Читати книгу - "Бійцівський клуб"

— У тій групі раку яєчок, — каже Марла. — А потім ти врятував мені життя.

Я врятував їй життя?

— Ти врятував мені життя.

Тайлер врятував їй життя.

— Ти врятував мені життя.

Я запихаю палець у дірку в щоці й прокручую його. Я ніби потрапив до вищої ліги болю. Цього має бути досить, щоб розбудити мене.

Марла каже:

— Ти врятував мені життя. У готелі «Ріджент». Я випадково мало не вчинила самогубство. Пригадуєш?

Ох.

— Тієї ночі, — каже Марла, — я сказала, що хочу від тебе аборт.

Щойно сталася розгерметизація салону.

Я питаю Марлу, як мене звати.

Ми всі помремо.

Марла каже:

— Тайлер Дьорден. Тебе звати Тайлер Дьорден, безголова ти підтирко. Ти мешкаєш на Паперовій вулиці, Північний Схід, будинок номер 5123. І в цьому будинку зараз аж кишить від твоїх нікчемних послідовників, які голять собі голови й випалюють шкіру лугом.

Мені треба трохи поспати.

— Тягни швидше свою дупу сюди, — кричить Марла в слухавку, — доки ці чортенята не зробили мило з мене.

Мені треба знайти Тайлера.

Я питаю Марлу, звідки в неї шрам на руці.

— Це ти, — каже Марла, — ти поцілував мою руку.

Мені треба знайти Тайлера.

Мені треба трохи поспати.

Мені треба поспати.

Мені треба піти поспати.

Я кажу Марлі «добраніч», її крик слабшає, слабшає, слабшає, аж доки не стихає зовсім, коли я кладу слухавку.

22

Цілісіньку ніч у твоїй голові снуються думки.

Чи я сплю? Чи я спав досі? Це безсоння.

Можна спробувати трохи розслабитися, видихаючи повітря поволі, але серце все одно несамовито скаче в грудях, а в голові вирує коловерть думок.

Нічого не допомагає. Навіть керована медитація.

Ти в Ірландії.

Навіть рахувати овечок.

Ти відлічуєш дні, години, хвилини від тої миті, коли ти можеш пригадати, що спав. Лікар кепкував з тебе. Ще ніхто не помер від неспання. Твоє почорніле обличчя схоже на перележану грушу, і кожен, поглянувши на тебе, подумає, що перед ним мрець.

Лежачи по третій годині ночі в мотельному ліжку в Сіетлі, запізно шукати групу підтримки для хворих на рак. Запізно шукати маленькі синенькі пігулки амобарбіталу або червоні, як губна помада, таблетки секоналу — забавки з «Долини ляльок». По третій ночі ти навіть до бійцівського клубу не потрапиш.

Тобі треба знайти Тайлера.

Тобі треба трохи поспати.

Раптом ти просинаєшся, і Тайлер тут. Він стоїть у темряві коло твого ліжка.

Ти прокидаєшся.

Коли ти засинав, Тайлер стояв коло тебе й казав:

— Прокидайся. Прокидайся, ми вирішили проблему з поліцією тут, у Сіетлі. Прокидайся.

Комісар поліції вимагав розігнати те, що він називав бандитськими угруповуваннями й післяробочими боксерськими клубами.

— Але не турбуйся, — каже Тайлер. — Пан комісар поліції не повинен створити нам проблем, — каже Тайлер. — Тепер ми тримаємо його за яйця.

Я питаюся, чи Тайлер, бува, мене не переслідує.

— Кумедно, — каже Тайлер. — Я хотів спитати тебе те саме. Ти говорив про мене з іншими людьми, маленький гівнюче! Ти порушив свою обіцянку.

Тайлеру було цікаво, коли ж я збагну все.

— Щоразу коли ти засинаєш, — каже Тайлер, — я тікаю й вичворюю щось божевільне, щось навіжене, щось геть поза межами здорового глузду.

