Читати книгу - "Ціна, Вальдемар Лисяк"

автомобіля, що гальмував, перелякав птахів, що пустували вранці в садових кущах. У вестибюлі луною пролунав тупіт чобіт Мюллера. Гестапівець пройшов у салон, ведучи за собою молодого графа Тарловського. У залі нікого не було, але за мить камердинер Лукаш укотив візок з господарем.

- Вітаю вас, гер граф, - сказав капітан. - Чудовий сьогодні ранок, стільки сонця, стільки підбадьорливої ​​прохолоди після дощу! ... А ваша втрата, як ви самі бачите, знайшлася цілою і здоровою.

Тарловський не відповів, лише простягнув руки до юнака. Той припав до візка і опустився навколішки, бурмотячи крізь сльози.

- Тату!... О, тату!...

- З тобою все гаразд, синку?

- Все нормально, тату.

- Тебе не били?

- Ні, тату. Але я боявся за тебе, адже не знав, заарештували тебе чи ні…

- Ні, синку, мене не заарештували... Гаразд, піднімайся нагору, умийся, переодягнися і відпочинь. Адже ж ти не спав, правда?

- Там неможливо заснути.

- Тоді поспи, Маречеку. А поговоримо потім, за обідом. Або після вечері, якщо спатимеш до вечора.

Граф поцілував сина в чоло, той поцілував руку батькові і зник. Мюллер, який під час цього діалогу стояв біля дзеркала, вивчаючи заклик Нельсона, змінений для потреб Рудника – підійшов до столу, присів і мовчки палив, закинувши ногу на ногу – жестом людини, яка святкує свій тріумф.

- Ви, пане Мюллер, приїхали раніше за домовлений термін, - заговорив Тарловський. – І привезли мені сина. Це означає, що ви були впевнені, що всі ваші вимоги будуть виконані.

- Я впевнений не був, у будь-якій грі є ризики. А приїхав раніше, бо є термінові справи; сина ж вам привіз, що він мені вже не потрібен. А так – я для того, щоб забрати домовлений викуп, гер граф.

Тарловський вийняв із кишені халата два аркуші паперу. Пару секунд він потримав їх у руці, потім кинув на стіл зі словами:

- І ще за цими двома списками арештантів.

Мюллер знизав погонами.

- Вони мені також не потрібні.

Зіниці Тарловського розширилися – скоріше від страху, ніж від подиву.

- Мені потрібні були бандити, яких я не міг схопити звичайним чином, члени Армії Крайової та Національних Збройних Сил, - пояснив Мюллер. – Довгий час не вдавалося. Тепер ці герої у нас: Островський, Кортонь, Мертель та Тригер. Мої люди без перерви ведуть з ними бесіду, хоча сумніваюся, чи можна буде вичавити з цієї четвірки більше, ніж вони вже видали за годину… Виявляється, гер граф, фізична стійкість ваших лицарів зовсім незначна! Вони плюють не лише кров'ю, соплями, зубами – а й адресами! Маса адрес! Не кажучи вже про прізвища, псевдоніми, описи… Щойно ми закінчили набивати вже другу машину, і якщо все піде добре, ще сьогодні бандитизм у Руднику та околицях стане надбанням минулого.

- Виходить, ви все це задумали тільки заради цього?... - запитав Тарловський голосом людини, яка вступає до могили.

- Саме задля цього, гер граф – адже ціль вкрай важлива. Ну, і заради заробітку – теж справа потрібна. Перша справа важлива для Рейху, друга – особисто для мене. Обов'язок та задоволення – треба вміти їх поєднувати! Отже, не будемо гаяти часу і швиденько розрахуємося. Де мої вісімдесят тисяч доларів?

- Вісімдесят тисяч доларів ви мали отримати за те, що випустите чотирьох заручників. Але ж ви випустили лише мого сина! Чи я не правий?

- Тільки наполовину, гер графе. Я звільнив вашого сина та директора лікарні, як його… Стасо… Стасьєнку…

- Тобто вам слід заплатити сорок тисяч доларів!

Мюллер пронизав графа холодним, немов багнет, поглядом і процідив:

- Я вважав би за краще вісімдесят!

Граф помовчав, розуміючи. Що торгуватися не слід. Але він вирішив виторгувати щось інше:

- Гер Мюллер… я віддам вам усі вісімдесят… якщо ви скажете, хто за цим столом був зрадником. Хто був вашою людиною? Хто вам доніс?

- Юда, гер граф. Його завжди звуть Юдою.

- Коли я почую його ім'я, то вручу вам усі вісімдесят тисяч.

- Ви й так віддасте мені всі гроші. Це дозволить мені забути, що сьогодні вночі ви влаштували конспіративне збіговисько, на якому два учасники вашого підпілля не тільки розмірковувало над тим, як звільнити двох своїх друзів, а й умовляли брати участь у цьому підприємстві всю групу, що тут зібралася. Ці два списки – доказ.

Німець узяв обидва листки, склав їх і сховав у кишені мундира, розстібнувши ґудзик.

- Але вони ще можуть знадобитися... Цілком можливо, пане граф.

- Чим ви мене лякаєте, гер Мюллер?! – пирхнув Тарловський. - Судом за участь у змовах?... Я всю ніч займався змовами наче людина, позбавлена ​​розуму та пристойності, але навіщо? Заради вас! Потім, щоб ви могли набити собі кишені, перш ніж змитися до себе додому!

- Ні, гер граф. Ви робили це заради спасіння свого сина!... І не треба мене ображати, називаючи втечею планову евакуацію. Виїду я звідси не так швидко і без паніки.

- Ви планово евакуюєтеся від Сталінграда до Бугу, прямо підошви димляться смердючою поразкою! Скоро Ради прийдуть до Берліна, і тоді буде "kaputt"!

- Може, прийдуть, а може, й ні. А ось тут, у вас, вони зупиняться точно, і притиснуть вас так по-хамськи, що ви ще затужите "по фрицах"! ... Можливо, і не відразу, але настане час, коли Німеччина здаватиметься вам раєм порівняно з Азією, гер Тарловський! Ми можемо ненавидіти один одного, сваритися, ображати один одного, вбивати – але ми належимо до одного племені, коли звідти напирає варварство! Гуни!... Гаразд, достатньо пророцтв, перейдемо до справ. Де долари?

Дзвіночок закликав Лукаша, який несе невелику шкіряну сумку. Не кажучи жодного слова, камердинер поклав її перед гестапівцем і покинув салон. Мюллер поклав на сумці руку, і обличчя його розквітло в посмішці.

- Думаю, перераховувати нема рації?... Між нами, джентльменами...

- Можете не перераховувати.

- Гер граф, ви розумієте, що я не можу видати прізвище, про яке ви питали, але між нами, джентльменами… - дещо зроблю. Повідомлю вам, що у тридцять дев'ятому НКВС та гестапо уклали пакт. Власний пакт, паралельний урядовому пакту між Москвою та Берліном. Цікаво тут те, що коли через кілька років Рейх та Союз почали вести війну між собою, пакт їхніх спеціальних служб зовсім не був анульований. Він працює і до теперішнього часу, ось така дивина. Щоправда, лише з питань, що стосуються польського партизанського руху, але