Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"

– Нема що розповідати. Єдиною рідною для мене людиною була Олеся. І тепер я думаю, що це навіть на краще. Мене виховала тітка – мамина сестра, яка померла ще п'ять років тому. Про батьків я майже нічого не пам'ятаю. Вони загинули ще коли мені було чотири.

– Мені шкода. Не слід було заводити цю розмову, – винувато опускає погляд на свою чашку.

– Це було давно. Та тепер ти розумієш чому я так хотіла побачити Олесю. Вона для мене, наче сестра, якої у мене ніколи не було. Ми познайомились з нею на роботі й з того дня я вже не відчувала себе самотньою, – доводиться докласти чималих зусиль, щоб не пустити сльозу прямо перед Кераном. – Тепер моя черга. Хто ти насправді?

– Я народився із прокляттям, адже даром це назвати язик не повертається. З ранніх літ я бачив те, що іншим було не під силу й володів вміннями, які лякали навіть рідних. Та я ніколи навіть припустити не міг, що вони стануть в пригоді й допоможуть у скрутний момент. Цим моментом стало перевтілення Ленхарта.

 Ми знали, що нічого хорошого не вийде з його закоханості в Лею, та навіть уявити собі не могли, що зробить з ним Даріус. Він думав, що зробивши його собі подібним, отримаю цілковиту владу над ним, та тут втрутились ми з Мараком. Ми почали шукати вихід, щоб витягти Ленхарта з-під його впливу, а вплив цей був просто жахливим. Він змушував робити його те, що той ніколи б не зробив за власної волі. Постраждало чимало невинних. Даріус робив із нього монстра, а ми не хотіли просто на це дивитись. Нам довелось зробити в'язницю для власного брата, котрого любили понад усе й силоміць його там утримувати, поки не придумали як повернути йому себе. 

– Ти придумав пастку з картиною, – здогадуюсь, що він має на увазі.

– Так, але перед нами постало найскладніше завдання – якось заманити у ту пастку Даріуса. Сама природа була нам в поміч. Ми дочекались повні й виманили його з допомогою його подруги, яку він зустрів вже будучи таким. Вона була відьмою, тому з нею довелось також непросто.

– Це в її смерті Ленхарт винить вас?

– Думаю, запитань прозвучало більше, ніж одне.

– В мене було не таке насичене життя, щоб в ньому тебе щось могло зацікавити.

– Можливо, ти тільки так думаєш й насправді твоє життя приховує чимало таємниць. Ти ж вже здогадуєшся, що твоя поява в будинку, де зберігалась картина була швидше за все не випадковою. Та й звільнення Даріуса оповите таємницею, яку я поки що не в змозі розгадати. Я постійно замислююсь над тим, та зовсім нічого не сходиться. Чому пересічній дівчині, яка жодним чином не пов'язана із нашим минулим вдалось його звільнити. Це неможливо, моя пастка продумана до дрібниць й не повинна була мати погрішностей. Ми з Мараком заплатили надто високу ціну, щоб її створити.

– Можливо ви все-таки щось упускаєте й зараз ця крихітна деталь може здаватись вам неочевидною? – роблю власні припущення, хоч й усвідомлюю, що вони не дуже допоможуть. Мені б хотілось якось їм допомогти, та я й сама нічого не розумію. Ніяк не можу пояснити одержимість Даріуса моєю непримітною персоною.

 Та ще більше мене турбує те, що Керан розповів про Ленхарта. Якщо Даріус міг впливати на його свідомість, то чи не робить це зараз з моєю Олесею, що цілком можливо зважаючи на останні події. Вона виправдовувала Даріуса у власній смерті й у смерті усіх тих невинних, яких ми знали. Ще тоді я запідозрила щось подібне і зараз слова Керана це тільки підтверджують. Дивно чути від подруги те, що хотіла б.