Читати книгу - "Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь"

командира.

Свідоме служіння обов’язку... Вислів звичайний, чіткий.

Одначе і тут є над чим подумати.

Одного разу гасили вагончики, тимчасове житло будівельників.

Кисневий балон вагою кілограмів на вісімдесят витяг із полум’я

Володимир Прищепа. Котить ного поперед себе, у самого от-от

спалахне «бойовка».

Коли розбирали бойові дії, лейтенант Правик суворо зауважив

пожежному за нехтування вимогами безпеки, Той спитав: «А я що

мав робити? Заховатись, чекаючи вибуху?»

Таке ж запитання було і в листі, який щойно отримав Правик

із Запоріжжя від однокурсника... Той розповідав, що у

ливарному цеху металургійного заводу загорівся трансформатор.

Чата була готова до дій, та інструкція не дозволяє пожежним

діяти, доки адміністрація підприємства не потвердить (у

письмовій формі!), що трансформатор вимкнено.

Товариш писав: «Уяви, в цеху страшенне збудження, звідусіль

обурені вигуки: «Чого стоїте, гасіть!» Я ж намагаюсь

дотримуватись інструкції, питаю, де потвердження? Нема, не

можуть розшукати начальника цеху! Полум’я високе, ще трохи і

станеться викид мастила. Йдемо вдвох з водієм, працюємо піною.

Загасили вчасно, тут прибуло й наше начальство. Майор оглянув

цех — усе гаразд. Тоді питає мене: «Маєш потвердження про

безпеку?» — «Не дочекався, не маю!» — «Отак?! Матимеш догану».

І ходжу тепер з доганою. Все розумію, ризикував життям водія, своїм життям, а за моє життя теж хтось відповідає. Винний.

Проте не знаю, де моя вина. Гасити ж треба було, і негайно».

От і думає Володимир Правик: «Справді, як же поєднати

безгрішну логіку інструкції із підступністю неконтрольованого

вогню?

«Що допомогло Володі Правику стати сильнішим від усього, з

чим він стрівся в ніч аварії на атомній станції? Не хочеться

вдаватися до високих фраз. Гадаю, все було значно простіше, водночас набагато складніше для хлопців, які прибули на АЕС

першими. Простіше і зрозуміліше, бо мали перед собою ворога —

вогонь, а також мету — загасити. Складніше, бо навіть не

уявляю собі, що вони всі передумали про радіацію, поки їхні

руки, ноги працювали заради людства.

Можна тепер лише відгадувати, які саме були думки у Володі, але повернути його це не допоможе, як, власне, не допоможе

повернути ще багатьох гарних хлопців, які сьогодні тільки

готуються розпочати свій бій з вогнем. Адже в цьому полягає

сама сутність праці пожежного: йти туди, куди йти не можна».

З листа Ігоря Купченка.

А в буднях пожежної чати, крім усього іншого, доволі аж

надто безпечної роботи: паперової. І для лейтенанта Правика

якраз у ній неабияка небезпека. Спізнюється з оформленням

службової документації. Взяти рукави, за які відповідає його

чата. Це ж, крім них самих, ще і паспорти, картки просування, взагалі детальна звітність. Що важливіше, вести її бездоганно

чи забезпечити бездоганний стан рукавів? Звісно, встигати

треба там і тут. Не встигає...

Картає себе, намагається чесно брати на облік свої похибки.

Начальник третьої чати аж ніяк не вважає себе бездоганним.

Часом помиляється в людях. На прохання бійця дав відгул, взявши до уваги обіцянку вчасно прибути на збори особового

складу. Але той радісно подякував і... не з’явився.

Одне слово, вистачає роботи з бійцями і з самим собою.

Правду каже Іван Олексійович Бутрименко: «Матимеш хоч десять

дипломів про вищу освіту, все одно без самоосвіти в люди не

вийдеш».

