Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

— Навіть якби вони давали їх читати, це б не допомогло. Таку книгу може прочитати лише той, для кого вона призначена, — втрутився у розмову вухатий хлопець.

— Впевнений? — Ярослав окинув його недовірливим поглядом.

— Знаю. У будинку Чорного Прапора читати таку книгу за всю історію його існування змогли лише шестеро. Перший — засновник будинку Аморіда Дан. Він був повідком. Тримався на межі між демонами Сільха та ельфами Трьох Світів. Більшість людей його боялися та ненавиділи. Напевно, через те, що маючи зовнішність звичайного дрібного торговця він думав і діяв не як людина. Другою була Даль Котто. Напівельфійка. Бродяжка, підібрана онуком Аморіда. Даль перетворила будинок на Старший. Її нащадки і зараз не схожі ні на людей, ні на ельфів. Радники та воїни, яким нічого крім служіння обраному володарю непотрібно. Третя Рейка Сотшо. Дар будинку Чорного Прапора від Будинку Десяти Блискавок. Отруйна змія, яка мала за їхнім задумом перебити всіх мешканців Будинку. Одержима. Вона прийняла чужу душу. Вона була маленька, дуже гарна і не хотіла нічиєї душі. У неї не питали. У неї просто вистачило сил, щоб вижити після того, як старші Десяти Блискавок рятуючи від смерті дурного хлопчика, що вкрав меч із усипальниці, замкнули в ній дух, що мстився. Хлопчик був із їхньої родини. Рейка нікому не потрібна сирота. Приносячи дар, вони не врахували лише двох речей. Того, що всі нащадки Аморіда вміють розуміти демонів, не кажучи вже про чужі душі, і те, що Рейка знайде книгу. Ніхто не знає, що вона там вичитала, але вона змогла тримати чужу душу на повідку, спускаючи її лише тоді, коли їй це було потрібно. Одна з гілок правлячих Будинка її нащадки. І вони теж уміють тримати своїх демонів. Четвертим був Тарія Дан. Незаконнонароджений. Творець. Ким був його батько, навіть його мати не знала. Випадкова дитина. Дарунок від богів. П'ята — Тавас Антакана. Знахарка незрозумілого походження. Вона просто одного разу прийшла, і Саташі Котто сказав, що її треба прийняти до Будинку. Вона моя мати. І я також можу читати книгу. Не знаю чому. Підозрюю, що Саташі знає, але не скаже, ні за що на світі.

— А твій тато хто? — спитав Ярослав.

— Саташі.

— А що з вухами в тебе?

— Випадково вийшло, — хлопець знизав плечима. Мовляв, кого такі дурниці цікавлять? — Невдало зовнішність змінив. Хотів бути не схожим на ельфа. Згодом усе повернеться до норми. Раніше вони стирчали, як у зайця.

— Як тебе звуть? — спитав Ярослав.

— Далені Котто.

— Зрозуміло.

— Що тобі зрозуміло?

— У тобі більше ельфа, ніж у твоєму батькові, чи не так? Значить, і у мами серед її предків ельфи були. І твоя мама досі не зрозуміла, хто вона. Або не змирилася. Тож ти можеш читати книгу. Якби вона точно знала, куди і як їй йти, ти б теж знав, тобі не довелося б вчитися розуміти себе. Чергові казки дракона. Як же вони мені набридли. Намагаються зберегти різноманітність видів та згладити всі гострі кути. Селекціонери.

— Ти теж можеш читати книгу, — зауважив Далені.

— Бо я ідіот, — зізнався Ярослав. — Сам собі створив проблему. На даний момент я ходячий артефакт, причому артефакт, який незрозуміло як діє. Та погань, яку я випадково проковтнув, мала привабити водника, що палав заздрістю до вогневиків. Вона б його вбила. Він помер би в страшних муках іншим у науку. А привабила мене. Мені було просто цікаво.

— Ти що накоїв? — спитав Кіого.

— Нічого настільки страшного, як мені здалося спочатку. Лише навчився розуміти драконів. Тепер головне не розучитися розуміти людей.

— А меч? — спитав близнюк.

— Підозрюю, його мені всучили, щоб менше вільного часу залишилося. Ярен вже пообіцяв внести до розкладу фехтування. До речі, як там моя миша?

— Шахіш, — звично виправила Сан.

— Шахіш, — погодився Ярослав.

— Спить, — сказала Ладане.

— Гаразд, хай поспить. Кіого, я маю до тебе одне питання. Чому, коли ти мене лікував, мені не було боляче? Коли намагалися лікувати цілителі, також не було. А коли я спробував сам, то від болю знепритомнів.

— Ти не цілитель, — сказав Кіого.

— Гаразд, спитаю Ярена, — Ярослав зрозумів, що нічого більш виразного від Кіого не доб'ється. Повторятиме як дракон одну фразу і щиро віритиме, що вона все пояснює.

— Стривай, ти хочеш сказати, що сам себе зміг вилікувати? — першою зрозуміла Сан.

— Так. Тільки не питай як. Я сам не можу зрозуміти, тому й прийшов. Розумієш, мені було боляче, я ніяк не міг збагнути, на якому світі знаходжусь, у голові гуло, я був злий на весь світ і в першу чергу на себе, а тут ще рана на лобі не перестає кровоточити, і кров намагається потрапити в очі. Я тоді не став шукати шляхів вирішення своїх проблем. Просто захотів, щоб вони зникли. Насамперед перестала текти кров. Потім згадав Кіого, не як людину, як дію, і повторив це. Коли притис руки до чола, мене струснуло від болю, і я відключився. Коли прийшов до тями, на моєму обличчі сиділа миша, що маскувалася під хом'яка, а рани зникли. І все. І на лобі зажило, і на колінах, навіть ребра перестали боліти. Я ж торкався тільки чола. А Кіого кожен синець окремо, я точно пам'ятаю. Не можу зрозуміти.

— Ти творець і дзеркало, — сказав Далені.

— А ти шпигун своєї родини. І що далі? — огризнувся Ярослав. Йому до чортиків набридли все пояснювальні фрази. Йому ці фрази нічого не пояснювали.

— Творці часто роблять неймовірні речі, повторити які ніхто не може, навіть вони самі. У них все від настрою залежить. А дзеркала, якщо їм не пощастить отримати ще пару сутностей на кшталт твоїх вогню та металу, зовсім не маги. Вони тільки й можуть відбивати чужі плетіння. Відбивають дуже точно і чітко, тільки оживити не можуть, дзеркало не стихія і не дух, в ньому немає сили. У тобі сила є, і якась її частина може замінити ту, що несе в собі дух цілителя. От і все. Нічого складного. Потрібно лише трохи подумати.

Зрікатися шпигунства на користь сім'ї хлопчина не став.