Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

— Так, — підтримав його містер Граунд. — Тому ми пропонуємо ваші танки і літаки зняти із озброєння. І переплавити їх на трактори, ліфти та пральні машини. Що ви на це скажете?

— Що ми на це скажемо? — запитав командуючий у генерала Готовкін а.

Генерал Готовкін глибоко замислився. І всі глибоко замислились. Потім генерал Готовкін мовив:

— Ми також зробимо заяву.

Він говорив по-російськи, а командуючий перекладав його заяву на чистісіньку англійську мову для кореспондентів, ад'ютантів і лейтенантів.

— Справа в тому, що наші вчені, борючись за мир, придумали новий захист од агресивних нападів. Це маленькі ліхтарі. Своїми променями вони змінюють дію усіх приладів на протилежну. Якщо ми спрямуємо такі ліхтарі на ваші ракети, вони повернуться і полетять у протилежний бік. І полетить пір'я по закапелочках од ваших танків і літаків. Уціліє лише все дерев'яне.

Містер Раунд поглянув на містера Граунда.

— Що ми на це скажемо?

Містер Граунд глибоко замислився. Потім мовив:

— Цього не може бути. Це все казки Пушкіна. Це все вигадка — роман «Євгеній о'Нєгін».

— Так?! — закричав генерал Готовкін. — Казки Пушкіна?! Роман «Євгеній Онєгін»?! А це ви бачили?!

Він дістав із письмового столу ліхтарик-дзижчалку. З іншого ящика електронний ручний годинник.

— Дивіться! — Він спрямував ліхтар на електронний годинник і подзижчав ним. — А тепер вивчайте!

Він простягнув годинник містерам Раунду і Граунду.

Два містери вирячили очі й довго дивились на годинник.

Потім мовили:

— Він іде назад.

Після цього обидва містери, як по команді, спочатку почервоніли, потім позеленіли.

Тут усі кореспонденти дістали блокноти і почали записувати: «Годинник повернув назад», «Нова зброя росіян», «Час збожеволів», «Електроніка навпаки», «Артилерія б'є по своїх».

— Мені душно! — промовив містер Раунд. — Води!

— І мені душно! — промовив містер Граунд. — І мені води!

Їм зразу ж піднесли тацю з кока-колою і з квасом.

— Не те! — промовили містери. — Нам звичайної води. Нам необхідно вмитись.

Генерал Готовкін натиснув на кнопку і наказав по селектору:

— Води нашим гостям. Та побільше!

Саме в цю мить за вікном з'явилась пожежна драбина. На ній приїхав Валера Готовкін із шлангом. Всі так і повалились на стільці.

А Балерин дідусь підійшов до вікна, розчинив його і сказав:

— Дайте сюди води. Піввідра, будь ласка. Валера загукав униз капітану Мінаєву:

— Піввідра, будь ласка, товаришу генералу! Мінаєв повернув кран, і вилилось рівно піввідра. Іноземні генерали встигли вмитись.

— Дякую! — сказав Готовкін. І Валера поїхав униз. Саме в цю мить прибігли солдати з рушниками.

Містери Раунд і Граунд були приголомшені. Вони сіли в машину і поїхали доповідати про все своїм урядам. Командуючий ласкаво посміхнувся їм на прощання.

Потім командуючий обернувся до генерала Готовкіна, і посмішка з'їхала з його обличчя на потилицю. Потилиця ще посміхалась від'їжджаючим гостям, а обличчя вже стало суворим-суворим.

— Чо-му я нічого не знаю про секретні промені? Чо-му ви показуєте секретні промені несоюзним військовим? Та чи знаєте ви, що належить за розголошення державної таємниці?

На що генерал Готовкін відповів:

— Ніяких променів поки що немає. То звичайний динамо-ліхтарик. А годинник мій просто впав. І сам пішов у зворотний бік. Усе ніколи було віднести його до майстерні.

— А чому пожежники заїжджають у вікна без наказу?

— То ніякі не пожежники. То мій онук. Він у пожежні суворовці поступив. Зараз він на практиці — драбини і брандспойти опановує!

— То нехай він їх опановує в іншому місці! — суворо мовив командуючий. — Десь біля свого училища. Що стосується променів, — негайно дайте вказівку вченим винайти такі. Щоб ми могли вивести їхні дурні ракети з ладу. Щоб ніякого пір'я по закапелочках у нас не літало!

Вдома Валері Готовкіну жахливо перепало за його в'їзд у вікно зі шлангом. Дідусь мало не забрав його із пожежної команди. Добре, що капітан Мінаєв за Валеру заступився і бабуся нічого не дізналась. Ще добре, що Балерин ліхтарик знадобився і все становище врятував. Через ліхтарик дідусь до Валери став лагіднішим.

А у Маші Філіпенко справи були гірше нікуди. Мама товариша Жбанова влаштувала їм вдома просто англійську окупацію. Жодного слова російською мовою не приймалось. Постійно чулося:

— Що то є? Чи є то шафа? Якого кольору є ця шафа? Як багато шаф у цій кімнаті? Дякую. Хто то є? Чи є це хлопчик? Якого кольору цей хлопчик? Як багато хлопчиків у цій кімнаті? Велике спасибі. А що е це? Це дівчинка чи це стіл? Якого кольору ця дівчинка? Як багато дівчаток у цій кімнаті? Дуже велике спасибі. А що е це? Чи є це двері? Якого кольору ці двері? — І так далі. І так далі.

Якось Маша повернулась із школи і побачила, що всюди наклеєні англійські слова, надруковані на англійській машинці. Вона ступає до дверей в кімнату, на них написано: the room. Береться за ручку дверей, на них приклеєно: the door. Наближається до столу, на ньому напис: the table. Маша пішла на кухню, біля входу висить: the kitchen. Взяла у руки чашку, на ній: the tankord. Взяла чайник, читає: the teapot. Взяла цукорницю, на ній: the sugar-basin. Взяла із цукорниці кусок цукру, на ньому: the sugar.

Від усіх тих англійських the words Маша очманіла.

Та бажала вона того чи не бажала, але англійська мова поступово проникала