read-books.club » Публіцистика » В’ячеслав Чорновіл 📚 - Українською

Читати книгу - "В’ячеслав Чорновіл"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В’ячеслав Чорновіл" автора Василь Федорович Деревинський. Жанр книги: Публіцистика / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 56
Перейти на сторінку:
колишніх республік Радянського Союзу, в тому числі й українське, закривало очі на події в Чечні. У такій ситуації В’ячеслав Чорновіл та інші депутати з фракції НРУ неодноразово порушували в українському парламенті питання про право чеченського народу на самовизначення[338]. Працівники пресової агенції НРУ «Рух-прес» налагодили тісні контакти з представниками «Чечен-прес» у Литві та інформагенції Чечні, регулярно подавали інформацію про події в республіці. Рух ініціював збирання гуманітарної допомоги для постраждалих від російської агресії в Ічкерії. Зібрали й передали за призначенням понад 50 тонн медикаментів, продуктів харчування, перев’язочних матеріалів, одягу.

Після визволення чеченськими підрозділами Грозного, укладення мирного договору між Росією і Чечнею та виборів президента Чеченської республіки Ічкерія В’ячеслав Чорновіл узяв участь у його урочистій інавгурації. Прибувши на територію кавказької республіки, він мав змогу побачити наслідки встановлення російськими військами конституційного ладу. «Без жодних перебільшень, – писав він, – у Чечні я побачив звіряче обличчя російського імперіалізму. Джохар-кала (Грозний) – дощенту зруйноване місто. Жодного вцілілого будинку! Знищено будинки, знищено людей. Коли в час війни чеченці вивезли своїх із столиці, Росія нищила місцевих росіян. Мені розповідали, як на Грозний летіли винищувачі, то російські жінки раділи: „Ой, синочкі лєтят!“ А „синочкі“ пікірували на знищені будинки, де люди переховувалися в підвалах. Цілий світ жахнувся, коли російська авіація розстріляла матерів, які приїхали в Чечню розшукувати своїх безвісти зниклих синів»[339].

Відлітаючи на інавгурацію чеченського президента, В’ячеслав Чорновіл був у доброму настрої, вважаючи, що чеченці показали величезній імперії, що означає воля об’єднаного єдиною ідеєю народу, навіть якщо він нечисленний. Те, що відбулося в Чечні, виявилося унікальним уроком історії. Вітаючи президента Чеченської республіки Ічкерія Аслана Масхадова, В’ячеслав Чорновіл подарував йому ілюстрований «Кобзар» Тараса Шевченка. У промові зауважив, що 150 років тому український національний пророк, звертаючись до предків сучасних чеченців, говорив: «Борітеся – поборете…» Тож Ічкерія цей заповіт виконала. Крім того, наголосив на відсутності малих і великих, автономних і союзних націй. За його словами, якщо є прагнення волі – то нація обов’язково здобуде незалежність[340]. У розмові з Асланом Масхадовим лідер Руху пообіцяв порушити перед українським урядом питання про налагоджування економічних та культурних зв’язків із Чеченською республікою. В подальші роки В’ячеслав Чорновіл продовжував підтримувати права чеченського народу на суверенітет і самовизначення, так само як і права інших народів, які проживали на території Росії.

Одним зі способів уникнення загрози зі сходу та переведення україно-російських відносин у площину міжнародних стандартів В’ячеслав Чорновіл вважав підписання широкомасштабного договору про дружбу і співробітництво між двома державами. Договір мав бути загальною правовою базою взаємовідносин між країнами, запорукою подальшої нормалізації добросусідських взаємин. У ньому мало б бути зафіксоване визнання Російською Федерацією державної незалежності України, її територіальної цілісності й непорушності кордонів. Упродовж майже десяти років між Україною і Росією не було підписано жодного документа, який врегульовував би всі значущі аспекти взаємодії. Діяв договір між УРСР і РРФСР 1990 року, що встановлював кордони й недоторканність територій, але в межах Радянського Союзу. Це дозволяло Росії втручатися у внутрішні справи України, висувати їй територіальні претензії тощо. Російське керівництво скільки могло затягувало з укладанням, підписанням, а згодом і ратифікацією договору.

