Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

Зарандіа говорив, не підводячи голови, і подивився на доцента, лише скінчивши.

— Я повівся б так, як було б краще, корисніше для тієї справи, служіння якій привело мене до в’язниці. Мій вчинок випливав би з моїх переконань, з особливостей мого характеру. Хочу вас попередити, пане офіцер,— мовив доцент,— що не піду ні на яке угодовство, не визнаю ніяких компромісів, хоч ви маєте справу лише із співчуваючим, з дилетантом, а не з професіональним революціонером. Іще про що ви хочете спитати?

— Ми чекаємо значно конкретнішої відповіді.— Зарандіа, здавалося, пустив мимо вух доцентові слова про зговір і компроміс.— Уявіть, що перед вами сьогодні тут, саме в нинішній ситуації, дві можливості: будучи вченим і займаючись політичною діяльністю, що ви обрали б — волю чи заслання?.. Повторюю, саме в цій ситуації. Сьогодні й тут!

— Коли хочете знати — мені це байдуже! Переді мною зараз два завдання: я повинен закінчити досить солідну працю про течії старогрузинської філософії, і водночас я маю працювати на ниві освіти й розвитку політичної самосвідомості народу. Ці дві мети я зможу здійснити і у в’язниці, і на засланні, і в університеті.

— Очевидно, я вас засмучу, але другого завдання ви не зможете здійснити,— я маю на увазі політичну діяльність,— цього вам не пощастить зробити.

Доцент засміявся й спитав:

— Чому ж, пане офіцер? Це ж бо залежить лише від мого бажання й моїх здібностей!

— Не думаю,— відповів Зарандіа,— хоча вихід можна знайти. Ви, звичайно, пам’ятаєте, що якийсь софіст, котрому його колишній учень відмовився заплатити за навчання, сказав йому: «Я позиватимуся з тобою двічі і в такий спосіб одержу обіцяну плату». Ви можете здійснити свою мету, якщо після звільнення знову вчините злочин.

— Що ж, якщо доведеться, можна буде скористатися і цим способом, але я не розумію, до чого ви ведете цю майже безпредметну розмову?

— До того, що віддати вас до суду не можна!

— Чому? — підозріливо спитав доцент.

— Тому, що так було задумано з самого початку.

— Даруйте,— мовив після паузи доцент.— Як задумано... Ким?

— Планом задумано. Це було планом операції передбачено. У вашій справі залишено лазівку, яка поверне вас прямісінько в університет. Я викликаю вашого адвоката й повідомляю йому, що існує складений у батумській митниці протокол про огляд вашого багажу і обкладення митом знайдених там терпугів. У протоколі нічого не сказано про те, що знайдено заборонену літературу. У вашому багажі її не знайдено. Чи не свідчить це, що ви не привезли з Німеччини нічого схожого?

— Але ж,— заперечив доцент,— існує протокол обшуку, який проведено в моєму номері, вилучена література, а також свідчення — свідчення трьох осіб.

— Коли до справи буде долучено митний протокол, слідство змушене буде довести, що літературу в номер принесли ви. Таких доказів слідство не має. На суд ми не можемо виставити, а отже, розсекретити агента, котрий двічі заміняв ваш чемодан. А якщо й представимо його, суд не прийме свідчень співробітника охранки як передпосилку й підставу. Само собою постає запитання: хто приніс літературу доцентові в номер? На це має відповісти слідство. А інакше виявиться, що літературу внесла сама жандармерія. Це само собою виходить.

— А свідчення?

— Від свідчень завжди відмовляються, як тільки трапляється можливість виправдатися на процесі й уникнути покарання.

— А якщо я не відмовлюся від свідчень?

— Якщо? Ми не зможемо поставити під сумнів справу державної ваги...

— Пане офіцер, але ж ви, його ясновельможність і все ваше управління не маєте сумніву, що літературу привіз я...

— Ви бачите! — Зарандіа розсміявся.— Ми з вами помінялися ролями. Вам чомусь хочеться будь-що стати перед судом, тим часом як домагатися цього повинен я. Ваші зусилля передчасні і в цій частині нашої розмови — несподівані. Трохи згодом, через якихось хвилин десять, ваша позиція й бажання стати перед судом, можливо, будуть найкращим виходом. А поки що продовжимо розмову. Ми не допустимо, щоб процес відбувся, бо жоден з результатів того процесу нас не влаштовує. Якщо вас засудять, серед людей пошириться версія, що ви стали жертвою нашої провокації. Якщо вас виправдають, пошириться версія, що вас виправдано внаслідок провалу нашої провокації. За нинішнього стану справ у державі дискредитація її пошукної установи для держави небезпечніша, ніж очікувана шкода від того, що вас і ще десятьох таких, як ви, але вже викритих винуватців звільнять. Я маю на увазі саме винуватців вашого рангу, вашої популярності й можливостей.

Зарандіа дістав із шухляди документ.

— У мене в руках ордер на ваше звільнення. Його заповнив і підписав я, потрібен підпис його ясновельможності й санкція прокурора, яку, я гадаю, ми легко одержимо. Слідство у вашій справі буде припинене. Але припинене до слушного для нас моменту, а не остаточно.

Усе це справило на мене таке сильне враження, що я, хоч як силкувався, не міг змусити себе шукати огріхи в логіці Зарандіа. Чи думав доцент про інтригу Зарандіа, чи не думав ні про віщо, ошелешений звільненням, яке ніби з неба впало,— стверджувати не беруся. Проте нитки інтриги він намагався не втрачати.

— Гаразд, але ж можна припустити, що, коли мене так швидко звільнять, громада сприйме це все-таки як провал вашої провокації. Справді, триває боротьба, і не буду приховувати, що сили, настроєні проти існуючої влади, безперечно поширюватимуть версію саме про провал провокації, тим паче що все це не таке й далеке від справжнього стану речей,— сказав доцент.

— Так. Це боротьба, і ми не лишили поза увагою, що така акція можлива, але за тим самим правом, за яким сили, настроєні проти влади, спробують поширювати свою версію, за тим самим правом, добродію доцент, ми здійснимо нашу версію про пригоду, яка сталася: звільнимо вас і двох ваших спільників, заарештуємо трьох-чотирьох осіб, які випливли в процесі слідства, віддамо їх до суду й поширимо чутку, що виказали їх ви і такою ціною дістали волю. І загалом ця версія, добродію доцент, буде не дуже й далека від справжнього стану речей. Я вас застерігав: ваша віра і ваша впевненість, що «не можете інакше», зазнають серйозного випробування.

Тепер ставало зрозумілим,