Бутрименко критикує десять вищих освіт, тобто показну

освіченість. Лейтенант з ним згоден. Проте одна вища

начальникові чати конче потрібна. Лейтенант Правик мріє про

Вищу інженерно-пожежну школу. Чи не весь їхній колишній

відмінний рій навчається там. Але рекомендувати до школи

Володимира Правика начальство не квапиться, зволікає і з його

поданням до чергового офіцерського звання. Пояснювати таке

підлеглим не прийнято. Лейтенант і не просить пояснень.

Що далі має робити? На це у нього для себе одна відповідь: має працювати. Без образ, але й без компромісів.

«План роботи на II квартал 1986 року начальника III чати

ВПЧ-2 по охороні Чорнобильської АЕС лейтенанта внутрішньої

служби Правика Володимира Павловича.

Загальні збори чати з обговоренням підсумків першого

кварталу.— 21.III.

Прийняти заліки з підготовки у новоприбулого пожежного

Половинкіна А. М.— 15.IV.

Вивчити з пожежним Половинкіним А. М. устрій і роботу КІП і

прийняти залік.— З.V.

Віпрацювати нормативи з пожежно-стройової підготовки.— II квартал.

Організувати випуск у чаті «бойових листків», не менше трьох

щомісяця.— II квартал.

Скласти, вивісити в рукавному господарстві опис пожежних

рукавів і обладнання.— 15.IV.

Випробувати пожежні рукави.— 25.IV.

Закінчити стенд «Службова документація»,— ЗО.ІV.

Розробити і впровадити разом з командиром відділення водієм

Захаровим А. А. рацпропозицію: обладнання навчальної башти

страхуючим пристроєм.— ЗО.ІV.»

Всього в особистому плані — двадцять два пункти.

Передбачено участь в організації протипожежних тренувань з

персоналом АЕС, виготовлення нового стенда для

«Комсомольського прожектора», суботники.

Найголовніше для себе пожежні не можуть передбачити, запланувати: час, місце двобою з вогнем, характер двобою, розташування сил. Тож і живуть у повсякчасному чеканні лиха.

Люди прагнуть своєчасніше долати пожежі, не допускати

людських жертв, збитків. Прагнуть запобігати пожежам.

Прагнуть...

Серед зими в навколишніх лісах торфяники горіли — довго, вперто. Гасили силами кількох частин. Теж довго, уперто...

Не злічити, скільки разів доводиться притягати до

відповідальності за порушення протипожежних правил і

будівельників, і постачальників. Навіть у реакторному

відділенні можна побачити, як людина походжає з цигаркою.

Пожежні безупинно перевіряють стан гідрантів, сухотрубів, рукавів. Навчальні виїзди на станцію — і вдень і вночі.

Здається, вже із закритими очима змогли б точно зорієнтуватися

в лабіринті приміщень, переходів. Звичайно, свої недоліки і у

них в частині є.

З дружиною Володя обминає всі тривожні теми. Вони чекають

дитину, Надійку не можна тривожити, слід тільки радувати.

Як одержали в Прип’яті однокімнатну квартиру, з однієї

кімнати зробили дві, хитро розставивши меблі. Розсувний

фотель, торшер, полички для книжок, підставки для квітів

Володя зробив сам. Уже виготовив за власного конструкцією

ліжечко для сина чи дочки.

Десятиріччя ВПЧ-2 відзначали в березні. Святковий концерт

так сподобався, що з обласного управління пожежної охорони

вирішили і сценічні костюми дати.

Частина виборола Червоний прапор за всіма показниками

змагання пожежних підрозділів з бойової та політичної

підготовки. Тут же його і вручили. Кожному на згадку —

сувенірний значок. Полум’яно-сонячний, з пожежною емблемою:

молоток, розвідний ключ. Із написом «ВПЧ-2 — десять років, місто Прип’ять».

Десятого квітня в світі з’явилась друга Наталка Правик. Є

Наталя Іванівна — буде віднині ще й Наталя Володимирівна. З

оченятами темно-карими, блискучими. Як у Володі. Справжні

вишеньки.

Треба забирати Надюшу і Наталочку з лікарні. Володя — в

чаті... До вечора Леонід Петрович Телятников відпустив