Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

Вони — складова їхнього озброєння. Мартіне, я в цьому певна. Не знаю, наскільки саме нелегальні, але підозрюю, йдеться про порушення причинно-наслідкових зв’язків. Якщо незабаром вони відпрацьовуватимуть які-небудь маневри під час навчань, то в мене з’явиться нагода розібратися, як вони хочуть скористатися з модернізованої ходової. Ось чому я мушу бути тут. І чому мені треба твоя допомога. Якби не ці обставини, то я нізащо би не повішала на твою шию такий клопіт, але мені реально не обійтися без твоєї допомоги. Активної допомоги, я би сказала. Хтось має розібратися, що вони собі надумали. Розумієш?

— Дуже погано. — Мартін занервував, намагаючись автономним оверрайдом збити собі пульс і не виказати своєї брехні. Його страшенно мучили докори сумління за те, що не каже їй правди. Рейчел здавалася останньою, хто міг би охоче поставити місію під загрозу. Ну і на додачу, вона йому подобалася: він хотів би при ній розслабитися, забути про всі турботи. Але пильність і досвід наче змовились і склепили його вуста. — Вважай, я тут із цікавості.

Ну як він міг їй розповісти про Германа? Наслідки можуть виявитися катастрофічними — йому ж не відомо, як вона на це зреагує. Можуть. На такий ризик він іще не готовий.

— Спробуй зрозуміти, — тихо промовила вона. — На кону багато життів. Не тільки моє чи твоє, цього екіпажу, а буквально геть усі в радіусі тридцяти світлових років. А це не просто багато — це безліч.

— Чому ти вважаєш, ніби Великий Е обов’язково втрутиться? — підказав їй ще одну тему Мартін. Він до смерті втомився і не хотів їй брехати. «Може, вдасться заговорити їй зуби?» — думав він. Але якщо мовчатиме вона, то він, боявся, сам бовкне багато зайвого. А це велика помилка.

Вона торкнулася його руки.

— Есхатону ця ситуація цікава з однієї простої причини: він категорично проти будь-яких порушень каузальності. Прошу, давай ти не вдаватимеш аж настільки наївного, Мартіне. Я читала твоє резюме. Знаю, де ти бував і чим займався. Ти ж не ідіот і чудово розумієш, на що спроможний добре відлагоджений варп-двигун у руках експерта. Мовою спеціальної теорії відносності подорож із надсвітловою швидкістю фактично означає подорож у часі. Принаймні з погляду спостерігачів у різних системах відліку. І світло твого прибуття (зблизька) видно задовго до того, як вони побачать світло твого відправлення (звіддалі). І через те, що зореліт пересувається зі швидкістю вище швидкості світла, події немовбито відбуваються в неправильному порядку. Зрозумів? Аналогічна історія і з каузальним каналом зв’язку, миттєвою комунікацією на принципах квантової сплутаності. Звісно ж не йдеться про реальну подорож у часі або створення часових парадоксів, але втручання в перспективу, із якої спостерігач бачить події, — стратегічна перевага.

Есхатону байдуже до таких тривіальних прикладів подорожей у часі, але будь-яке реальне втручання викликає його миттєву реакцію. Мова про замкнуті часоподібні траєкторії, що загрожують його власній історії. Великий Е не допустить когось іще, хто може ходити конем на його шахівниці, стрибати в часі то назад, то вперед, щоби запороти саме його існування. Хочеться комусь сконструювати апарат миттєвої комунікації? Жодних проблем. А от уже наступний крок — логічний елемент, що транслює свій вихідний сигнал у власне минуле, а значить — втручається в роботу вхідного сигналу? Ні. Це вже засади акаузальної логіки, що забезпечує найпершим інструментом, необхідним для розбудови трансцендентного штучного інтелекту. І от уже — пуфф! — згори на планету валиться злива лемінгів-канібалів, або якийсь астероїд-убивця, або щось інше.

Хай там як, а мені однаковісінько до того, що Нова Республіка збирається зробити з Фестивалем. Ну, тобто мені не байдужі долі окремих людей у Новій Республіці, та й народ Фестивалю, можливо, цілком нормальний, але мова не про це. По-справжньому мене хвилює тільки одне: чи лежать заплановані ними дії у світловому конусі Землі. Якщо йдеться про широкомасштабне втручання в причинно-наслідкові зв’язки, то Е може прийняти рішення ліквідувати всю зону зараження. Нам відомо, що його колонії розпорошено навіть на відстані трьох тисяч світлових років. Тож навіть якщо припустити, що Есхатон зацікавлений в існуванні людства як такого, то він може собі дозволити винищити кількасот планет.

Мартінові довелося прикусити язика, щоб не поправити її. Рейчел змовкла. Він чекав на продовження, але, схоже, вона трохи задепресувала.

— Ти ж «важковаговик». Хіба ти не казала їм, яких висновків дійшла? Або ще комусь?

Вона геть невесело хіхікнула.

— От якби я так вчинила, як гадаєш, наскільки швидко мене викинули б за борт? Можливо, навіть без скафандра? Вони ж параноїки! Їм здається, що на борту шпигун, і вони бояться наразитися на своєму курсі на якісь загороджувачі або саботажників.

— Шпигун? — Мартін аж сів, переляканий. — Вони знають, що…

— Тихо будь. Так, шпигун. Не хтось із нас, а якась держиморда з управління Куратора, якого заслали сюди спостерігати за тобою. Тихо будь, я сказала. Той іще геть пацан. Стажист, по суті. Постарайся не думати про нього. А стосовно нашої з тобою ситуації, то тобі вільно зі мною говорити, адже я найближчий представник твого уряду.

— Коли ми покинемо корабель? — напружено промовив він.

— Мабуть, після прибуття. — Вона взяла його за руку, стисла її і спокійно промовила: — Виконуй свою роботу, не висовуйся. І, благаю тебе, поводься, ніби все гаразд, нізащо не бери на себе ніякі провини і ні в чому не зізнавайся. Довірся мені, Мартіне, як я й раніше тобі казала. На якийсь час ми з тобою в одній команді.

Спрінґфілд прихилився до неї. Вона здавалася напруженою, дуже напруженою.

— Це якесь божевілля, — дуже повільно промовив він