Читати книгу - "Навчи мене, Дарина Соль, Богдана Малкіна"

Розділ 23

Амелія

Мені страшно знову довіряти йому, але не можу бути далеко. Тягне до Марка, мов потужним магнітом. Важко йти з його дому, залишати самого. Але ще важче опинятися в своїй квартирі на самоті. Тиша тисне на мене. Вона – найголосніше, що є в цілому світі. 

На днях Марк нарешті здійснив одну зі своїх мрій – купив кав'ярню. Таким втішеним я його ще не бачила ніколи. Навіть самій стало радісно на серці, дивлячись у його щасливі очі. 

Оскільки Марк дуже хотів, аби я  побачила її, то призначив зустріч на недільний ранок. Йдучи туди, очікувала побачити щось звичайне. З дерев'яними столиками та м'якими диванчиками, а потрапила… на Різдво.

Ще не дійшовши до дверей, бачу крізь вітрину ялинку, що сяє білими вогниками. Все прикрашене колючими гілочками, іграшками, гірляндами, на вікнах розпорошений штучний сніг. 

На мить зупинившись, усміхаюся та чудуюся. Зарано для новорічних свят. Чи ця кав'ярня буде тематичною? Марк нічого про це не говорив.

Відчиняю двері й мене просто зносить хвилею із ароматів цитрусу, кардамону та кориці. Глінтвейн. Я б випила скляночку, якщо це справді він.

Всередині грає "Щедрик" англійською, допомагаючи зануритися в різдвяну атмосферу з головою. Навіть на душі стає якось легше, чудніше. Знову, як у дитинстві, з'являється віра у диво.

За прилавком нікого немає, столики теж пустують. Лише на одному з них стоять дві паперові склянки, які парують та додають затишку цьому місцю.

– Агов, Марку, ти тут?

Десь за стіною відчиняються двері й з-за рогу з'являється він. Щасливий, із неймовірною посмішкою на вустах та зачаруванням у погляді. А ще в теплому светрі з оленем та обручем з ріжками на голові. 

Ледве стримавши сміх, потрапляю в затишні обійми чоловіка. Аромат, що окутує разом з його руками, настільки подобається мені, що я не хочу, аби Марк коли-небудь відпускав мене. 

Проте він відпускає, а я не суперечу цьому.

– Вітаю, ти цього дуже хотів. Мені подобається тут, – роззирнувшись, бачу ще й крихітних ельфів з гномами, що розвішені скрізь.

– О, це місце ідеальне! Але я тебе не для цього сюди покликав. Сідаймо.

Ми вмощуємося за столиком, де стоять напої, і з першого погляду розумію, що це справді глінтвейн. 

– Поки що я не вмію готувати каву, – зізнається Марк, – проте глінтвейн вийшов доволі непоганий.

– Чудовий, – погоджуюся, скуштувавши ще гарячий напій.

– Амеліє…

Уявлення не маю, що він збирається сказати, проте його схвильований тон напружує і мене.

– Що? – не можу дивитися йому в очі. Боюся того, що хоче сказати.

– Ти станеш моєю… дружиною?

Біля моєї руки, яка все ще тримає глінтвейн, з'являється чорний оксамитовий футляр. Він зачинений, проте я розумію, що там лежить. 

Завмираю, не дихаю, але серце надто швидко б'ється у грудях.

Не схоже, щоб Марк жартував. 

– Не мовчи, прошу тебе, – він знаходить мою вільну руку та переплітає наші пальці, чолом упершись у моє плече.

Я чую його дихання, а самій так і не вдається вхопити хоча б ковток повітря.

Мені страшно. Я не впевнена, чи він більше не зрадить мене. Не впевнена, що в нас є майбутнє. Боюся буквально усього, що лиш спадає на думку. 

Однак, серце вирішує все за мене. 

– Ні. 

Моя відповідь тверда, як ніколи.

– Ні? – він ще міцніше притискається до мене, ніби боїться втратити. – Це справжнє "ні", чи воно означає, що я маю тебе вмовляти?

– Ні – це ні, Марку, я не готова зараз до такого серйозного кроку. Але точно знаю, що не хочу відпускати тебе. Через почуття.

Він не приховує полегшеного зітхання і це викликає в мене посмішку. 

– Ти – моя, Амеліє. Завжди нею була і такою ж залишишся. І лише тебе я кохав та кохатиму. 

Він підводиться, бере футляр, відкриваючи його, а потім обходить столик та стає переді мною на одне коліно. 

– Ти можеш не носити його, але я все одно називатиму тебе своєю нареченою аж до весілля. Навіть якщо воно буде у нас через десять років. Кохаю тебе.

Несміливо взявши в руки футляр, дивлюся на обручку і груди заповнює безмежним щастям. 

– Одягнеш? – з надією питає він.

– Хочу, щоб це зробив ти, – усміхаюся сором'язливо через своє нахабне прохання, але Марк лише радий йому.

Потім він цілує мене з такою ніжністю, що, здається, я підіймаюсь на крилах. Мені більше нічого не потрібно, лиш би він був поряд.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍

Кінець

З цією книгою читають Короткий любовний роман 414972 Малюк на мільйон Тая Смоленська, Ая Кучер 2014864 Короткий любовний роман 418876 Скандальний роман з колишнім чоловіком Аріна Вільде, Марія Акулова 339483 Жіночий роман 419309 Час пробачати Ерін Кас 165972