Читати книгу - "Список Шиндлера"

Венгерської, почув від жінки, яка билася в істериці, що забирають і дітей. Вона бачила дітей на вулиці Кракуса, і серед них була Ґеня. Того ранку Шиндель залишив Ґеню на знайомих; у гетто її опікуном був саме він, оскільки Ґенині батьки ще ховалися на селі, маючи намір непомітно повернутися до гетто, де донедавна ніби було безпечніше. Того ранку Ґеня, яка завжди була сама собі пані, взяла та й пішла від жінки, яка її гляділа, до дядькового дому. Там її і спіймали. І на цій дорозі увагу Оскара Шиндлера в парку привернула її самотність у колоні на вулиці Кракуса.

Скинувши притьмом халат, доктор Шиндель побіг на площу і побачив племінницю майже одразу: вона сиділа на траві, руйнівним чином впливаючи на холоднокровність солдатської лави. Доктор Шиндель знав, наскільки це є акторством, адже не раз уночі вставав заспокоювати малу, коли їй снилися страшні сни.

Він пішов краєм площі, і Ґеня його помітила. «Не кричи тільки, — хотів сказати Ідек. — Я щось придумаю». Він не хотів жодної сцени, бо вона могла закінчитися погано для обох. Але дядько міг не хвилюватися, бо помітив, який непроникний і ніби нерозуміючий погляд робила дівчинка. Він зупинився, вражений її хитрістю, гідною і захоплення, і співчуття водночас. У свої три рочки мала добре розуміла, що така короткочасна втіха, як кликати дядьків уголос, не має сенсу. Вона розуміла, що привертати увагу СС до дядька Ідека не треба.

Він міркував, що б таке сказати здоровенному обершарфюрерові, який стояв коло розстрільної стіни. Краще не підходити до начальників занадто скромно і не діяти через їхніх підлеглих. Знову озирнувшись до дитини, він побачив тінь страху в її очах — і тут, неймовірно продумано і зважено, крихітка стала між двома найближчими до неї солдатами, а тоді вийшла з очеплення. Вона рухалася настільки плавно й спроквола, що дядько так і завмер на місці. Потім ця картина не раз поставатиме в нього перед очима — Ґеня серед лісу есесівських чобіт. Ніхто на площі Згоди не помітив її. Тою самою хитрою, трохи непевною, трохи церемонною ходою дівчинка дійшла до аптеки на розі, тримаючись непомітної частини вулиці. Доктор Шиндель ледве втримався від оплесків. Таку виставу було варто побачити, але її природа не допускала свідків.

Він відчув, що не може піти за племінничкою, не видаючи її. Попри свої зрозумілі поривання, Ідек міркував, що той самий інстинкт, який щасливо вивів дівчинку з пляцу Згоди, приведе її до надійного сховку. Він повернувся до лікарні іншим шляхом, щоб дати дитині трохи часу.

Ґеня повернулася до тієї кімнати на вулиці Кракуса, де вона жила з дядьком. На вулиці тепер не було нікого; якщо хтось зумів перехитрувати СС, сидячи в надійному місці, то вони себе не виказували. Ґеня зайшла до будинку і сховалася під ліжком. З рогу вулиці Ідек бачив, повертаючись додому, як есесівці — остання хвиля облави — ходили й стукали в двері. Але Ґеня не відповідала. Не відповіла вона і дядькові, коли він уже прийшов сам. Ідек просто знав, куди подивитися: зазирнувши між шторою і рамою вікна, він помітив серед сірості кімнати краєчок її червоного черевичка, який визирав з-за простирадла, що звішувалося до підлоги.

На той момент Шиндлер, звичайно, вже повернув коня до стайні. Він не бачив із пагорба маленьку, але серйозну перемогу червоної Ґені, яка повернулася на те місце, звідки її забрали есесівці. Він уже був у своєму кабінеті на «Емалії» і не відчував, що готовий ділитися такими жахливими новинами з денною зміною. Значно пізніше він про цей особливий день скаже — зовсім не в манері життєрадісного гера Шиндлера, очікуваного гостя на краківських вечірках, великого марнотратника із Заблоча, — такими словами, які показують за маскою гульвіси непримиренного суддю: «Після цього дня кожна мисляча людина почала чітко розуміти, що станеться далі. Тоді я прийняв рішення зробити все, що в моїх силах, аби перемогти цю систему».

Розділ 16

СС працювало в гетто до вечора суботи. Вони діяли з такою методичністю, яку побачив Оскар під час їхніх операцій на вулиці Кракуса. Їхні дії було важко передбачити, і ті, хто втік у п’ятницю, потрапляли їм до рук у суботу. Проте Ґеня пережила цей тиждень через свою ранню обдарованість умінням мовчати і бути непомітною в червоному.

Тим часом на Заблочі Шиндлер не наважувався повірити, що дитя в червоному пережило ті операції. З розмови з Тоффелем та іншими знайомими зі штаб-квартири поліції на Поморській йому було відомо, що гетто зачистили на сім тисяч людей. Чиновник гестапо з Відділу єврейських справ був радий підтвердити такі результати зачистки. Там, угорі, на Поморській, серед паперових душ червнева операція була проголошена тріумфом.

Оскар тепер володів точнішою інформацією. Наприклад, він знав, що головним організатором операцій є такий собі Вільгельм Кунде, а відбувалися вони під керівництвом оберштурмфюрера СС Отто фон Маллотке. Оскар не вів жодних досьє, але готувався до такого часу, коли матиме повністю все доповісти — коли не Канарісу, то світові. Усе сталося раніше, ніж він очікував. У той час він дізнавався подробиці того, що раніше сприймав як тимчасове божевілля. Важкі новини він дізнавався від знайомих у поліції і від розумних євреїв, наприклад Штерна.

Розвіддані передавалися до гетто з інших частин Польщі частково через аптеку Панкевича партизанами Армії Людової. Долек Лібескінд, очільник групи спротиву Akiva Halutz, також приносив відомості з інших гетто завдяки відрядженням зі своєї офіційної роботи в «Єврейській комунальній самопомочі», організації, якій німці, дещо озираючись на Червоний хрест, дозволили існувати.

Приносити такі новини в юденрат сенсу не мало. Єврейська рада не вважала суспільно доцільним розповідати мешканцям гетто будь-що про табори. Це б збентежило людей, почався б безлад на вулицях, який би закінчився покараннями. Завжди краще дати людям змогу слухати дикі чутки, вважати їх перебільшенням і сподіватися далі. Так вважала більшість членів ради на чолі з порядним Артуром Розенцвейгом.

Але Розенцвейг зник. Продавець Давид Ґуттер завдяки своєму німецькому імені й прізвищу невдовзі став головою юденрату. Продовольчі картки тепер розподіляли не тільки певні функціонери СС, а й Ґуттер і нові радники, чиїм повноважним представником на вулиці був Симхе Спіра у своїх чоботях. Тож юденрат тепер не бачив необхідності повідомляти мешканців гетто про їхню подальшу долю, бо члени ради були переконані, що їх самих нікуди не повезуть.

Початок таких знань для людей гетто і вражаючі новини для Оскара приніс до Кракова