Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

 – Ваша милість?.. – Повільно, з обережністю в голосі покликав Гуго барона, котрий вже десять секунд сидів із заплющеними очима, аналізуючи отриману інформацію та будуючи далекі, далекі та дуже перспективні плани.

– Так. Так, Гуго, – здригнувся чарівник і відкрив очі, – ти казав щось про жертв серед населення?

 – Та боронь Всесуща Мати, вашмилість! Я казав, що атакують. Але жертв, наче, не було.

– Що, прямо жодної подряпини на твоїх мисливцях?..

– А, ви про цеее? Тоді прошу пробачити мене, ви ж про жертви питали, міг не так зрозуміти Вашу милість. Жертв нема, усі в строю! Так, дрібниці. Іоану Лучнику трохи дупцю кігтями ті зомбі зачепили. Два дні поспить навстоячки – та й пройде, йому не вперше. Анатоль Ловчий руку зламав, поки боровся з двома зомбі за раз, азартний він дуже, що поробиш... Юджину Жовтоокому трохи пом’яли ребра та мабуть одне з них легеню прокололо. Але Ларинда сказала, що до весілля точно заживе. А воно ж через тиждень в нього буквально, то ж – нема чого перейматися!

Грегор слухав цей дурдом і відчував дуже сильне бажання приєднатися до Хісс, котрого довелося заглушити та ще й паралізувати, щоб регіт і благання добити не пролунали з кишені геоманта.

– Добре… гхм, добре! – Прокашлявся Архімаг. – Добре, що прийшов. Бо з зомбі твоїм підлеглим може й подобається боротися, але якщо б там був хтось на кшталт темного подорожнього чи невістки тіней…

– Та ви що, господарю, най Всесуща береже! Про такий жах краще зайвий раз і не згадувати, тим паче, що вже й за обід перевалило…

– Ну, хоч згадуй, хоч ні, а ти теж наврядчи прийшов до мене жалітися на зомбі. З ними, як розумію, у вас і так розмова налагоджена й доволі коротка. Справа більше в тому, щоб їм на підмогу, слідуючи за еманаціями Смерті, не вилізло дещо більш зловісне, я правий?

– Суцільно  праві, вашмилість. Подивитися б, що на тому цвинтарі клятому відбувається. Може, якось і розібратися вийшло б…

– Звісно, а чого ж не вийде? – М’яко посміхнувся вищий  геомант. – Хісс!

– Усе чув, усе зрозумів! Збігаємо, швидесенько всім роздамо на горіхи – і назад!

– Ні, Хісс, дякую. Цього разу як раз ти будеш тут на хазяйстві, а я – піду в розвідку. А там, може, і дійсно на горіхи комусь перепаде…

І поки його кишеньковий змій висловлював своє триповерхове здивування у недрукованій формі, Архімаг звернувся до старости:

– Шановний Гуго, скажи, ти сам у  тих місцях був?  Знаєш дорогу та конкретно те місце в огорожі, за яким чутно було ті самі звуки.

– Та хоч з зав’язаними очима туди дійду. – З готовністю відповів новоявлений староста Прилісної.

– От і чудово. Якщо тобі потрібні якісь речі для коротенької експедиції – збігай додому та візьми. Про їжу не турбуйся. Я кажу тільки про зброю чи якесь знаряддя. І за тридцять хвилин чекаю на тебе біля воріт поселення. З’їздимо й подивимося, що там за лихо коїться.