Читати книгу - "Мерзенна сила"

— І що ж це за робота?

— Алькасан, — процідила крізь зуби панна Гардкасл. Вона закурила, а тоді, зверхньо зиркнувши на Марка, додала: — Ти ж чув про такого, хіба ні?

— Той фізик-радіолог, якого недавно стратили? — розгублено пробурмотів Марк.

Фея кивнула.

— Так от, в очах загалу його треба виправдати, обілити, — продовжувала вона. — Поступово, ясна річ. У мене в досьє — купа різних матеріалів. Почнеш з маленької, спокійної такої статейки і спочатку, звісно, аж ніяк не ставитимеш під питання Алькасанову провину, тільки легенько, між іншим, натякнеш, що він же раніше належав до тамтешнього маріонеткового уряду, на взірець квіслінґівського, а тому згодом до нього поставилися дещо упереджено. Скажеш, словом, що нітрохи не сумніваєшся у справедливості вироку, просто тебе непокоїть те, що навіть якби він був невинний, то це все одно майже нічого не змінило б. Потім, через кілька днів, опублікуєш уже зовсім іншу статтю — такі собі популярні, написані доступною мовою роздуми про те, наскільки вагомим є внесок Алькасана у розвиток науки. Щоб назбирати фактів, потрібних для такого матеріальчику, тобі вистачить і півдня. Далі газета, де з’явиться та перша замітка, отримає листа від обурених читачів, які вважають, що вченого було засуджено несправедливо. На той час…

— Заждіть-но, а навіщо все це?

— Сказано тобі, Стадоку: Алькасана треба реабілітувати, повністю обілити. Він у нас стане мучеником, а його смерть перетвориться на непоправну втрату для цілого людства.

— Але навіщо?

— Знову ти за своє! Спочатку нарікаєш, що тобі, бідненькому, нічого робити, а коли отримуєш роботу, то вимагаєш, щоб тобі відразу все піднесли на тарілочці. Ні, синку, так не піде, тут так не буває. Сказано тобі робити — роби. Буде з тебе якесь пуття — сам у всьому розберешся. Але спочатку мусиш взятися до праці. Ти, видно, ще не зовсім розумієш, куди потрапив. Так от, синку, ми — армія.

— Може, ви й армія, — сказав Марк, — але я — не журналіст. Я приїхав сюди не статті писати. Я ж із самого початку пояснив Фіверстоунові…

— Так… послухай-по сюди: що швидше ти покинеш такі-от балачки, то краще. Я ж тобі добра бажаю, Стадоку. Ти вмієш писати. Це одна з причин того, чому ти тут.

— Що ж, тоді все це — просто непорозуміння, — мовив Марк. Натяк на його літературні здібності зовсім не компенсував для нього таке відверте нехтування соціологією. — Я не маю наміру присвятити своє життя журналістиці, — додав він. — А якби й мав, то хотів би спочатку краще розібратися в політиці інституту, а тоді вже братися до діла.

— Хіба тобі не казали, що ми — поза політикою?

— Мені казали стільки, що від усього цього аж голова йде обертом, — відверто зізнався Марк. — Але я не розумію, як можна розпочинати кампанію в пресі, проголошуючи себе поза політикою. Врешті-решт, всю цю бридню про Алькасана друкуватимуть або ліві газети, або праві.

— І ті, й інші, синку, — мовила панна Гардкасл. — Господи, невже ти взагалі нічого не тямиш? Таж власне і йдеться про те, щоб зворохобити і лівих, і правих, щоб вони вчепилися в горлянку одні одним. Якщо потім хтось наважиться піднести голос проти інституту, то в лівій пресі це відразу ж назвуть підступами правих, а в правій — інтригами лівих. Словом, якщо гарно поставити справу, то вони самі переб’ють одні одних і розчистять нам шлях. Звісно, ми поза політикою — як і будь-яка справжня сила.

— Не думаю, що вам це вдасться, — озвався Марк. — Принаймні, з тими газетами, які читають освічені люди, цей трюк не пройде.

— О, любий, тепер я бачу, що ти ще й справді не виріс із коротких штанців, — розсміялася Фея. — Нічого ти не розумієш. Все якраз навпаки.

— Як це?

— Дурнику, таж саме освічених читачів і найлегше обвести довкола пальця. От із усіма іншими вічно морока. Де ти бачив робітника, який вірить газетам? Для нього само по собі зрозуміло, що все це пропаганда; на редакційні статті він взагалі не звертає уваги, а газету купує для того, щоб дізнатися футбольні результати і переглянути кримінальну хроніку От де ще працювати і працювати! А твої освічені люди, які читають часописи «для обраних», давно вже в нас у жмені, ті повірять чому завгодно.

— Чудово, я — один із них, — посміхнувся Марк, — але ж я в це не вірю.

— Господи, — закотила очі Фея, — та подивися сам! Згадай ті свої високоінтелектуальні часописи! Взяти хоча б «Щотижневе питання» — це видання якраз для тебе. Коли якийсь викладач-вільнодум із Кембриджа винайшов спрощену англійську, її не могли нахвалитися, але варто було прем’єрові-консерватору бовкнути кілька слів нею, як вона вмить перетворилася на загрозу для чистоти нашої мови. Чи візьмімо проблему монархії: десять років «Питання» розносило королівську владу вщент — це, мовляв, суцільна дурня, на яку витрачається купа грошей. Але щойно герцог Віндзорський зрікся престолу, як у «Питанні» два тижні не з’являлося нічого, крім писанини затятих монархістів та легітимістів. І що, хоч один-єдиний читач від того видання відвернувся? Та ті ваші освічені люди просто уявити собі не можуть, що не читатимуть таких-от часописів, тому маніпулювати їхньою думкою не так уже й складно.

— Все це, звісно, дуже цікаво, панно Гардкасл, — сказав Марк, — але при чому тут я? Я не хочу бути журналістом, а якби й захотів, то став би журналістом насамперед чесним.

— Чудово, — спохмурніла Фея. — Тоді давай, допомагай руйнувати нашу країну, а може, й усе людство; про твою кар’єру я взагалі краще помовчу.

Довірливі нотки, які досі звучали у Феїному голосі, враз кудись випарувалися; натомість її той став жорстким і навіть дещо загрозливим. Чесний громадянин, якого розбудила в Марковій душі ця розмова, раптом завагався і почав кудись відступати, а йому