read-books.club » Сучасна проза » У пошуках утраченого часу. Полонянка 📚 - Українською

Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. Полонянка"

361
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "У пошуках утраченого часу. Полонянка" автора Марсель Пруст. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 35 36 37 ... 138
Перейти на сторінку:
речитативом: «Слимаки, свіжі, липкі!» — перекупник поринав у тихий смуток Метерлінка, покладений на музику Дебюссі в одному з тих патетичних своїх фіналів, де автор «Пелеаса» наближається до Рамо: «Якщо я упаду, невже це ти стаєш моїм звитяжцем![23]» — і додавав зі співливою журою: «Шість су тузінь!»

Мені завше було невтямки, чому такі конкретні слова «шепчуться» таким невідповідним тоном, загадковим, мов таємниця, гнітюча для всіх у стародавньому палаці, куди Мелісанда не змогла внести радощів, і глибоким, як думка старого Аркеля, який намагається убгати в найпростіші слова всю мудрість і всю долю. Ті самі ноти, на яких підноситься з дедалі більшою лагідністю голос старого короля Алемонда або Ґоло: «Не знати, що тут діється. Це якась чудасія. Мабуть, тут не буває випадкових подій» — або: «Не треба боятися, це таке саме таємниче створіннячко, як і всі» — давали змогу торгівцеві слимаками повторювати в нескінченній кантилені: «Шість су тузінь!» Але цей метафізичний лемент не встигав завмерти на межі безкоиеччя: його уривала весела дудка. Цим разом не йшлося про їстівне, лібрето звучало так: «Стрижу пси, валашу коти, обтинаю вуха-хвости!»

Зрозуміло, фантазія, дотепність кожного перекупника чи перекупки часто варіювали тексти усіх тих мелодій, які я слухав у ліжку. Одначе ритуальний обрив на півслові, та ще як слово повторювалося двічі, будив незмінно спогад про старі церкви. Поганяючи ослицю, запряжену у візок, тандитник зупинявся біля кожного дому і, тримаючи в руці батіг, псальмував: «Вбрання, купую вбрання, вбра..а..ння…я!» — з паузою між двома останніми голосівками слова «вбрання»; наче тягнув: «Per omnia saecula saeculo…rum»[24] або: «Requiescat in pa…се»[25], хоча у вічність своїх убрань він не вірив запевне, як не пропонував їх замість савану на останній спочинок. І так само, оскільки від цієї ранньої години мотиви починали перехрещуватися, зеленярка, штовхаючи візочок, заводила свою літанію на григоріянське поспів’я:

Свіженькі, зелененькі, Артишоки, є ще поки, Арти. шоки…

хоча напевне зеленого поняття не мала про антифонарій та про сім тонів, з яких чотири символізують науку квадривіум[26], а три — тривіум.

Добуваючи з фуярки чи з козиці мелодії Півдня, світло якого перегукувалося з ясною сьогоднішньою годиною, чолов’яга у блузі та баскійському береті, тримаючи в руці биковця, приставав під будинком. То був козяр із двома псами і гнав він стадо кіз. Прибувши здалеку, він з’являвся у нашій дільниці пізненько; і жінки тислися з гладишками по молоко, від якого здоровшали їхні малята. А з піренейськими мелодіями доброчинного козопаса вже перегукувався дзвіночок гостривника, який кричав: «Ножі, ножиці, бричі!» З ним не міг конкурувати гостривник пилок; позбавлений інструменту, він удовольнявся тим, що заводив: «Пилки! Пилки! Кому погострити пилку?!» — тоді як біляр, куди веселіший на вдачу, перераховуючи казани, горнці, все, що він білив, наспівував:

Ось я, бпю-блю-блю, Начиння білю. Рівняє полива, Де трісло, де криво. Заклеплю, затру Найбільшу діру! Тру-тру!

А малі італійченята, обносячи мальовані начервоно бляшані пудла, де були позначені виграшні й програшні номери, крутячи торохтьолом, пропонували: «Панії, панусі, забава — забава для пань!»

Франсуаза принесла «Фіґаро». Досить було побіжного погляду, щоб переконатися: мій матеріял ще й досі не пішов. Франсуаза сказала, що Альбертина цікавилася, чи можна їй зайти; вона просила на всяк випадок переказати, що не поїде до Вердюренів, а натомість збирається за моєю порадою майнути на ранок у Трокадеро (тепер це назвали б гучніше «гала-полудником»). Перед тим їй хотілося б проїхатися на конях із Андре. Коли я дізнався, що Альбертина зреклася свого — мабуть, таки грішного — наміру відвідати пані Вердюрен, я заявив зі сміхом: «Може приходити!» — і подумав: хай їде хоч куди — про мене. Я знав, що надвечір, коли посутеніє, я стану, безперечно, іншою людиною: журитимусь, підозріло стежитиму за найдрібнішим Альбертининим кроком — не те що о цій ранній порі, коли надворі так гарно і всі кози, як мовиться, в золоті. Ба, мою безжурність супроводжувало ясне усвідомлення її причини: супроводжувало, але розвіювало. «Франсуаза запевнила мене, що ви не спите, і я вам не заважатиму», — сказала Альбертина, входячи. Найбільше вона боялася, невчасно відчинивши вікно, напустити мені в хату холоду, а ще — увійти, коли я дрімаю. «Маю надію, що я не прийшла не в пору, — додала вона. — Я боялася, щоб ви мені не сказали:

Що за зухвалець тут свого шука загину?

І розсміялася отим своїм особливим сміхом, що так мене хвилював. Я відповів, підхопивши жарт:

Хіба для вас дано суворий цей наказ?

Але з обави, як би вона його коли не порушила, поквапився додати: «Хоча я був би лихий, якби ви мене розбудили». — «Знаю, знаю, не бійтеся», — сказала Альбертина. Щоб пом’якшити свої слова, я додав, не перестаючи розігрувати сцену з «Естер» (тимчасом як невгавучі вуличні крики пробивалися крізь нашу балачку):

При вас, душе моя, на вроду пребагата, Повік мені радіть і нуди вже не знати!

(а про себе подумав: «Авжеж, при

1 ... 35 36 37 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пошуках утраченого часу. Полонянка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пошуках утраченого часу. Полонянка"