Читати книгу - "Бібліотека душ"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Вибачте, — непевним голосом промовив я.
Чолов’яга закричав — і від сильного переляку випав iз крісла й гепнувся на підлогу.
— Ой лишенько! Ой людоньки! — Та знову вибрався в крісло, вдивляючись у мене широко розплющеними очима й стріпуючи руками. — Ти прокинувся!
— Вибачте, я не хотів вас налякати…
— Ой, та ні, це насправді я в усьому винен. — Він розгладив на собі одяг і поправив розтріпаний комір. — Будь ласка, нікому не кажи, що я заснув, тебе доглядаючи!
— Хто ти? — спитав я. — Де я? — У голові швидко ясніло, і вона наповнювалася запитаннями. — І де Емма?
— Так, точно, — збентежився чоловік. — Я в цьому домі не найбільш підходяща людина, щоб відповідати на… запитання…
Це слово він промовив пошепки, з піднятими на лоба бровами, так, наче запитання були заборонені.
— Але! — він тицьнув у мене вказівним пальцем. — Ти Джейкоб. — Потім показав на себе. — Я Нім. — Потім обвів кімнату круговим рухом руки. — А це будинок пана Бентама. Він дуже хоче з тобою познайомитися. Власне, я мушу миттю його повідомити, щойно ти прокинешся.
Звиваючись, я піднявся з ліктів, щоб сісти рівно. На це пішли мало не всі мої сили.
— Мене це все не цікавить. Я хочу побачити Емму…
— Авжеж! Твоя подруга…
Він стріпував руками, наче пташка крильцями, а очі його бігали з боку в бік, ніби в кутку кімнати він міг знайти Емму.
— Я хочу її бачити. Негайно!
— Мене звати Нім! — пропищав він. — І я повинен повідомити… так, згідно з суворими інструкціями…
У голову залетіла панічна думка. Шарон, оскільки він найманець, врятував нас від розлюченого натовпу тільки для того, щоб продати на органи.
— ЕММО! — спромігся закричати я. — ДЕ ТИ?
Нім весь побілів і бахнувся в крісло. Здається, я його налякав до нестями.
Минуло кілька секунд і в коридорі загупотіли чиїсь кроки. У кімнату влетів чоловік у білому халаті.
— Ти прокинувся! — вигукнув він. Я міг лише припускати, що він лікар.
— Я хочу побачити Емму, — сказав я. І спробував витягти ноги з ліжка та поставити на підлогу, але вони були важкі, мов колоди.
Лікар кинувся до мене й змусив знову лягти.
— Не перенапружуйся, ти ще не одужав!
Лікар наказав Німу піти знайти пана Бентама. Той вибіг з кімнати, дорогою вдарившись об одвірок і вивалившись у коридор. І майже одразу в дверях виникла Емма, задихана й радісна. Її волосся розсипалося по чистій білій сукні.
— Джейкобе?
Коли я її побачив, де тільки й узялися ті сили. Я сів у ліжку й відштовхнув лікаря.
— Еммо!
— Ти прокинувся! — вона підбігла до мене.
— Обережніше з ним, він ще слабкий! — попередив лікар.
Спохопившись, Емма обійняла мене якнайделікатніше, а потім сіла на краю ліжка поряд зі мною.
— Пробач, що мене не було поряд, коли ти прокинувся. Казали, що ти ще багато годин не прийдеш до тями…
— Нічого страшного, — сказав я. — А де ми? Ми тут давно?
Емма глянула на лікаря. Той щось строчив у маленькому записнику, але очевидно було, що прислухається. Емма розвернулася до нього спиною і заговорила тихіше.
— Ми в домі одного багатого чоловіка в Диявольському Акрі. Це приховане місце. Шарон привів нас сюди день-півтора тому.
— Усього-на-всього? — спитав я, вивчаючи Еммине обличчя. Її шкіра була ідеально гладенька, порізи зблякли й стали тоненькими білими лініями. — Ти наче повністю одужала!
— У мене було лише кілька подряпин і ґуль…
— Ні-ні, — перебив я. — Я добре пам’ятаю, що там сталося.
— У тебе було зламане ребро й розірване плече, — вставив лікар.
— У них тут є одна жінка, — сказала Емма. — Цілителька. Її організм виробляє сильнодіючий пилок…
— І подвійний струс мозку, — додав лікар. — Нічого складного, зрештою ми б тебе вилікували. Але ти, хлопче… ти до нас прибув практично мертвим.
Я торкнувся своїх грудей, живота — всіх тих місць, куди припадали удари. Болю не було. Я підняв праву руку й покрутив плечем. Повний порядок.
— Таке відчуття, що в мене нова рука, — зачудовано промовив я.
— Тобі пощастило, що не знадобилася нова голова, — пролунав інший голос, і в кімнату ввійшов Шарон. Він мусив пригнутися, щоб пройти в одвірок. — Хоча насправді шкода, що тобі не приставили нової голови, бо в тій, яка в тебе є, — сама тирса. Отак-от зникнути, втекти, поняття не маючи куди. І це після всіх моїх пересторог щодо Акра. Про що ви тільки думали? — Він завис наді мною та Еммою, загрозливо махаючи довгим білим пальцем.
Я широко йому всміхнувся.
— Привіт, Шароне. Приємно тебе знову бачити.
— Так, ха-ха, зараз усе в ажурі, можна і повсміхатися. Але ви мало не загинули через своє недбальство!
— Нам пощастило, — сказала Емма.
— Так. Пощастило, що я опинився поряд! Пощастило, що мої двоюрідні брати — теслярі, що споруджують шибениці, були того вечора не зайняті і я зміг перехопити їх, поки вони не нажлуктилися в «Колисці й труні» світлого пива, звареного на воді зі Смердючки! До речі, задурно вони не працюють. То я їхні послуги запишу на ваш рахунок, разом зі своїм пошкодженим човном!
— Добре, добре! — примирливо сказав я. — Заспокойся, будь ласка.
— Про що ви тільки думали? — повторив він, і нас накрило хмарою його жахливого віддиху.
І тут я згадав усе, про що думав, і мене накрило.
— Що ти не вартий довіри вахлак! — викрикнув я у відповідь. — Що для тебе головне — це гроші, і ти за першої ж нагоди продаси нас у рабство. Ага, ми вже про все розвідали. Знаємо, які темні оборудки ви, дивні, тут прокручуєте. І якщо ви думаєте, що ми повірили, що ти… — я показав на Шарона, — …чи хтось із вас… — я тицьнув вказівним пальцем у лікаря, — …допомагаєте нам лише тому, що ви добрі, тоді ви ненормальні! Тому або кажіть, що вам від нас треба, або відпустіть нас, бо ми… бо у нас…
Раптова нищівна хвиля виснаження. Перед очима все попливло.
— …є важливіші справи…
Я потрусив головою, спробував стати на ноги, але кімната закрутилася перед очима. Емма взяла мене за руки, а лікар делікатно підштовхнув назад на подушку.
— Ми вам допомагаємо, бо нас попросив про це пан Бентам, — коротко проказав він. — А про те, що йому від вас потрібно, доведеться вам спитати самим.
— Я ж кажу,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бібліотека душ», після закриття браузера.
