Читати книгу - "Реквієм блондинкам"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ми повернулися у приймальню. Вулф досі задумливо сидів у кріслі, палячи сигару.
Промовив:
— Не змушуйте мене сидіти тут усю ніч. Мені є чим зайнятися, окрім того, щоб марнувати час в очікуванні!
Мерієн натягла капелюшок і взяла сумочку.
— Доброї ночі! — побажала вона мені і, посміхнувшись Вулфу, вийшла.
Вулф перекотив сигару з одного кутика губ в інший та подивився їй услід.
— Хороша дівчина, — пробурмотів. — До того ж, вправна.
Я всівся поруч і теж запалив сигарету.
— Тримайтеся вже краще міс Вілсон, — зауважив я. — Вона більше вам підходить.
Він злобно глянув на мене.
— То про що ви хотіли зі мною поговорити? — спитав він. — Ніколи ще не зустрічав таких людей, як ви! Чому ви, в біса, нічого не робите?
— Можливо, ви просто не знаєте, що я роблю, — озвався я, випростовуючи ноги й позіхаючи. — Тож обговорімо це.
Я виклав йому усе — хоча в моєму викладі це й наполовину не звучало так погано, як було насправді.
— Тепер ви бачите, з чим мені довелося стикнутися, — підсумував я. — Усі тут працюють один проти одного, і тому нам не вдається отримати якихось результатів. Але навіть якби мені таки пощастило роздобути фото Діксона, маю великі сумніви, що мені вдалося б пришити це вбивство Старку. Єдине, що я міг би зробити — це завдати неприємностей Мейсі, що само по собі було б уже непогано.
Вулф закусив нижню губу.
— Отже, в усьому замішаний Старкі! — гаркнув він. — Повішайте на нього смерть Діксона — і він змушений буде вийти з гри. Так, саме це ви й мусите зробити. Попишіть тих зниклих дівчат і займіться Старкі. Роздобудьте фото і знайдіть ще якісь докази його причетності до вбивства. Ми з Еслінгером цілком можемо позмагатися на виборах й удвох. Його я не боюся.
— А як же дівчата? — запитав я, уважно дивлячись на нього.
— Щойно Старкі опиниться у в’язниці, — рикнув Вулф, — як вони самі відшукаються. І так ясно, що вони працюють на Старкі.
Я хитнув головою.
— Не думаю. Він — чи хтось інший — таки викрав їх або вбив.
— До біса з дівчатами! — гукнув спересердя Вулф. — Займіться ліпше Старкі. І найкраще звинуватити його у вбивстві Діксона.
— Можливо, воно й так, — погодився я, — але мене не винаймали займатися Старкі. Мене найняли відшукати дівчат.
Його очі гнівно зблиснули.
— Вас найняли працювати на мене! — сказав він. — І поки я вам плачу, робитимете те, що казатиму!
Я заперечно мотнув головою.
— Отут ви не праві. Якщо ви хочете, щоб я займався Старкі, то повинні укласти новий контракт.
Він угруз у своєму кріслі, і очі його звузилися.
— Ах, так! — сказав він, і голос його задзвенів він гніву. — То ви ще намагаєтесь мною керувати?
— Називайте це, як хочете, — байдуже сказав я, — але я не візьмусь ні за що, настільки небезпечне, як це, без додаткових гарантій. Я цілком можу повернутися в Нью-Йорк, узятися за іншу справу, будучи впевнений, що прокинусь наступного ранку живим і не потребуватиму крил ангела, який би допровадив мене до ванної. А тут вже робота іншого плану. Будь-якої миті я можу почути звук небесної арфи. І якщо я все-таки займуся Старкі, то це майже так само погано, як і припуститися найменшої помилки в цій справі. Бо тоді Мейсі нічого не робитиме; ви нічого не робитимете — а Еслінгер із задоволенням надішле мені труну в подарунок!
Він повільно жував свою сигару, обмірковуючи почуте.
— Ідіть під три чорти! — нарешті озвався він. — Попрошу полковника Форсберга відрядити мені когось іншого.
Я криво йому всміхнувся.
— Не смішіть мене! — сказав я. — Полковник Форсберг керує детективним агентством. Такими справами, як ваша, він не займається. Якби він знав, що тут відбувається, то негайно б повернув вам гроші, а мене відкликав назад. Якщо ви мені не вірите — зверніться до нього і переконайтесь самі.
Я загасив сигарету і тицьнув пальцем у нього.
— Якщо хочете Старкі — ви його отримаєте; однак муситимете розщедритися і надати мені повну свободу дій. Зробіть це — і я вам його дістану!
— Як? — перепитав Вулф, задумливо дивлячись на мене.
— Нехай це вас не обходить, — відповів я. — Я можу це зробити. Лише скажіть мені, що ви хочете засадити його за ґрати — і я це для вас зроблю!
— Щось у вас мені дуже не подобається! — гаркнув Вулф. — Надто у вас все гладко, і говорите забагато. В яку гру ви граєте?
Я криво йому посміхнувся.
— Можливо, я й немало говорю, однак не так вже й багато можна з мене витягти.
Він струсив попіл у мідну попільничку.
— То скільки це коштуватиме?
— П’ять штук буде цілком достатньо, — озвався я. — За такі гроші я дістану вам Старкі за тиждень.
Він хитнув своєю коротко стриженою головою.
— Надто багато, — зауважив він. — І половини суми буде достатньо.
— Залежить від того, як на це поглянути, — сказав я. — Саме в таку суму я оцінив своє життя. Якщо Старкі таки вкоротить мені віку, я хотів би, щоб було чим прикрасити свій заповіт.
— Дві тисячі доларів і повна свобода дій, — рішуче сказав він. — Це остаточно.
Я бачив, що торгуватися з ним немає сенсу.
— Гаразд, — погодився я. — Для вас це вигідна оборудка, однак я завжди шукаю пригод на свою голову. Дайте мені чек — і я завтра ж розпочинаю полювання.
— Гроші — після того, як ви мені дістанете Старкі, — коротко сказав Вулф.
Я заперечно мотнув головою.
— Е, ні! — гроші наперед, або я виходжу з гри. Тут по-вашому не буде!
Він зміряв мене поглядом і вирішив, що сперечатися зі мною намарне.
Витяг чекову книжку, написав суму, розгонисто поставив у ній свій підпис і кинув чек на стіл.
Я узяв його, уважно розглянув і дбайливо заховав папірець у кишеню.
— Не забудьте про свободу дій, — нагадав я йому.
— А що вона передбачає?
— Те, що ви триматиметеся подалі від «Вісника». Є лише один
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Реквієм блондинкам», після закриття браузера.