Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Щоправда, якщо пробігтися по списку його учорашніх фраз, можливо знайдеться дещо не менш обурливе, та я не збираюся займатися цим.

— Гаразд-гаразд, підловила, — погодився він. — Та може, усе ж таки поглянеш на мене.

— Ні.
— Чому?

Його подив, здається, був справжнім.

Ох, Тоні, в мене на це тисяча і одна відмовка. І сором — перша із них.

Видихнувши, я похитала головою.

— Тому, що твій вигляд — прямий доказ того, що учора сталося між нами.

— А я зробив щось не те? — нашорошився бос. З якого б то дива він перетворився на пана Турботливість? І чому не ввімкнувся тоді, коли це було справді потрібно? Навіщо допустив цю катастрофу? Нам було так добре разом, поки ми не потрахались!

— Ні. Тобто так.

Це було так незвично — видушувати з себе слова поруч із ним, при цьому втупившись поглядом в стіну. В подібній ганебній ситуації я ніколи ще не опинялася. Мабуть, якби я підготувалася морально перш ніж сунутися до його спальні, усе вийшло б краще. А так я не просто імпровізувала, я ледь трималася, щоб не втекти, чого я ніколи не робила, клянуся.

— Це ти про той третій раунд? Я питав твоєї згоди, любонько!

Я розуміла, щоб вибігти звідси, доведеться розвернутися, я ж не можу робити це спиною вперед! А Соретті, бісів Соретті навмисно провокував мене, намагаючись розлютити. Чи промацував становище між нами. А він може робити це нескінченно.

Тому я набрала повітря в легені й ми з ним знов опинилися лицем до лиця.

— Не називай мене так, — просичала я. — І я пам’ятаю, що ти отримав її, я теж там була.

На щастя, усе, що я не хотіла бачити, Тоні прикривав подушкою зі смугастою наволочкою. Звісно, лукава посмішка на його губах промовляла, що за першої ж нагоди він позбудеться її, та я оцінила цей невеличкий жест. Хоча напругу, що скувала мене, він не зменшив.

— Тобі й без мене відомо, що ми скоїли помилку. Не в третьому раунді, а в цілому.

Я була готова отримати по заслузі. Ще відучора, здається, й може не на всі сто відсотків, та справді була. Ось зараз він прочинить рота й бовкне у відповідь щось на кшталт: «Добре, що ти розумієш це й не тішиш себе марними надіями, солоденька. А тепер тобі вже час». На цьому скінчиться наша історія. Подумки я навіть уявляла ту ліниву інтонацію, з котрою він промовить це. Ліниву або пихату, чи байдужу.

Натомість Тоні сказав, почісуючи неголену щоку:

— Ти теж вважаєш, що потрібно було починати раніше? А ще можна було обійтися без клубу, мабуть.

Потрібно віддати мені належне, принаймні стосовно інтонації я вгадала. Усе ж інше почуте збило мене з пантелику.

— Жартуєш?
— Та ні. Випили б ще вина, потеревенили б, покуйовдилися трохи на канапі, потім пішли б до спальні. Непоганий сценарій, хіба ні? — стенув він плечима.

Нічого собі! Сторопіло я навіть позадкувала на кілька кроків від нього. Хтось підмінив Тоні на його близнюка, поки я спала? Що відбувається? Де той покидьок, від якого покоївки втікали в сльозах, витираючи їх своїми трусами? Саме так їхнє прощання з босом малювала моя схиблена уява.

— Ти геть не розумієш, до чого я веду? — вточнила я, прикидаючи, як можна перевірити, це його двійник чи ні. Звісно, він не настільки крутий відомий перець, як президент, щоб мати дублера, та я серйозно розглядала таку можливість, враховуючи його дивовижне перетворення. І якщо це двійник, який він: добрий чи лихий? Ні, це якась казкова нісенітниця. В реальному світи не трапляється такого, щоб увесь цей час я мешкала в одній хаті з розпусним жабеням, котре насправді завжди було зачарованим адекватним принцом. А коли він вклав у ліжко жебрачку з Омахи, прокляття, що його наклала зла відьма, котру він покинув після спільної ночі, було знищене, і він повернувся до своєї людської подоби. Щось тут не так. І я розберуся, у чому підступ.

— Та ні, розумію, та… — зробивши паузу, Тоні, ледь не довівши мене до серцевого нападу — що, мабуть, мені було б корисно після оргазмів, щоб я більше не втрачала пильності ніколи, — затиснув подушку між ногами й обома руками розкуйовдив сильніше і без того розвихрене смоляне волосся. Паралельно він уважно слідкував за мною. Лисячого погляду від батька він не успадкував, та хитрощів у глибинах карих очей вистачало, щоб я зіщулилася злегка. — Хіба це було погано? Ні, якщо так, ти розкажи, що саме тобі не сподобалось, і я попрацюю над цим. Попрактикуємось разом. Хоча сумніваюся, що ти маєш якісь претензії, враховуючи якою гучною дівчинкою ти виявилася, — його очі ковзнули по мені вгору-вниз. — Та я витримаю найжорсткішу критику, якщо вже ти витримала таку ніч. Це буде чесний обмін.

— Т-таку? — тільки й перепитала я.

— Ну, я був трохи зголоднілий.

Все, годі. Потрібно припинити це, поки на мене не посипалися подробиці.

— Ми не якість сексу обговорюємо, Соретті!

Та якщо відверто, сумніваюся, що він витримав би хоч якусь критику, якщо згадати як він ледь не знепритомнів від тої метафори зі шваброю.

— Тоді що тебе не влаштовує, Бессі? Я вже заплутався! — зізнався він, знову схопившись за подушку. І я про всяк випадок миттєво заплющила очі. — Та не вкусить він тебе! Припини!

— Так, я можу вкусити його! Якщо ти не припиниш! — передражнила його я. Потім загарчала, збагнувши, які слова вирвалися з мого рота. — Все, досить!

— Ні, аж ніяк! Доведеться пояснити, Елізабет Болтон! — від його тону повіяло наказом, хоч і жартівливим. — Вибач, не знаю твого другого імені.

— Воно тобі не допоможе.

— Справді? Мені здається, з ним усе звучить більш дієво.

Ні, далі це тривати не могло. Тож я випалила:

— Скільки дуреп, що виходили з твоєї спальні, я вже зустрічала? — і ядуче кепкувала з них. — А сьогодні я така сама дурепа. І гадки не маю, як потрібно поводитись, — в коледжі все було інакше, в коледжі я взагалі не переймалася цим, та й з тими хлопцями, котрими похапцем перебивалася, ми не жили разом й мені не потрібно було бачитися з ними щодня. — Усе вже не буде так, як колись. І я не знаю, що на мене чекає.