Читати книгу - "Сюрпризи долі"

— Зі мною не можна, це ділова зустріч.

Георгій почав одягатися, Іоланта також швидко одягнулася.

— Ми підемо разом, — уперто бурмотіла муза.

— Добре, я тебе заведу в якийсь музей, доки йтимуть переговори.

Вона нічого не відповіла. Вийшли на вулицю.

— Якщо не хочеш іти в музей, можеш посидіти в Марійському костелі й послухати орган, а ввечері я повернуся і підемо разом на бенкет.

— То ти хочеш сказати, що я до вечора повинна сама вештатися містом?

— Можеш повернутися в готель, поїсти і відпочити.

— Я не хочу сама десь їсти, хочу піти з тобою.

— Я не можу цього зробити.

— Чому інші можуть, а ти ні?

— Хто?

— Ти сам казав, що якийсь професор приїхав зі своєю дружиною і вони весь час разом.

— Вони ж разом працюють і вона також є учасником конференції.

— Мені байдуже, я хочу бути там, де всі.

— Я спізнююся, давай, не будемо сваритися, — роздратувався Георгій.

— Ти візьмеш мене з собою! Зрозумів?! — заверещала Іоланта.

— Перестань влаштовувати мені істерики, бо я не витримаю, на нас озираються люди.

— Вони зараз будуть не тільки озиратися, — вигукнула Іоланта.

Георгій не встиг опам’ятатися, як вона впала на землю і почала дряпати себе нігтями по щоках. З обличчя заюшила кров. Перехожі почали зупинятися, не розуміючи, що діється.

— Ти здуріла, негайно перестань!

Він схопив Іоланту за руки і потяг до готелю. В кімнаті кинув її на ліжко і швидко вийшов.

Георгій повернувся після закінчення наради. Іоланта зустріла його, як нічого й не було. Вона вдягнула вечірню сукню, а подряпини від нігтів уміло замалювала тональним кремом.

— Через тебе я запізнився на важливі переговори.

— Я буду чемною дівчинкою, більше таке ніколи не повториться, — лагідно поцілувала коханого в уста.

До кінця подорожі нічого екстраординарного більше не сталося, повернулися додому без жодних пригод.

— Коли ти розлучишся з дружиною? — якось запитала Іоланта.

Георгію не хотілося зачіпати цієї теми, вирішив ухилитися від відповіді.

— Скоро Новий рік. Що тобі подарувати?

— Довідку про розлучення, — гостро відповіла дівчина.

— Ну гаразд, давай повернемося до цього питання після свят.

— Треба вирішити негайно. Я хочу, щоб ми чимшвидше одружилися.

— Я обіцяю тобі наприкінці січня поїхати додому й отримати розлучення, а тоді подумаємо про шлюб.

— Я тобі не вірю. Може, ти ще комусь щось наобіцяв? — почала схлипувати Іоланта.

— Хіба я можу з кимсь бути, крім тебе? Ти ж у мене єдина.

Ці слова на деякий час заспокоїли Іоланту. Минули зимові свята, Георгій забув про розмову.

— Чому ти так пізно приходиш додому? — якось сердито зустріла Іоланта.

— У мене багато роботи, — змучено відповів Георгій.

— А мені здається, що ти не збираєшся розлучатися, бо в тебе є коханка.

— Не кажи дурниць. Ти що, не бачиш, що я весь час працюю? От і завтра з самісінького ранку маю нараду й невідомо коли повернуся, а ти — про якихось коханок.

— Доведи мені.

— Як же мені довести?

— Залишися завтра вдома, зателефонуй на роботу і скажи, що захворів.

— Я не можу, в мене дуже важлива зустріч.

— Я хочу, щоб ти залишився зі мною. Чуєш?

— Не може бути й мови, — втомився Георгій від безплідних пояснень. — Мені рано вставати, іду спати.

— Побачимо, — відповіла Іоланта, але він її слів уже не чув.

Зранку розбудив будильник. Протираючи очі, Георгій пошкандибав до лазнички й оторопів. Спочатку йому здалося, що це сон, та за хвилину охопив жах. Іоланта, ще з вечора, замочила в ванні з водою всі зимові речі: дублянку, шапку, чоботи, штани і навіть шкарпетки. Змінного зимового одягу він не мав, треба терміново сушити речі. Він побіг у спальню, почав її будити, лаючи всіма можливими і неможливими словами. Муза розплющила прекрасні очі й тихо промовила:

— Я ж казала тобі, що ми будемо сьогодні разом, ходи до мене, коханий.

Був скандал, Іоланта тихо схлипувала в куточку. Георгій нашвидкоруч праскою висушив штани, знайшов у шафі осінню куртку й черевики і поквапився на роботу.

Він помітив, що після кожного такого вибрику на деякий час настає спокій, це нагадувало життя на пороховій бочці, що може вибухнути в будь-яку мить. Муза виявилася непередбачуваною, і це починало лякати.

За якийсь час Іоланта вирішила, що треба серйозно зайнятися рисунком. Накупила різних фарб і поринула в світ мистецтва. На перших порах нове заняття відволікало її від різних дурниць. У неї з’явилися нові знайомі, з якими тепер проводила час. Георгій виявив, що Іоланта стала значно спокійнішою, перестала наполягати на розлученні з Оленою і більше не влаштовувала істерик.

У неї розпочався період творчого піднесення. Весь час вона говорила про свої плани та про мрію підготувати персональну виставку. Коли їй щось не вдавалося, могла впадати в депресивний стан, але швидко з нього виходила.

Це було на руку Георгію, тепер вона не заважала йому працювати.

— Я стану відомішою, ніж ти, — якось сказала Іоланта.

— Спробуй, — посміхнувся Георгій.

— Я доведу тобі. Мрії збуваються.

Одного разу він повернувся додому пізно й обімлів. Стіни помешкання,