Тайлер стає навколішки біля мого ліжка й шепоче:

— Минулого четверга, коли ти заснув, я літав до Сіетла поглянути на тутешній бійцівський клуб. Дізнатися, скільком відмовлено. Усілякі такі речі. Пошукати нові таланти. У Сіетлі в нас теж є проект «Руїна».

Тайлер проводить пучками пальців по моїх спухлих бровах.

— Ми маємо проект «Руїна» в Лос-Анджелесі та Детройті, у Вашингтоні розгортається чимале відділення, у Нью-Йорку. А в Чикаго, ти не повіриш, яких обертів набрав проект.

Тайлер каже:

— Я не можу повірити, що ти порушив обіцянку. Перше правило — нікому не говорити про бійцівський клуб.

Минулого тижня, коли він був у Сіетлі, бармен із шийним корсетом розповів йому, що поліція збирається рішуче взятися за бійцівські клуби. Сам комісар поліції хоче влаштувати неабияку облаву.

— Річ у тім, — каже Тайлер, — що до бійцівського клубу приходить побитися багато поліцейських і їм це по-справжньому подобається. До нас ходять і журналісти, і судові діловоди, і юристи, тож коли щось має статися, ми дізнаємося про все заздалегідь.

Нас збиралися закрити.

— Принаймні в Сіетлі, — каже Тайлер.

Я питаю, що ж Тайлер зробив, щоб цього не сталося.

— Що ми зробили, щоб цього не сталося, — каже Тайлер.

Ми скликали збори Комітету насильства.

— Ми більше не існуємо окремо один від одного, — каже Тайлер і щипає мене за ніс. — Думаю, ти це вже збагнув.

Ми використовуємо те саме тіло, але по черзі.

— Ми загадали особливе домашнє завдання, — каже Тайлер. — Ми сказали: принесіть мені на блюдечку яйця Його Високоповажності Комісара поліції Сіетла Бозна-Як-Там-Його.

Це сон?

— Так, — каже Тайлер, — це сон.

Ми зібрали команду з чотирнадцятьох мавпочок-космонавтів, з яких п’ятеро були поліцейськими, і того вечора в парку, до якого його високоповажність водить на прогулянку свого цуцика, окрім нас, більше нікого не було.

— Не хвилюйся, — каже Тайлер, — із цуциком усе гаразд.

Увесь напад забрав на три хвилини менше, ніж наша найкраща спроба під час репетиції. Ми відвели на все дванадцять хвилин. Найкраща наша спроба мала дев’ять хвилин.

П’ятеро мавпочок притисли його до землі.

Тайлер розповідає мені, але якимось чином я все вже знаю.

Три мавпочки були на варті.

Одна мавпочка мала ефір.

Одна стягла з його високоповажності спортивні штани.

Його цуцик, спанієль, усе гавкав і гавкав.

Гавкав і гавкав.

Гавкав і гавкав.

Одна мавпочка туго перетягла мошонку його високоповажності, тричі обмотавши аптечною гумкою її основу.

— Ще одна приставила ножа йому між ноги, — шепоче Тайлер своїми розбитими губами мені на вухо. А я шепочу високоповажному панові комісару поліції на вухо, що йому краще припинити цькувати бійцівські клуби, інакше нам доведеться розповісти всьому світові, що в його високоповажності зовсім немає яєць.

Тайлер шепоче:

— Що тоді тобі світить, ваша високоповажносте?

Через гумку там унизу зникають геть усі відчуття.

— Що тобі світить у політиці, якщо виборці дізнаються, що в тебе немає яєць?

На ту мить його високоповажність уже нічого не відчуває.

Ого! Та його яйця холодні як лід.

Якщо хоч один бійцівський клуб буде закрито, ми одне його яйце відішлемо на схід, а друге — на захід. Одне потрапить до «New York Times», друге — до «Los Angeles Times». По одному кожному. Таке собі повідомлення для преси.

Мавпочка-космонавт вийняла ганчірку, змочену ефіром, йому з рота, і комісар мовив, що не треба.

А