Читати книгу - "Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Наш другий щомісячний похід{209} в магазин Target виглядав так: однорічка в рюкзаку в мене на спині, а 3-річна дитина смикала мене за руку, як їздовий собака, дивлячись на порожню стежку.
Ми пройшли крізь автоматичні двері, як завжди помахавши відеоекрану. Ми схопили кошик, зупинилися біля безкоштовних гігієнічних серветок. Тоді я почав робити, що моя велика дівчинка називає «обтирання»: всебічну (читай: дико невротичну) дезінфекцію кожної частини кошика, якої вона може торкнутися. Виконавши половину ритуалу й використавши 9 серветок, я помітив, що на мене дивиться жінка середніх літ і посміхається.
«Ви хороший батько», — відзначила вона таким тоном, ніби говорила про те, що побачила сніжну людину.
Цей інцидент навів Вілано на думки про «огидний подвійний стандарт», де він отримав високу оцінку за поведінку, яка для матері вважатиметься звичайною рутиною. Ендрю Романо, автор головної статті про маскулінність у Newsweek, називає це «делікатним фанатизмом{210} невисоких сподівань».
Тільки на мить уявіть, що ви жінка, яку похвалили за написання хорошої доповіді на роботі, що є абсолютною рутиною для чоловіка. А тому похвала, якої ви удостоїлись, говорить про те, що людина, яка вас похвалила, насправді не очікувала, що ви зробите це добре.
Протягом перших років нашого з Енді знайомства я могла сказати щось, а він відповідав: «Це справді розумно», тоном, який виказував, що він був трохи здивований. Звісно, мене це нервувало. Вілано пише про те сам: «Коли хтось вішає ярлик “хороший тато”, вважається, що більшість татів за своєю природою чомусь недостатньо хороші».
Щоб протистояти цим упередженням та ретельно прописаним ролям, чоловікам потрібен свій визвольний рух. Більшість поширених прикладів гендерної нерівності щодо чоловіків та жінок не щезнуть, поки чоловіки не матимуть вибору поєднувати догляд за дітьми із заробітком грошей, як це вдається жінкам. Щоб підтримати такий вибір чоловіків, їх необхідно буде поважати й винагороджувати; відкладати підвищення або працювати неповний робочий день, щоб більше часу проводити з дітьми, своїми батьками або іншими близькими людьми; брати декретну відпустку або просити гнучкий графік; відмовитися від культури трудоголізму та нераціонального використання часу.
Чоловіки повинні сприймати цю інформацію не як зауваження, а як дозвіл: не те, що їм слід робити, а те, що вони можуть робити. Вони вільні в тому, щоб бути доглядальниками також, і вони можуть бути компетентними в цьому так само, як і жінки. А для жінок це заохочення переосмислити, як вони уявляють та цінують чоловіків у своєму житті.
Справжня рівність чоловіків та жінок потребує, щоб чоловічий рух зруйнував гендерні ролі, які ми продовжуємо нав’язувати чоловікам. Щоб гарантувати це, ми переконуємо чоловіків повірити у те, що вони можуть бути ким завгодно: від повноцінного батька протягом дня чи вчителя молодших класів до інвестиційного банкіра на одному ціннісному рівні. Забезпечувати сім’ю грішми та мати на неї час. Піклуватися про дітей і близьких. Бути сімейним чоловіком на такому ж рівні, як і чоловіком, і людиною.
Крім того, їх будуть поважати на винагороджувати як чоловіків. У заголовку «Як Бред Пітт{211} виховує найкращі риси у татів» колумніст Financial Times Саймон Купер підкреслює, як важливо побачити без сумніву мужнього кіноактора «з малюком на грудях». Пітт і його колеги татусі-кінозірки насправді не бігають за своїми дітлахами весь день, більшість з них мають оплачувану армію помічників. Але, на думку Купера, підсвідомо змодельована роль допомагає. Такі образи мають подібний влив на чоловіків, як і портрет жінки-керівника на жінок.
Скептики, які махають головами й думають, що я випробовую саму природу, вважають, як і деякі чоловіки протягом століть, що найвищі і найкращі ролі для жінок — це бути дружинами та матерями, доньками та сестрами, виховуючи інших та піклуючись про них. Мої очі розплющив лист від молодого чоловіка, який назвав себе «афроамериканцем{212}, який закінчив топовий університет і заробляє близько 100 000 доларів». Я назву його Чарльзом. Він не погодився з моїм твердженням в Atlantic, що коли доходить до ухвалення рішень, жінки відчувають, що від них вимагається відмовитися від роботи заради сім’ї, на відміну від чоловіків. Він запитав: «Чи не могли б ви написати статтю “Чому чоловіки не можуть мати всього” з тією ж статистикою, стверджуючи, що соціальний тиск, який чиниться на чоловіків, примушує їх ставити роботу вище сім’ї, а жінки відступають, оскільки частіше займаються сім’єю».
Передбачаючи мій скептицизм, Чарльз продовжив: «Одна з відповідей може бути, що ми насправді не чули цього від чоловіків, бо вони зазвичай не відчувають такого. Проте це б заперечило великі наслідки соціального тиску на чоловіків проявляти мужність у цілому». Але, звісно, в глибині душі, як жінка, оточена чоловіками, я думаю, що знаю, про що думають і чого хочуть чоловіки, незважаючи на те, визнаю я це чи ні. Чарльз був на один крок попереду мене також. «Коли це було нормою, що жінки виконували роль слухняних, мовчазних дружин, — писав він, — я впевнений, що чимало чоловіків вважали, що жінки не хочуть кар’єри. Як чоловік, я можу обрати впливову кар’єру замість читання дитині й більше засмучуватися через це, але я не плакатиму і не жалітимусь, граючи на публіку. Замість цього я, дотримуючись норми, стисну зуби й сприйматиму все по-чоловічому».
Шах і мат. Ніхто з нас не застрахований від упереджень, у яких виріс з дитячого садка. Навіть у процесі написання цієї книжки, я усвідомила, що жодного разу не просила своїх синів-підлітків поприбирати на кухні, як просили мене, коли я була дівчинкою, але натомість просила зробити якусь «хлопчачу» рутину, як-то винести сміття, те, що й мої брати робили. Вони ставили стіл та носили тарілки, думаю, якби в мене були доньки, я б просила їх полоскати ті тарілки, складати у посудомийну машину, мити каструлі та витирати їх насухо після того. Отже, у кожного з нас багато роботи. Як часто помічали чоловіки у перші два десятиліття жіночого руху, не просто перевчитися після років рефлективного мислення. Більшість американських жінок вимагали протягом останніх півстоліття, щоб суспільство відкинуло й переглянуло традиційні норми щодо того, чого жінки хочуть і що вони можуть. Настав час зробити те саме для чоловіків.
Чого хочуть чоловіки
Приблизно шість місяців після того, як вийшла моя стаття в Atlantic, я вечеряла з групою принстонських студентів. Ми розмовляли про все, що думали: політику в цілому,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю», після закриття браузера.