Президенти України і Росії підписали «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією» після важких перемовин лише в травні 1997 року. На думку В’ячеслава Чорновола, документ виявився не бездоганним, був результатом взаємних компромісів. Українській стороні вдалося вилучити з тексту положення про подвійне громадянство, економічну залежність тощо. Серед прикрих недоліків договору, зокрема, була відсутність пункту про повернення в Україну культурних цінностей. Помилкою української дипломатії та керівництва держави виявилася згода поєднати в одному пакеті підписання широкомасштабного договору і вирішення локального питання про Чорноморський флот.

Ознайомившись із підписаними документами, В’ячеслав Чорновіл заявив, що голосуватиме за ратифікацію широкомасштабного договору в парламенті, а ратифікацію угод щодо Чорноморського флоту в тому вигляді вважав неприпустимою. Не випадково російська сторона наполягала на такому пакетному підписанні документів. Упродовж двох років Борис Єльцин відмовлявся підписувати договір без угод щодо флоту, а російський парламент умовою початку дії договору назвав ратифікацію Верховною Радою України «чорноморських» угод.

Для України підписання договору означало можливість вибудовувати діалог з інших важливих питань. Після його ратифікації В’ячеслав Чорновіл запропонував українському керівництву внести до порядку денного переговорного процесу з Росією питання «нульового варіанту», повернення українських культурних цінностей, банківських заощаджень громадян із колишнього радянського центробанку тощо. Тобто договір був потрібен для поглиблення рівноправного міждержавного діалогу, адже він за змістом наближався до міжнародних стандартів. На переконання В’ячеслава Чорновола, виконання умов договору залежало від того, якою буде українська влада. Якщо влада дбатиме про пріоритети зовнішньополітичної діяльності, договір уможливить нормальні добросусідські відносини[341]. Інакше він виявиться одним із низки підписаних документів, які Росія ігнорувала.

Отже, російський фактор став серйозним випробуванням для відновленої Української держави. Його вплив недооцінювали або намагалися ігнорувати. Однак загрози, які він ніс, не були ілюзорними – вони зростали. В’ячеслав Чорновіл був одним із тих, хто розумів усю небезпеку нехтування імперськими амбіціями Росії щодо України та інших держав. Його міркування і політичні прогнози не втратили актуальності й сьогодні. У своїх публікаціях та публічних виступах В’ячеслав Чорновіл послідовно відстоював суверенітет Української держави, право українського народу на самовизначення, підтримував ідею добросусідських відносин з Росією. Патріот своєї Батьківщини, він засуджував будь-які загарбницькі плани стосовно інших народів та країн.

Кримське питання

До і після відновлення незалежності України в середовищі політиків і серед громадськості точилися дискусії навколо кримської проблеми. Актуалізоване в ході розвалу Радянського Союзу питання майбутнього статусу Криму виявилося для українських високопосадовців надто важким для розв’язання, адже доводилося враховувати багато факторів, вчитися ухвалювати непрості рішення, реагувати на швидкий перебіг подій, протидіяти втручанню зовнішньополітичних суб’єктів тощо.

В’ячеслав Чорновіл, як народний депутат, а невдовзі й керівник однієї з найпотужніших українських партій 1990-х років, був одним із тих, хто взяв безпосередню участь у врегулюванні кримського питання. За часів існування СРСР він аналізував процеси, які відбувалися на півострові, спільно з представниками кримськотатарського руху спротиву боровся проти радянського тоталітарного режиму, всіляко підтримував право кримських татар повернутися з депортації на рідну землю. У численних статтях і матеріалах В’ячеслав Чорновіл висвітлював становище вивезеного радянським режимом народу та його боротьбу. Зокрема, у серпні 1987 року в листі до Першого секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова він писав про кримських татар як про народ, у якого відібрали територію.

Як співавтор програмного документа Української Гельсінської спілки – «Декларації принципів» (червень 1988 року) – В’ячеслав Чорновіл вніс у нього положення про «негайне відновлення в складі УРСР Кримської АРСР з організованим поверненням репресованого Сталіним населення автономної республіки на місце колишнього проживання»[342]. У проекті своєї передвиборчої

1 ... 36 37 38 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В’ячеслав Чорновіл», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В’ячеслав Чорновіл"