Читати книгу - "Хребет Дракона, Кевін Джеймс Андерсон"

Рокк уже звично обійшов її трон, присів, притулившись до її ноги, і спостерігав за виставою скульптур.

— І тоді Кур покинув цей світ. Його не бачили багато тисяч років. — Хлопчик не зводив очей зі скульптур на підлозі. — Люті поділилися на дві групи: ті, які слідували за Сут, і ті, які слідували за Раан, і ненависть піщаних Лютих до нас була такою ж небезпечною та отруйною, як зло, уособлене в самому Оссусі. Послідовники Раан хотіли знищити нас, щоб бути обраними Куром. Вони не мали бажання ділити з кимось рай.

Коли вона дратувалася, кучерики холодної пари клубочилися з її рота. Бірч спостерігав за нею, наче вона пускала кільця диму йому на забаву.

Перш ніж Онн встигла завершити свою величну розповідь, маленька фігура зайшла до тронної зали, це був один із мовчазних мамулів, що служили Лютим. Він мав сіру шкіру та був схожим на людину, але його риси були прості та грубі. Мамули були поганою подобою навіть людської раси, яку Люті створили давним-давно, коли їхня сила була найпотужнішою, але, оскільки магія землі вичерпалася, Онн та її маги більше не могли створювати щось настільки витончене, як люди. Ці мамули були найкращим із того, що зараз вдалося створити крижаним Лютим.

Але, можливо, королева зможе навчитися чогось від цієї людської дитини, яка сиділа голодна та змерзла на підвищенні її трону.

З почуттям послужливості мамула підійшов ближче. Він ніс тацю з невеличкими мисками з їжею, які запропонував королеві та головному воїнові Рокку.

— Думаю, ти зголоднів, — мовила до нього Онн.

— Я зголоднів за твоїм коханням, моя королево. — Рокк підхопився на ноги, вихопив у мамули тацю. — Але спершу можна поїсти. — Він висмикнув м’ясистий, пряний лишайник, що зростав у тріщинах льодовика.

— Нагодуй хлопчика, — сказала вона. — Йому треба їсти, щоб залишитися живим. Оскільки ти його не вбив, побачимо, чим він може бути нам корисний.

— Я маю його годувати? — недовірливо перепитав воїн, а тоді гаркнув на мамулу. — Нагодуй його!

Мамула дав першу-ліпшу миску Бірчу. Хлопчик витріщився на миску, наче це могла бути якась пастка, а тоді почав жадібно наминати їжу.

Сіра фігура безшумно віддалилася по замерзлій підлозі, уникаючи напівпрозорих різьблень Сут і Кура, які росли з підлоги.

Онн спостерігала, як мамула іде геть. Він служив справно, як і всі інші, проте мамули були взаємозамінними, це був витратний матеріал. Коли мамула дійшов до середини кімнати, Онн застосувала свою магію, надала потрібної форми льоду, і позаду мамули мовчки постала голова дракона, роззявивши пащеку з льодяними іклами.

Миска з дзенькотом випала з рук Бірча. Наляканий мамула розвернувся в ту саму мить, коли скульптура Оссуса різко пірнула вниз і проковтнула його, перш ніж зникнути у крижаній підлозі, наче це було глибоке озеро. Дракон щез під дзеркально-гладкою поверхнею.

Онн посміхнулася, коли розтоплювала всі фігурки, від яких залишилося гладке озерце, яке відразу замерзло. Вона глянула на Бірча.

— Тобі сподобалося? Ти засвоїв свій перший урок історії?

Очі хлопчика були широко розплющені, і він наче не знав, якої відповіді на питання вона хотіла почути. Вона пояснила:

— Коли ми викорінимо піщаних Лютих, дочок Раан, і коли вб’ємо Оссуса, щоб викорінити зло та жорстокість з цього світу, тоді Кур повернеться та візьме нас із собою до раю.

— Це може зайняти багато часу, — мовив Рокк.

— Тоді нам варто почати вже зараз. Кур не повернеться, поки ми не зробимо так, як він наказував. — Вона стишила голос до шепоту, який зазвучав наче холодний вітер, що вигравав музику навколо башт замерзлого палацу. — О, Кур має бути досконалим коханцем...

Рокк погладив її по руці.

— А поки в тебе є я, моя мила королево.

— Це погана заміна.

Бірч знову засопів, і вона наказала йому поводитися тихо. Він натягнув ковдру ще більше та присів, приготувавшись чекати.

Рокк поцілував її в щоку та пробігся кінчиком язика по шраму, що залишила її кузина.

— Я зроблю все можливе, моя мила королево. — Його більше не цікавили історія та легенди, а за кілька митей вони перестали цікавити і саму Онн.

20

Давно стемніло, і конаґ Конндур стояв під заспокійливим світлом зірок. Після страшної грози минуло два дні, але на оглядовому майданчику замку Конвера ще залишилося кілька калюж. Зорі мерехтіли, немов кубики льоду. Зазвичай він почувався тут відпочилим та розсудливим, проте сьогодні його думки були важкими, тож він намагався знайти відповіді угорі. Зорі були яскравими вогниками, іншими світами — можливим раєм, створеним старими богами Лютих. Конн не знав, чи вірив він у ці стародавні оповідки.

Він ліг на м’яку лаву, випростав руки вздовж тіла і дивився вгору так, ніби падав у небо. Лава поруч залишалася порожньою. Хай би скільки разів він приводив Мандана сюди, королевич скаржився на холод, казав, що година пізня і вони лише марнують час. На противагу йому Адан завжди поділяв батькове захоплення зорями.

Король посміхнувся, пригадавши одну темну ніч, коли Аданові було п’ятнадцять років. Вони обоє провели не одну годину в привітній тиші, спостерігаючи за метеоритним дощем, біло-помаранчевими смужками, що прорізали небо, а потім розсіювалися. Одна особливо яскрава пляма полум’я супроводжувалася пронизливим свистом і ляскаючим звуком, перш ніж зникла. Невдовзі після цього Адан оголосив про свій вибір прізвища — Старфолл, що означає Зорепад, — і ніколи потім не міняв своєї думки. Після того, як син став королем Судерри та помандрував у далекий край Співдружності, їхнє часте листування було сповнене несподіванок та цікавих ідей.

Проте лист, який Конндур отримав сьогодні, приніс набагато більш тривожні та бентежні новини.

Чому після тисяч років стародавня раса повернулася з глибин пустелі? Піщані Люті. Королева By. Імена та події з напівзабутих воєн здавалися тепер казочками для дітей, не більше того. Люті майже знищили себе в намаганні вбити міфічного дракона — й одне одного. Вони поранили Оссуса, загнали його глибоко під землю, а тоді билися одне з одним, що ледь не призвело до їхнього вимирання. Людям, що вижили, знадобилося дві тисячі років на відновлення землі, та ніхто й уявити не міг, що Люті коли-небудь повернуться.

Адан ніколи не вигадав би такої історії. Він ніколи не був схильний до надмірної тривожності, не зіщулювався від грому та блискавки... Згідно з його листом, королева піщаних Лютих застерегла, що людська