Читати книгу - "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Отже, ти прийшов… – тихим голосом проказав Мелхиседек.
Я впав на коліна перед його одром і, захлинаючись від навали минулих подій, сорому й сліз, почав розповідати про Орянину спокусу і свій злочин у Печері Чорної Риби. А розповівши, я молив святого відлюдника вибачити мені за все.
– Я зніму з тебе демонські закляття і замовлю за тебе слово перед Колісницею Всемогутнього, – сказав син Левія, – якщо ти поклянешся Благодаттю Шехіни і Виповненням Часів зробити те, про що я тепер тобі скажу.
Я поклявся.
Тоді Мелхиседек назвав мене таємним ім’ям, яке я отримав при посвяті, і попросив мене зняти з нього медальйон, який він постійно носив під одягом. Я виконав його прохання. Знімаючи медальйон, я відчув, що серце старого б’ється зовсім нечутно, а дихання важке й уривчасте.
– Прочитай напис на медальйоні, – сказав Учитель.
Я підніс бронзове кружало до каганця. З одного боку на ньому була викарбувана трапеція. З другого – прочитувався напівстертий напис:
– Куш. Алеф. Кадеш. Нун. Кадеш. – Я прочитав уголос дві літери й три слова напису.
– Цей медальйон зробив онук правнука Варуха, сина Нірії. А Варух був учнем пророка Єремії, – сказав син Левія. – На ньому спадкоємець Обраності записав у знаках таємний шлях до святилища…
Хриплий стогін вийшов із грудей Мелхиседекових. Я кинувся допомогти йому, але Вчитель зупинив мене слабким помахом руки. Чоло його вкрив піт, шкіра зробилася білою, немов крейда з каменярень Мосула. Подолавши біль, син Левія продовжував говорити, і слова його, за звичкою проповідника, складались у розповідь легко і вправно; немов смерть не стояла при раменах найславетнішого з ревнителів Шехіни.
– У святилищі, до якого вказує шлях медальйон, спочиває від марноти смертного світу великий скарб Святості і Пізнання. Це Книга, яку записав Варух зі слів пророка Єремії.[101] Тобі (тут Учитель знову назвав мене таємним ім’ям) відомо, що саме Єремія сховав Кивот Завіту у місці, яке досі невідоме нікому. Ми, Обранці Шехіни, думаємо, що в цій таємній Книзі, тексту якої не бачив ніхто, крім Варуха, вказано, де пророк заховав святиню.
– Я читав пророцтва Єремії і Варуха, – сказав я, – але там не згадується про долю Кивота.
– Біблійні книги відкриті всім, – сказав Мелхиседек, – а у святилищі лежить книга для Обраних, заповіт Єремії. Ти повинен знайти його.
Старий стомився. Сили залишили його тіло, а душу Єдиний кликав до своєї безмежності. Демони давніх хвороб, що від них син Левія страждав під час мандрів на Схід, відродились у слабнучому єстві його і шаленою зграєю накинулись на помираючу людину.
Я поцілував руку Вчителя і сказав:
– Немає в мене твоєї мудрості, щоб зрозуміти напис на медальйоні. Понад сили мої така спадковість Обраності.
Довго збирався з силами Мелхиседек. І відповів мені так:
– Усе буде досягнуто, якщо над раменами твоїми встане благодать Шехіни. Напис цей майже розтлумачено Обраними. Слово «Куш» є назвою країни на південь від Єгипту. Літера «Алеф» означає число «один», тобто перший поріг Нілу, на кордоні чорношкірих людей. Перше слово «Кадеш» є ім’ям поганської богині, в храмі якої знаходиться секретне святилище. Літера «Нун» – це «чотирнадцять». Значення цього числа, другого слова «Кадеш» і малюнка з двох хвилястих ліній тобі й доведеться визначити в країні Куш. Якщо Шехіна буде над тобою, все вдасться і ти перший після Єремії побачиш Кивот Завіту.
– Але в книзі царів Маккавеїв сказано: місце, де схований Кивот, залишиться невідомим до того, як Бог збере вірних на береги Йордану, – заперечив я.
– Сто індиктів[102] минуло від часу, коли Варух поклав заповіт Єремії в таємну схованку. Часи виповнюються, гряде Господь! – сказав син Левія й помер. І душа його полинула до Єдиного, якого він знав.
Мене й досі непокоїть думка: якщо своїми сумнівами я хоч на мить прискорив смерть Учителя, невідпокутний гріх простерся прірвою між мною і Царством Небесним…
Уранці наступного дня в будинок Левія прийшли чотири сповідники Шехіни, носії вищих ступенів посвяти. Вони прочитали над тілом старого довгі молитви, загорнули його в плащаницю й понесли в останню дорогу речей сущих. Родова гробниця нащадків Фінеєса Дамаського ніколи не дочекається Мелхиседека – в таємному храмі Шехіни упокоєно тіло самітника; і ближні його у братстві плачуть над святою могилою…
Надвечір я прийшов до Димитрієвої бочки послухати новини з обидвох ойкумен. Говорили, що цар Ніссі дав абхірам-смертникам сорок днів для очищувальних молитов перед стратою, і що набирають юнаків у новий Священний загін, і що нишпорки й вивідувачі Найвищої Ради шукають мужа в чорному плащі з агарянським мечем, якого бачили на березі Ітилю невдовзі після злочину в Печері Чорної Риби, і що за голову того мужа визначена нагорода – дві тисячі дирхемів.
Я зрозумів, що сама доля спрямовує мене у далекий Куш. А вночі дивне видіння підтвердило мої наміри.
Побачив я пустелю – жовту, запісковану, мертву. Посеред тої пустелі стояв кам’яний стовп, подібний до наддніпрянських баб. І вирізані на стовпі були віщі знаки: «Куш. Алеф. Кадеш. Нун. Кадеш». І Голос у стовпі співав мовою моїх родовичів:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен», після закриття браузера.