Читати книгу - "Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons"

Прокинувся я від того що хтось говорив біля мене. Я не розуміючи що твориться розплющив очі і зрозумів що я на дивані. Обережро повернув голову і побачив білі прядки волосся на своїх плечах. А голос- виявилося що це телевізор працює. Невже ми так і заснули тут на дивані? Хоча...це вже радше ствердження ніж запитання. Я тихо,щоб не розбудити чудо на своєму плечі потягнувся рукою до телефона в кишені. А тоді вже довелося  потурбувати Камілу.

-Каміла.-тихо покликав я її і легко штовхнув у плече.

-Я ще три хвилинки.-пробубніла вона мені в плече а тоді повернулася через що її обличчя було близьке до падіння. 

Вона різко вирівнялася. 

-Що...котра година?

-За десять хвилин до початку першої пари.

В її очах я побачив жах а тоді попередив.

-Перш ніж ти почнеш кричати і бігати по квартирі я нагадаю тобі,що перша пара у тебе відсутня.

Вона схопилася і побігла до своєї кімнати а тоді вийшла з неї із мобільником.

-А....ти. Звідки ти знав?

Я знизив плечима. Дійсно,чому я вчора коли вона довго не виходила почав перевіряти її розклад зламуючи половину паролів котрі були накладенні на універ. 

-Все одно потрібно поспішити щоб не спізнитися на свою пару. Ти ідеш першим у ванну чи...

-Можеш іти ти перша. Я після тебе.-відповів я їй.

Вона покрокувала туди а я потягнувся на дивані. Треба ж таке. Тепер вся спина як у діда старого болить. Я пішов у свою кімнату і поклав телефон на зарядку. Не на довго але все ж хоча б трохи підзарядиться. Потім почув з коридору звук хлопання дверей і Каміла крикнула що ванна вільна. Після чого я покрокував туди. У кімнаті одягнув сині джинси,білу майку і годинник на руку. Не забув про парфуми,рюкзак і телефон з зарядкою. Каміла вже була одягнена тому ми вийшли на вулицю і поїхали до універу в котрий достатньо встигали.

-Макс,я...хочу тобі подякувати.-сказала Каміла чим мене здивувала

-За що,якщо не секрет?

-За вчорашній вечір. Насправді ти не був зобов'язаним все те робити але я вдячна тобі. За те що не розпитував стосовно універу і за те що підняв настрій.

-Ну,я ж типу брат...

-Ти мені не брат.-раптом перебила вона мене.- Ну,точніше сам знаєш що не повністю брат. Короче. Словом ти не маєш перед мною якихось обов'язків як брат. Це на майбутнє.

-Ну...тоді добре.-сказав я.

А тоді потягнувся до панелі і включив радіо де грала вже,слава богу,українська пісня.Приїхавши у універ ми попрощалися і я зайшов у середину  а потім і до потрібної аудиторії де вже була вся банда у зборі.

-Чувак, ти на  першій парі чого не був?-спитав Віктор.-Ми вже думали що тебе взагалі не буде.

-Ну,індик думав і в суп попав.Як бачите я появився. Доречі, Стас,в тебе здається в медичному дівчина вчиться?-звернулася я до друга.

-Ну припустимо. І?

-Якщо можеш,спитай її що там на третьому курсі твориться.

-Твоя Каміла ж на третьому вчиться. Хіба ні?-раптом врізався Віктор.

-Та в тому і річ. Вчора просто після універі настрою зовсім не мала. Сама не розказує що сталося. А мені батько голову зірве якщо дізнається,що з нею щось там творится.

-Та окей. Ноу проблем. Завтра все дізнаємося.

Задзвонив дзвоник і професор зайшов до аудиторії. Як я розумію зараз у нас фінанси. Це напевно єдина пара котра видається для мене не такою скучною. Я глянув на Віктора збоку і зауважив на його обличчі посмішку.

-Що?-спитав я.

-І від коли у тебе чехол на телефоні помінявся? -я нахмурився а тоді вийняв з задньої кишені телефон і мої очі збільшилися в розмірах. 

Це не мій телефон! І треба було бути настільки сліпим,щоб виходячи з машини і тримаючи два телефони, свій віддати Камілі а її взяти собі? І все через те що телефони у машині на зарядці стояли. От дурень. 

-Бондаренко! Совість присутня? Сидіти в телефоні,та ще й відкрито, на моєму уроці!-вигукнула професор що вів у нас курс.

-Вибачте професоре-сказав я ховаючи телефон у кишеню своєї джинсовки.

І хоча курс продовжився, думками я повертався до вчорашнього вечора. Вчора коли Каміла була такою...милою,весело  і живою. І як вона зрозуміла що я згадав щось. Точніше не щось а когось. Лія...здається це іще одна дівчина котра переслідуватиме мене решту мого нікчемного життя. І навіть зараз коли я фактично про неї забув, слова Каміли знову нагадали. І навіщо ж? Між нами все давним давно скінчено. А можливо, тільки для неї...