Читати книгу - "Вигнання з раю"

— Та чи він буде проти Гриші?

— Не проти, а поговорити треба.

— То я сама й поговорю.

— Гаразд. Коли я побачу його перша, то скажу йому сама.

Грицько Грицькович, як чоловік чемний і душевний, довідавшись про клопіт мами Сашки, сам прийшов на ферму, поміг їй подоїти групу, здати молоко, тоді відкликав, щоб ніхто не чув їхньої розмови, колупаючи підлогу корівника підбором черевика, почав здалеку:

— Ми не проти того, щоб підтримати таку передову доярку, як ти, Сашко.

— Та не мене — Гришу мого.

— Ну, значить, у питанні сина підтримати, я розумію.

— Я ж зайвого не прошу. Без батька хлопець росте…

— Ми все це врахуємо і в майбутньому, значить…

— У майбутньому? — стривожилася мама Сашка. — У якому майбутньому? Та йому через двадцять днів на екзамени!

— Аби ти хоч трохи раніше, то ми б… А так…

— А так що ж?

— Районні організації дали нам іншу кандидатуру.

— Та які ж районні? Яку кандидатуру?

— Рекомендували підтримати Івана Безтурботного, — зітхнув Грицько Грицькович.

— Безтурботного? Оте ледащо! І ви зміняли його на мого Гришу? Та що ж воно діється на світі! Та коли так, то кину цю ферму і хай вам Вустя-Чухалка доїть корів, надриває собі жили в руках!

— Заспокойся, Сашко. Я ж сказав, що ми в майбутньому… А зараз — ніяк не можемо. Безтурботний зарекомендував себе на громадській роботі, він у районнім масштабі проводить організацію добровільних товариств, три роки після десятирічки, його треба підтримати… А на той рік підтримаємо Гришу…

Але яка мати може чекати цілий рік? Гриша був споряджений у дорогу, одержав належні напучування й інструкції від мами Сашки, на витрати асигновано йому було відповідну суму грошей, у валізку покладено рушник, кілька чистих сорочок, три пари нових шкарпеток, шматок сала, десяток круто зварених яєць, смажену курку, паляницю, сам він зібрав потрібні підручники й зошити для записів — і вже абітурієнт! Слово це в українській мові чуже і звучить з деяким підтекстом. Щось у ньому є непевне (оте «аби»), вчуваються натяки мало не погрозливі (оте — «тур» — ніби «турляти», «витурювати»), мабуть, через те всі й квапляться замінити його на «студент» або просто звільнитися зовсім, щоб ні надій, ні страхів, ні болю, ні розчарувань.

Де і як був Гриша, але був і затримався довше за Безтурботного, якому не допомогли й два отримані надурняк колгоспні бали, бо, крім них, він не заробив сам жодного: все здав на двійки. Безтурботний повернувся додому ще енергійнішим і діяльнішим: поки він їздив, то надумав переходити на масштаби вже не сільські, а районні, домогтися й квартири в райцентрі, відмовившись, звичайно, від материних плескачів, не дуже горюючи з цього приводу, бо те, що мало відкластися в його молодому й енергійному організмі від плескачів, уже відклалося, і Безтурботний підсвідомо відчував, що запасу вистачить надовго, може, й на все життя.

А Гриша затримався так довго, що мама Сашка, мліючи душею, думала: «Ану ж здав, ану ж прийняли!»

Нарешті він приїхав. Утомлений, але радісний, добрий, якийсь одразу доросліший і змужнілий.

— Поступив? — кинулася до нього мама Сашка.

— Поступив.

— Туди?

— Туди.

— В інститут?

— Та що я вам — геній? — здивувався Гриша. — В інститут я й не пробував. Там таке твориться…

— А їздив чого ж? І так довго барився?

— Документи забрав та відвіз в училище механізації.

— В училище?

— Ага. На комбайнера.

— Та чи ти ще не знаєш того комбайна?

— А тепер буду класним спеціалістом.

— Спеціалістом? Ой боже ж мій!

Мама Сашка заплакала, аж Гриші стало її жаль. Не могла вона збагнути тої простої істини, що найпривабливіша річ для молодого ума — свобода вибору. Він обняв маму, поцілував у голову, тоді поцілував мамині руки.

— Мамо, ну чого ви ото?

— Та людські ж діти…

— І людські по-всякому. Кому треба заробляти, то не дуже б’ється в інститути.

— Хіба ж я б уже не заробила?

— Доки ж? Я вже великий, а у вас і серце, і ревматизм. І знову на вашій шиї? Мене он в армію не беруть, бо один син у матері. Годувальник. А я знов нахлібником? Знов тягти з вас жили? Корови тягнуть, а я собі?

— Виходить, тобі комбайнером стати нещастя поможе? Ох, дитино ж моя, дитино!

І мама Сашка знов заплакала.

— Ну чого ви? — вже сердито закричав на матір Гриша. — Щастя, щастя! А може, воно так і повинно бути? Хто щасливий, а хто ні? Рід, сила, праця — ось де щастя. Я сам вибрав — мені буде краще. І вам. А зіпнуся твердо на ноги, то й на заочний до інституту механізації.

— На заочний? А можна ж?

— Аби голова!

27

Твоя земля, твій простір, твоє небо. Може, десь розквітають розкішні квіти, грає північне сяйво, гримлять водоспади, перекочуються гірські луни, загадкові звірі приходять на водопій до загадкових рік. Хай! А тобі — найдорожче твоє. Як твоя кров, як колір твоїх очей, як стукіт твого власного серця і твої вітри, на яких переможно майорить червоний прапор, і вічні жайворонки, які співали ще над міфічними амазонками, і живі стовпчики зачудованих рухом на степових шляхах ховрашків, які дивувалися ще диким скіфським вершникам, і весь цей тисячогомінний степ, на який, мов ласкаві руки, лягає сонячний полиск і зоряний пил натрушується і натрушується із безмежно далеких світів і ще з віддаленіших часів.

Одвіку земля ця була ніжною не тільки для богів, але й до дітей своїх. Тут ховалися початки початків, часи, з-поміж них час проростань і час народжень, час будувань і час руйнувань, часи років і зоряного неба, врожаїв і вітрів, недородів і хуртовин, посух і дощів. Ритми землі вимірювалися Рікою, яка текла вільно й свавільно, не пригноблена мостами, не стримувана перепонами, текла в безмежжя, не знаючи ніяких обмежень. Влада машин над людьми здолала владу Ріки з її вічним плином, непорушність берегів порушилася, земля вже не споглядала в сумовитім безсиллі на Ріку, яка несла свої води в безвісті, забираючи з собою і відбите в її поверхні небо, і мільйоннокриле птаство, і всі сподівання. Тепер сама земля зрушилася з місця, випереджаючи Ріку, притримуючи її брутально й безжально, в хапливому поспіху, але не в ластів’ячому крику, не в посвисті вітрів і не в безшелесному паданні снігів, а в ревищі машин, в тяжкому двигтінні заводів, у