Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
грудях, що було справжньою справою, гідною іншої, поки неописаної пози йоги.
– Питання.
– Це Стефек. Прозивають Пробкою. Скільки себе пам’ятаю, п’є. Трохи у мене, трохи в барі, трохи у
друзів і трохи, не знаю де.
– А з ним нічого не станеться? – стурбовано запитав Косма. Він уже кілька разів зустрічався з
людьми, які закінчили життя, задихнувшись блювотою.
17
"Самі свої" (пол. Sami swoi, Польща, 1967) — одна з найвідоміших польських комедій, перша
частина трилогії Сильвестра Хенцицького. Фільм розповідає про два посварені роди Павляків та Каргулів, які
після завершення другої світової війни були примушені полишити "Східні Креси" та оселится на "Повернених
Землях". Їхні сварки одначе мають свій початок у часах іще до війни. Суперечка заводиться про межу та
Каргулеву корову, яка завадила Павлякам, але також і про землю. До конфлікту дійшло, коли Каргул заорав
3 пальці задалеко в бік землі Павляка. З плином часу Ян Павляк емігрує до Штатів.
39
– А що з ним станеться? – войовничо спитала Сільвія. – Виспиться, а потім побреде кудись на
водопій. Розслабтеся.
Поліцейський підійшов до автомобіля, намагаючись не дивитися на дівчину. Однак вона вирішила
його не відпускати.
– Може, морозиво? – запитала вона, проводячи язиком по губах. - Така спека…
Косма обернувся й подивився на Сільвію, розуміючи, що насправді мабуть, ідіотом повинен бути
той, який відмовився з нею фліртувати. Вона була надзвичайно спокусливою дівчиною, і якби зайшла до
його семінарії з криком: Всіх буду мати!", одразу було б видно, у кого які сексуальні уподобання. Його
зупиняла лише одна річ: Майя. Він вирішив змінити тему і піти в атаку, щоб Сільвія не подумала, нібито він
тікає від неї та її пропозицій.
– Чому його називають Пробкою? - спитав він.
– Тому що п’є під пробку. Ні краплею менше, - машинально відповіла Сільвія, певно, трохи
збентежена. Вона кинула сигарету біля сміттєвого відра і тупнула ногою.
Косма щойно сів у машину. Він подивився в її бік, вставив ключ у замок запалювання, а здинаміків
динаміків околицю атакував "Раммштайн". Косма посміхнувся і рушив до костелу.
Поліцейський під'їхав до будинку священика і помітив якийсь рух під альтанкою. Він вийшов, замкнув машину і пішов туди. Отець Марек сидів під дерев’яним дахом, ніби зовсім змінений. Усміхнений, поголений, у сорочці з короткими рукавами, але з коміром. Поруч із ним так само одягнений парох
намагався відкоркувати велику пляшку темно-червоного напою, а обох чоловіків розважали дві жінки
приблизно передпенсійного віку. На столі стояв порцеляновий чайник з чаєм, глечик з компотом, склянки, чашки та келихи. Дами розпаковували ще продукти, ставлячи їх біля порцелянового посуду: яблучна
шарлотка, сирник, булочки, печиво. Все виглядало як з реклами щасливого і заможного життя, яке можна
прожити лише в мирній і богобоязливій провінції.
– Доброго дня, – привітав усіх Косма. - Не перешкоджу?
– Звичайно ж, ні! – Першим його привітав не хто інший, як молодий священик. – Ми якраз сіли тут на
другий сніданок, і наші любі парафіянки, пані Юзя та пані Ігнація, принесли свіже печиво, мабуть, смачне.
– Нехай отець Марек заспокоїться, – почервонівши, махнула рукою одна з парафіянок. У неї було
бузкове волосся та макіяж, зроблений з вмінням п'яного майстра з ремонту. – Це скромні такі млинці, щоб
людина відчула трохи солодкого в цьому житті. Не часто у нас бувають такі милі гості.
– Ну а до шарлотки краще за все пасує вишнівочка. – посміхнувся священик, наливаючи в келихи
рубінову рідину. – Я сам робив, земля тут не сильно родюча, але як доглядати, то буде що мати. Справа в
наливках полягає в тому, що вони повинні стояти тривалий час, але не так, як вино. Настає час, коли вони
втрачають силу і смак, іноді навіть прокисають.
– Це як із жінками, — сказала друга з парафіянок, з дещо більш благородним виглядом. – Чим
старше, тим краще, але настає день, коли вони втрачають силу, колір і прокисають. Пити ще можна, але в
голову не вдарять.
– І що таке пані Ігнація каже? – образився Марек. – Молоді напої лише п’ють, а старшими
насолоджуються, смакують, цінують і думають, коли до них повернутися. Якби не мої обітниці, я б шукав
набагато старшу, красиву, розумну, мудру і турботливу дружину. В молодості лише чарівність, ніякої користі.
Космі довелося сильно прикусити язика, щоб щось не додати. Він уловив підморгування молодого
священика й сів на садовий стілець, який йому вказали. Усі взяли свої келихи.
– Не переживай. – Парох підняв келих і поглянув на вміст критичним поглядом художника, не зовсім
впевненого у своїй роботі. – Можете залишити машину тут, це недалеко від вашого помешкання.
– А хто тут після келишка
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вники, Міхал Шьмеляк», після закриття браузера.