Читати книгу - "Прокляття дому"

прямішою дорогою прокласти телефонний кабель з верхнього будинку вниз у майстерню, бо інакше кабеля, який вони роздобули всіма правдами і неправдами, може не вистачити. Цей ялиновий кущ і так останнім часом пожовк, там уже й дивитися нема на що, ще й до того всередині він спорохнявів. Видаляючи розлоге коріння, вони наштовхнулися на скриню з порцеляною. Непогано, — каже власник дому, коли вони приносять йому скриню. — Стільки усякого росте в саду. Чудо природи, — каже він. Садівник киває. Власник дому підіймає скриню і ставить у багажник. Друг дитинства

Зрідка він залізає на драбину і поправляє лист станіолю, яким прикрив очеретяний дах купальні минулої осені. Може, він і на своїй подрузі поправляв би так само вночі ковдру, якби вона лежала поруч із ним у ліжку, наче його дружина, як вони тоді домовлялися. З боку озера дах уже почав гнити. У тому, що він робить, не надто багато глузду, хтозна, чи не почне дах під станіолем гнити ще швидше, але він не може просто так віддати дах на поталу вітрам. Прикритий, він принаймні на якийсь короткий час ще протримається і буде схожим на дах.

Якби батько не вислав його тоді з будівництва додому по пиво, то він не потрапив би у відповідне місце, коли в малиннику навпроти їхнього дому вона зі своїм батьком збирала ягоди. Її батько підкликав його жестом і запитав, чи не хочеться і йому малин, а він відповів «Так». З тієї миті, коли вони разом збирали малину, і аж до сьогодні, коли він залізає на драбину, щоб поправити станіоль на даху купальні, його життя точилося своїм ходом. Часом він запитує себе, якби їхні батьки того дня не діяли, немов за домовленістю, щоб здружити їх, чи було б тоді його життя його життям. Хоч, мабуть, і тоді життя заповнилося б усілякими «якби не» і «якщо б», і було б від того не менше його життям. Коли йому було п'ять років, а їй саме виповнилося чотири, чи то батьки, чи то хтось інший раз і назавжди визначив рухи його рук, якими він тепер, у п'ятдесятилітньому віці, стоячи на драбині, натягає зіжмаканий вітром лист станіолю.

А ти не боїшся проповзти гілкою ще далі вперед, а давай погойдаємося, а ти знав, що зернівки очерету можна курити, а давай побудуємо у воді хатинку з камінців, я знайшов гільзу від патрона, і я, а давай гойдатися, якщо покласти на шину дошку, то можна зробити пліт, а свистки можна робити тільки з бузини, бо вона всередині порожня, так садівник сказав, ходімо в зарослий парк Лідтке, там стільки яблук, і вони нічиї, а давай гойдатися, ану я зроблю підставку з долонь, а ти на яку глибину можеш пірнути, мій кораблик має бляшаний штурвал, спальня буде звідси від подушки — до стелі, давай гойдатися, а ти вмієш їхати на ровері без рук, а ти чув, малий Даніель заліз на підвіконня і попісяв на доріжку, чорт, мій штурвал впав у воду, поцілуй мене.

На тому боці, серед коріння старого дуба, якого йому добре видно з драбини, вони тоді закопали шкатулку зі скарбом — алюмінієвими пфенігами з весілля його сестри, а закопуючи шкатулку, знайшли олив'яні дзбанки, які хтось колись заховав у цьому ж місці в землі. Стоячи тепер на драбині, він не дивиться на коріння дуба, та, думає, їхня шкатулка все ще в землі, або ж, якщо за цей час вона зігнила, то принаймні пфеніги все ще там. А ти знаєш, що маленького Даніеля вже немає серед живих? А знаєш, що він був мертвим уже тоді, коли його батько погрожував застрелити маму? Пам'ятаєш, як він ходив з нами пірнати, між щупаками й очеретом, а щупаки були холодні-холодні і торкалися своїми риб'ячими писками наших ніг. Відразу після відкриття кордонів він пірнав у Карибському морі і потонув. Авжеж. Немов відкриття кордонів збільшило його шанси на смерть. Подорожі — то були його «якщо б» і «якби не». Тепер він назавжди залишиться малим. Після тієї ночі, коли батько Даніеля, в якого виявили рак і який повільно помирав, поцілив у матір Даніеля, вона теж почала повільно помирати. Авжеж. Немов смерть у такій сім'ї пожирає навколо себе всіх. Новина стояла протягом трьох днів на перших шпальтах газет: на фотографіях можна було побачити бунгало, з вікна якого малий Даніель пісяв тоді на доріжку. Зараз вікно чорне й порожнє, як і весь дім після стрілянини. Казали, що вони зчинили сварку саме за цей дім. І батько Даніеля вистрілив у Даніелеву матір просто з ліжка. Ішлося про частину спадку для молодшого Даніелевого зведеного брата. Того, що тепер на Заході. Авжеж. Так виходить, що після відкриття кордонів шанси Даніелевих батьків на смерть зросли.

Щоб закріпити на даху лист станіолю, він уперше відтоді, як декілька років тому допомагав пакувати і виносити з будинку речі, знову зайшов минулої осені на земельну ділянку своєї подруги. Він переліз через низенький кам'яний мур і продерся крізь кущі на їхню земельну ділянку, тому що брама, через яку він завжди ходив дитиною, стояла зачинена. На мурованих стовпцях по обидва боки від брами вони з нею просиджували по обіді годинами, висолоплюючи язики до перехожих. Коли зараз він згадує ті вихідні, коли вона винесла з дому всі речі і поїхала звідси геть, або як він поїхав у своїх тринадцять років до Берліна, або, якщо ще далі сягнути пам'яттю, той день у дровітні, коли вони побачили щось таке, чого їм краще було не бачити, коли він усе це згадує, то йому дивно стає, що, незважаючи на будь-які події, за одним днем неодмінно починається наступний, а він і сьогодні все ще не знає, що ж насправді відбувається. Можливо, вічне життя існує вже за життя, от тільки ніхто його не розпізнає, тому що воно здається зовсім не таким, як