав… Хоча цілковитої певності в тому він не мав, може, наснилося… Ніч була такою ж спокійною, як вечір напередодні, усе навколо заливало каламутно-блакитне сяєво, серпик молодого місяця завис у небі над островом.
Намагаючись ступати якнайтихіше, щоб не побудити Маму з Татом, Мумі-троль устав з ліжка, підійшов до вікна, відчинив його й сторожко визирнув надвір. Він чув, як тихо набігають на берег хвилі, десь далеко скрикнув нічний птах, як пливуть у морі чорні пустельні острови. Ніщо не порушувало цілковитого спокою острова.
Ой, ні — унизу, на березі щось відбувалося. Чулося приглушене тупотіння швидких ніжок, плюскіт води — там щось-таки діялося. Мумі-троля охопило неймовірне хвилювання. Він був переконаний, що це стосувалося його, лише його і нікого більше. Він мусить бути там. Мумі-троль відчував усіма струнами своєї душі, що для нього дуже важливо опинитися на пляжі. Він змушений вийти у ніч і подивитися, що там відбувається. Хтось його кликав, йому нема чого боятися!
Уже біля самих дверей Мумі-троль згадав про сходи і завагався. Думка про кручені сходи, якими доведеться спускатися потемки, навіювала жах. Мумі-троль повернувся, щоб
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна Мумі-тролів. Книга третя», після закриття браузера.