read-books.club » Наука, Освіта » Чому Захід панує - натепер 📚 - Українською

Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

134
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чому Захід панує - натепер" автора Іен Меттью Морріс. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 239
Перейти на сторінку:
й інші переваги. Аби одомашнити дикий ячмінь та пшеницю, було досить однієї генетичної мутації, тоді як перетворювання теосинте на щось подібне до кукурудзи потребує кількох десятків мутацій. Люди, що прийшли до Північної Америки близько 14 000 років до н. е., не були ледачішими чи дурнішими за інших, і одомашнювати теосинте, а не пшеницю не було помилкою. Просто в Новому Світі не було пшениці. Імігранти не могли принести одомашнене зерно зі Старого Світу, бо вони могли потрапити до Америк лише тоді, коли існував суходільний міст з Азії. А перетинали вони цього моста раніше, ніж його затопив океан близько 12 000 років до н. е., і тоді ще не було одомашнених харчових злаків, що їх можна було б принести з собою. На той час, коли постали одомашнені їстівні злаки [59], суходільний міст вже занурився в воду.

Стосовно тварин жереб також дуже сприяв Горбистим Схилам. У світі є 148 видів великих (понад сто фунтів) ссавців. На 1900 рік н. е. було одомашнено лише чотирнадцять із них. Сім з чотирнадцяти походять з південно-західної Азії, а з п'яти найважливіших свійських тварин (вівця, коза, корова, свиня, кінь) всі, крім коня, мали диких предків на Горбистих Схилах. Східна Азія мала п'ять з чотирнадцяти потенційно одомашнюваних тварин, а Південна Америка — лише одну. В Північній Америці, Австралії та Африці на південь від Сахари взагалі не було жодної. Звичайно, Африка рясніє великими тваринами, але є очевидні сумніви щодо одомашнювання левів, що можуть вас з'їсти, чи жирафів, що здатні випереджати навіть левів.

Отже, не варто припускати, що люди з Горбистих Схилів запровадили землеробство завдяки расовій чи культурній вищості. Вони жили серед рослин та тварин, придатних до одомашнювання більше (і легше), ніж будь-де в іншому місці, тому опанували їх першими. Вибір диких рослин та тварин в Китаї був менш сприятливим, але все одно добрим; там одомашнювання відбулося десь на два тисячоліття пізніше. Пастухи з Сахари, що мали лише овець та рогату худобу, потребували ще п'ятсот років, а позаяк пустеля не дає змоги вирощувати злаки, вони не стали землеробами. У новогвінейських горців була інша проблема — лише вузький вибір рослин і жодної великої тварини, придатної до одомашнювання. Вони потребували ще двох тисяч років і не стали пастухами. На відміну від Горбистих Схилів, Китаю, долини Інду, Оахаки та Перу, аграрні осередки в Сахарі та Новій Гвінеї не розвинули власних міст та писемних цивілізацій — не тому, що були нижчі, а тому, що їм забракло природних ресурсів.

Корінним американцям довелося працювати більше, ніж африканцям та новоґвінейцям, але менше, ніж мешканцям Горбистих Схилів та китайцям. Мешканці Оахаки та Андів рухалися швидко й окультивували рослини (але не тварин) протягом двадцяти п'яти століть від кінця пізнього дріясу. Індички та лами, їхні єдині одомашнені тварини, крім собак, забрали ще кілька сторіч.

Австралійці мали найобмеженіші ресурси з усіх. Недавні розкопки свідчать, що вони експериментували з розводженням вугрів, отже, протягом ще кількох тисяч років могли б створити одомашнений спосіб життя. Натомість у вісімнадцятому сторіччі нашої ери їх здолали європейські колоністи, що привезли пшеницю та овець, нащадків первісної аграрної революції на Горбистих Схилах.

Отже, великою мірою можна вважати, що люди справді скрізь однакові. Глобальне потепління всім дало нові можливості вибору між працювати менше, працювати стільки ж і їсти більше чи мати більше дітей, навіть якщо в такому разі треба працювати тяжче. До того ж новий кліматичний режим дав їм змогу жити більшими групами та менше пересуватися з місця та місце. Скрізь у світі люди, що вирішили залишитися на місці, народжувати дітей та тяжче працювати, витіснили тих, що зробили інший вибір. Природа лише посприяла тому що на Заході процес почався раніше, ніж деінде.

Схід Едему

 

оже й так, могли б погодитися прибічники теорій тривалої зафіксованости. Можливо, люди й справді здебільшого скрізь однакові, можливо, географія й справді полегшила буття західняків. Але історія — це не лише погода та розмір зернин. Напевне, подробиці конкретного вибору між перспективою працювати менше, їсти більше чи мати більші родини теж мають значення. Кінець оповіді часто записаний на її початку. Можливо, Захід нині панує, бо джерело усіх наступних західних суспільств, культура, понад десять тисяч років тому створена на Горбистих Схилах, просто мала більший потенціял, ніж культури, що постали в інших осередкових регіонах світу.

Відтак подивімося на китайську цивілізацію — найкраще задокументовану, найдавнішу та (в наші часи) найпотужнішу цивілізацію поза Заходом. Треба з'ясувати, чи сильно її найдавніші сільськогосподарські культури відрізнялися від західних і чи спрямували ці відмінності Схід та Захід уздовж різних траєкторій, тобто чи можна цим пояснити домінування західних суспільств на земній кулі.

Донедавна археологи дуже мало знали про давнє землеробство Китаю. Багато науковців навіть вважали, що рис, обличчя теперішньої китайської кухні, походить не з Китаю, а з Таїланду. 1984 року знахідка дикого рису в долині Янцзи засвідчила, що зрештою рис могли одомашнити й там, але прямих археологічних підтверджень бракувало. Річ у тім, що пекарі неминуче спалювали якусь частину хліба, отже, залишали звуглене зерно пшениці чи ячменю, аби археологи його знайшли. Найрозумніший спосіб готувати рис, однак, — варити його, а це рідко має такий самий наслідок, тому знайти прадавній рис археологам значно важче.

Втім винахідливість допомогла археологам подолати й цю перешкоду. 1988 року дослідники Пентоушаню в долині Янцзи (рис. 2.7) завважили, що близько 7000 років до н. е. гончарі почали додавати рисове лушпиння та стебла до глини, аби запобігти трісканню посуду в випалювальних пічках. Прискіпливе вивчення кераміки виявило непомильні ознаки того, що це буди культивовані рослини.

Однак справжні прориви почалися 1995 року коли Янь Веньмін з Пекінського університету почав співпрацювати з американським археологом Ричардом МакНейшом, одним з найкрутіших розкопувачів у світі. (МакНейш почав розкопки в Мексиці у 1940-ві роки; від його задокументованих 5683 днів у шурфах захоплює дух — це десь вдесятеро більше, ніж спромігся зробити я. Помер він 2001 року в віці вісімдесят два роки, внаслідок нещасного випадку в Белізі, бувши взутим у робочі черевики. Розповідають, що дорогою до лікарні він весь час розповідав водієві швидкої допомоги про свої археологічні знахідки.) МакНейш привіз до Китаю не лише багаторічний досвід вивчання давнього землеробства, а ще й археоботаніка Дебору Персел, що володіла новітніми науковими методиками. Навіть попри те, що рис рідко зберігається в археологічних відкладах, всі

1 ... 36 37 38 ... 239
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чому Захід панує - натепер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чому Захід панує - натепер"