Читати книгу - "Вогняний бог Марранів"

на нього дивився сльозилися очі. Майстри зробили йому нову сокиру замість тієї, яка лишилася в Джюса, і Дроворуб грізно змахнув нею, так що повітря засвистіло довкола, і вигукнув:

— А тепер побачимо, хто кого!

ЖАХЛИВИЙ ОБМАН

аповітна мрія Урфіна Джюса здійснилася: він знову захопив владу в Чарівній країні. Але дивовижно: як і за першого свого царювання, він не почував себе щасливим. Честолюбний диктатор прагнув загального поклоніння хотів, щоб при його появі на вулицях і майданах збиралися натовпи людей, кидали в повітря шапки і захоплено кричали.

А цього не було. На бенкетах він з почуттям гидливості вислуховував одні й ті самі похвали небагатьох дармоїдів на чолі з головним державним розпорядником Кабром Гвіном і товстим, брезклим первосвящеником Крагом. А на вулицях він взагалі не з'являвся відтоді, як його ледве не вбив кинутий з даху камінь. І він підозрював, що цей камінь вилетів з пращі, яку тримав у руках Марран.

А влада? Де вона, та влада?

З Блакитної країни, на завоювання якої послав відбірний полк Харта, почали з'являтися окремі біженці. Жалюгідні, виснажені, обірвані, вони намалювали королю картину такої поразки, що той декілька ночей не спав і від кожного підозрілого шуму біг до вікна подивитися, чи не летять на місто дракони Ружеро.

Розповіді втікачів послаблювали воїнський дух в армії, і Урфін поквапився їх позбутися. Він звільнив їх з війська, як недостойних служити королю, і наказав їм забиратися додому.

Не втішали й повідомлення зі сходу, з країни Мигунів. Занепокоєний тим, що від капітана Бойса довгенько не надходило донесень, Урфін послав туди дерев'яного кур'єра. Гонець Верес повернувся з поганими новинами. Він розповів, що Мигуни повстали відразу, як відійшли головні сили, полонили капітана Бойса з його вояками і тримають їх у в'язниці. А втім, як йому вдалося підслухати, з бранцями поводяться добре, годують тричі на день і навіть випускають на прогулянку.

Страшило і його друзі які втекли з в'язниці, всі опинились у Фіолетовій країні. І там же з явилися люди з-за гір: дівчинка, яку Мигуни прозвали Феєю Майбутньої Перемоги, і хлопчик, зростом на цілу голову вищий від будь-якого мешканця Чарівної країни. А приїхали вони на дивовижних тваринах, які, кажуть, ковтають сонячні промені.

Вислухавши донесення, Урфін розлютився. Він наказав Вересові мовчати про те, що гонець бачив у країні Мигунів, а для певності посадив того під замок.

Похмурі думи оволоділи Урфіном. Захід і схід втрачені, та й у Смарагдовій країні справи далеко не кращі. Тут, правда, мешканці не насмілювались чинити опір. Вигнані з острова, вони сяк-так влаштувались на небагатьох фермах, не захоплених Марранами, і там жили в злиднях і голоді. Від них небезпеки чекати не доводилось.

Але диктатора непокоїло військо, єдина підтримка його могутності. Ця опора почала дуже хитатися. Про це Джюсові було відомо від розвідника, на якого він тільки й міг покластися, на безмежно йому відданого Еота Лінга. Дерев'яний блазень нишпорив по країні вдень і вночі, і ніщо від нього не могло сховатись. І ось що блазень доносив повелителеві.

У війську йде бродіння. Безтурботним і непостійним Марранам набридла військова служба. Вони не відвідують навчання, уникають караульної служби, а дехто вже й дезертирував.

Декілька вояків одружилися на доньках фермерів і оголосили, що залишають військо, щоб зайнятися мирною працею. Багато Марранів заздрять їм і готові наслідувати їхній приклад.

Дуже непокоїла Джюса та обставина, що його вояки захопилися вживанням горіхів нух-нух. Урфін вимагав, щоб настій з цих горіхів видавався тільки тим, кому це було необхідно: хто вартував уночі або ходив у нічну розвідку. А якщо на горіхи всі накинуться, то й горіхів у лісі не стачить. І що з того буде, важко було навіть уявити. (Джюсові було невідомо, що шкідливу звичку можна лікувати сонною водою.)

Урфін з його гострим розумом добре усвідомлю вав причини розкладання у війську. Дисципліну легко підтримувати, коли вояки перебувають під постійним наглядом командирів, коли їх з ранку до вечора ганяють у строю і шкідливі думки просто не встигають засісти в голові.

А тут? Маррани добилися виконання всіх своїх бажань. Вони живуть, як боги, в затишних, теплих будинках; вони заволоділи величезними скарбами купців та ремісників Смарагдового острова. І чого їм ще хотіти? Для чого їм марширувати запилюженими дорогами з важкими дубцями в руках?

Щоб об'єднати Марранів і знову повести за собою, потрібно було поставити перед ними нову велику мету. Таку мету, щоб, досягаючи її, ці прос так ват люди кинули всі завойовані ними блага. Підступний перевертень Урфін вигадав такий план. Він прийшов до ув'язненого Вереса і сказав йому:

— Завтра я збираю вояків і виголошу перед ними промову. І нехай вона видасться тобі не зовсім погодженою з істиною, але ти мусиш під клятвою підтвердити кожне моє слово. Інакше згориш у печі!

Наляканий дерев'яний чоловічок обіцяв виконати все, що вимагає від нього володар.

По всьому Смарагдовому острову й околицях пішла чутка, що Великий Урфін (Джюс уже не називав себе вогняним богом) зробить для свого війська незвичайне повідомлення. Воно торкається всіх його вояків, і хто не з'явиться, хай нарікає на себе.

У призначений час усі Маррани зібралися на рівнині перед Смарагдовим островом. Урфін з явився в супроводі Тупотуна і дерев'яного кур'єра Вереса. Він піднявся на високу трибуну, і всі вояки звернули до нього погляди. Урфінове обличчя виказувало глибокий смуток. Помовчавши якийсь час, щоб запалити цікавість, Урфін розпочав гучним голосом:

— Горе, горе! Любі мої Маррани, я прийшов до вас із жахливою звісткою! — Слухачі захвилювалися. — Знайте, мої дорогі, що командир залишеного мною у Фіолетовій країні загону доблесний Бойс загинув! Так, не стало нашого Бойса, чемпіона із стрибків, неперевершеного кулачного бійця, мир тліну його!

Натовп очікувально мовчав. Чи варто було збирати стільки людей, щоб повідомити про смерть одного Стрибуна? Та Урфін був досвідчений оратор. Підвищивши голос, він вів далі:

— Це ще не все! З Бойсом загинув весь його загін, усі п'ятдесят славних вояків, котрі мусили тримати в покорі захоплений край. Усіх їх убили підступні Мигуни, вбили по-зрадницькому, заманивши у засідку!

Ця звістка справила сильне враження. Багато вояків, які мали у загоні Бойса родичів та друзів, почали потрясати кулаками й вигукувати погрози.

— І це ще не все, любі мої Маррани! Люті Мигуни вчинили наругу над тілами вбитих: вони розрубали їх на шматки й згодували свиням!

Натовп несамовитій. У ньому знайшовся