Читати книгу - "13 звичок, яких позбулися сильні духом люди"

Уникати надто лячних ризиків.

Дозволяти нераціональним думкам впливати на бажання спробувати щось нове.

Не зважати на факти чи не прагнути дізнатися більше, коли для найкращого рішення бракує інформації.

Не витрачати час на оцінювання ризику та реагувати нерозсудливо.

Відмовлятися йти на ризик, бо він приносить незручності.

Пережитого не вдасться зцілити, коли ним живеш; ми заліковуємо колишнє тим, що сповна живемо нині.

Глорію, працьовиту п’ятдесятип’ятирічну жінку, доктор направив на консультацію, коли вона розповіла про відчутний стрес. Її двадцятивосьмирічна донька повернулася жити до матері. З того часу як дочка у вісімнадцять почала жити окремо, вона верталася додому щонайменше дюжину разів. Зазвичай донька знаходила нового хлопця та за кілька тижнів, якщо не днів, переїжджала до нього. Однак з цього ніколи нічого доброго не виходило, і дочка завжди поверталася до Глорії.

Дівчина не працювала та роботи активно не шукала. Її дні минали перед телевізором і в Інтернеті. Донька не обтяжувала себе хатньою допомогою матері, навіть не прибирала за собою. Хоча Глорія і зазначала, що почувається ніби покоївка в готелі, але завжди вітала, коли дитина залишалася у неї.

На думку мами, допомогти доньці з житлом — це найменше, що вона могла зробити. Глорії не вдалося подарувати дівчині те дитинство, на яке вона неодмінно заслуговувала, та визнавала, що була не найкращою матір’ю. Після розлучення жінка зустрічалася з багатьма прихильниками, і чимало з них було складно назвати чудовими людьми. Глорія усвідомила, що витратила забагато часу на алкоголь і особисте життя замість виховання дитини. Матері здавалося, що через її давні помилки доньці зараз так важко. Із самого початку було зрозуміло, що почуття провини за те, як ростила дитину, призвело до того, що Глорія потурає їй уже дорослій. Більшість зазначеного стресу корінилася в неспокої щодо безладної поведінки дочки. Матір хвилювалася за її майбутнє, сподіваючись, що дівчина знайде роботу та влаштує своє особисте життя.

Що більше ми спілкувалися, то ясніше Глорія усвідомлювала, що тривога та провина заважають їй бути гарною матір’ю зараз. Жінка мала пробачити себе та припинити жити минулим, якщо бажала йти вперед та робити найкраще для доньки. На моє прохання зважити ймовірність того, що вони з дочкою прокинуться одного дня та одразу почнуть діяти відповідально у нинішній ситуації, Глорія погодилася, що такого не станеться, але не знала, як діяти.

Наступні декілька тижнів ми досліджували, як жінка сприймає своє пережите. Щоразу, коли вона пригадувала доньку дитиною, думки були подібні до «Я така погана людина, тому що не завжди ставлю на перше місце потреби дитини» або «Я винна в тому, що в дочки так багато проблем». Ми аналізували думки, і Глорія повільно, але вірно зрозуміла, яким чином самоосуд впливає на ставлення до доньки нині.

Поволі жінка почала приймати те, що справді не була ідеальною матір’ю, а караючи себе за це сьогодні, вчорашнього дня вже не зміниш. Вона теж побачила, що її нинішня поведінка щодо дитини помилок не виправляє, але натомість дає можливість дівчині нищити саму себе.

З новим ставленням Глорія встановила нові правила та обмеження для доньки. Мати повідомила, що дочка може залишитися жити в будинку тільки за умови, якщо шукатиме роботу. Жінка бажала дати їй час, щоб встати на ноги, але за два місяці донька має сплачувати ренту, якщо хоче і надалі мешкати в домі. Хоча дівчина була незадоволена новими правилами Глорії, але вже за кілька днів почала шукати вакансії.

За кілька тижнів по тому жінка повернулася до мене, щоб з гордістю оголосити, що донька вже знайшла роботу, ще й таку, де, на відміну від попередніх, можна зробити кар’єру. Мати розповіла про величезні зміни в поведінці дитини відтоді, як їй запропонували вакантне місце, та почала більше міркувати про майбутні плани. Хоч Глорія не до кінця поборола почуття провини, вона зрозуміла, що єдина річ, гірша за те, щоб бути поганою матір’ю вісімнадцять років, це залишатися такою самою і надалі.