Читати книгу - "Дочка королеви , Наталі Блейк"

- Чого ти встала?

- Мені .. треба було просто встати на ноги.

- Добре, дай свою руку я подивлюся що з нею, сядь, будь ласка.

- Добре.

- Розкажеш мені?

- Ай боляче! - скрикнула я коли він почав обробляти мою рану.

- Вибач..

- Мені подзвонила сестра. вірніше не так.. мені подзвонили.. з лікарні.. сказали що батьки попали в аварію. Сестра там, але нікого до них не пускають, бо в них було декілька важких операцій і вони в інтенсивній терапії чи щось таке..

- Тобі треба їхати туди. Чому ти тут?

- Я не знаю. Я просто не знаю що робити.. Сара не писала що щось змінилося.. А я так чекала цього.. виставки і я готувалася.. я не можу тебе підвести..

- Ти мене не підводиш, я тебе не змушую залишатися тут.

- Я знаю, дякую.

З очей лилися сльози, мене знов накривали різні сильні емоції, найважче було витерпіти коли біль проходив імпульсом по тілу, і я нічого не могла з цим зробити.

- Випий ці дві таблетки.

- Що це? 

- Заспокійливе та снодійне, твоя нервова система не витримує, тобі треба відпочити.

- Але я ж ще маю виступати..

- Я бачив твій план, я все зроблю.

- Я не хочу нікуди їхати.. зараз..

- Добре, залишайся тоді тут, я знайду тобі ковдру і подушку.Підходить?

- Так.

Він поцілував мене у лоб і дістав з багажника все необхідне я вмостилася зручно на задньому сидінні. Дерек залишився зі мною, я почала провалюватися в сон.

Прокинулася я від того, що мене хтось будив, я була вся покрита холодним потом і мене наче сильно трусило.

- Прокинься.. прокинься .. солоденька.

Дерека поряд не було, а ле на передньому сидінні був Кріс.

- Тільки не знову. Будь ласка,.. йди геть.

- Я знаю що ти злишся на мене, але.. мене попросив Дерек посидіти з тобою, через годину він повернеться і відвезе тебе до дому.

- Добре, я не злюся, просто не хочу, щоб ти тут був..

- Я розумію.

- Ні,.. ні.. ти не розумієш. В той вечір. я тебе чекала, я була там, а ти навіть не написав мені, що вибач ти мені більше не цікава.. не треба удавати наче тобі не байдуже на щось окрім себе..

- Я можу пояснити.. вс..е

- Не треба, залиш це пояснення для себе своєї совісті.. воно нічого не змінить.. 

Він вийшов з машини й сильно вдарив дверима, я здригнулася і теж вийшла на свіже повітря. Кріс побачив мене, і наблизився так що між нами була неймовірна коротка дистанція.

- В той вечір.. я дізнався.. що мій брат закоханий в тебе, і навіть просив ваше фото видалити, зробити так щоб воно не потрапило в пресу..

- І що. що з того, ти вирішив, що буде менше проблем, якщо ти просто не з'явишся, Кріс.. та я вперше.. з тобою.. а

- Я знаю, тому я  й не міг .. нічого.

Кріс став на коліна, і взяв мене за руку. На відміну від нього, я не виглядала так класно як він, на мені була ковдра, і спухле обличчя після істерики.

- Встань, встань негайно! - я вже почала кричати.

- Ти нічого не зможеш виправити, ні зараз, ні потім. 

- Я не хочу виправити, я хочу, щоб ти пробачила мені. Будь ласка.

- Ні, цього не буде. Встань.

Я відійшла, й він відпустив мою руку. Коли я знов повернулася на своє нагріте місце, відраза до того що тільки що відбулося мене накрила. Я просто мовчала до того моменту, я Кріс не гримнув дверима, знову.

- Нащо ти мене розбудив?

- Ти сильно кричала від кошмарів.

- Добре. Ти куриш? 

- Ти цього робити не будеш.

- Дай мені, будь ласка, одну сигарету і запальничку.

- Ні.

- Ти правда, хоч погратися в цю гру де я буду знов кричати на тебе?

- Тільки якщо на мені...

- Тільки у твоїх фантазіях. Дай, будь ласка, сигарету.

Він вийшов, відкрив мої двері та протягнув руку.

- І що більше лекцій про мораль та здоров'я не буде?

- Ні.

- Чудово.

Я до речі не знала що він курить, я просто хотіла відчути як дим обпалює мої легені. Я знаю що легше не стане, і від того що я тут нічого не зміниться, але все ж. зараз мені здавалося це настільки ж безглуздою ідеєю як переспати з Крісом. Я запалила сигарета та затягнулася, я одразу почала сильно кашляти, дим був дуже неприємним на смак і мені здавалося що мене зараз виверне знову.

Кріс засміявся.

- Бачу тобі подобається все вперше робити зі мною.

- Заткнись.

- Тоді ти казала інше, навпаки ти просила, щоб я не припиняв.

- Перестань, я серйозно.

- Ти правда не знала хто я, коли ми зустрілися?

 - Так, я б знала я думаю вчинила б інакше.

- І як? Залишилася зі мною?

- Ні, відшила б тебе коли ти підійшов познайомитися.

- Ауч.

- Якщо не хочеш знати відповіді, то краще не питати.

Коли я докурила, то шукала куди б викинути недопалок. Кріс викинув на підлогу, за що я його насварила, і пішла в пошуках смітника, і тут як раз вийшов Дерек. Він нічого не питав, ми разом повернулися до машини Кріса вже не було. Я озирнулася він наче провалився крізь землю. Коли ми приїхали до Дерека, мені подзвонила Сара та сказала що розмовляла з лікарями та стан тільки погіршується.

- Мені треба їхати.

- Я можу поїхати з тобою.

- Це було б звісно чудово, але виставка ще не закінчилася.

- Кріс мене прикриє.

- Ти впевнений?

- Так.

- Добре тоді, я гляну коли є найближчі квитки на літак.

- Нащо?

- Машиною буде довго їхати. Я думаю що ти не звик обирати економклас, але в мене обмежений бюджет.

- Я не про те, в мене є свій літак, полетимо через годину.

Моя щелепа була десь на підлозі, але я не звикла користуватися кимось заради грошей, то ж я мусила відмовити. Це правильно.

- Я так .. не можу..

- Це найшвидший варіант.

- Я не хочу, щоб ти думав, що я з тобою тільки через .. те що ти володієш літаком.. і іншими перевагами.. розкішного життя..